Добавил:

Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.

Вуз:

Одесская национальная академия пищевых технологий

Предмет:

[НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Файл:

Документ Microsoft Office Word (2).docx

Скачиваний:

Добавлен:

01.07.2025

Размер:

2.76 Mб

Скачать

☆

<<< < Предыдущая 1 2 3 4 5 67 / 77

3.2. Комплектування «портфеля екскурсовода»

«Портфель екскурсовода» - умовне найменування комплекту наочних матеріалів, використовуваних у ході проведення екскурсії. Ці матеріали звичайно містяться в папці або невеликому портфелі.

Завдання «портфеля екскурсовода»: відновити відсутні ланки при показі (об'єкт не зберігся до наших днів, дати уявлення про первісний вид об'єкта, показати перспективу в майбутньому) дати зорове уявлення про об'єкт (рослини, мінерали, механізмах шляхом показу справжніх зразків, їхніх фотографій, макетів).

У «портфель екскурсовода» включаються фотографії, географічні карти, схеми, креслення, малюнки, зразки продукції, копії справжніх документів, рукописів, літературних творів, макети, муляжі й ін.

Такі «портфелі» створюються, як правило, по кожній темі і використовуються в кожній екскурсії. Кількість їх не повинна бути великою, тому що в цьому випадку експонати будуть відволікати екскурсантів від огляду справжніх об'єктів, розсіювати їхню увагу.

Наочні експонати «портфеля екскурсовода» повинні бути зручні для використання. До кожного експоната, включеного в «портфель», прикладається картка з поясненнями або довідковим матеріалом. Іноді пояснення приклеюються зі зворотної сторони експоната. Така анотація служить вихідним матеріалом для екскурсовода при показі експоната екскурсантам.

Експонат може бути показаний екскурсоводом з його робочого місця, переданий до рук екскурсантів по рядах для докладнішого ознайомлення.[6],[7]

Додатки :9,10,11,12 конкретно в черновцах!!!!!!!!!!!!!!!!!а не в общем!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1скачано все!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

3.3. Індивідуальний текст екскурсії

Доброго дня.Запрошую вас до архітектурного шедевру України , чудового міста –Чернівців! Мене звуть Аліна Павлівна і сьогодні ми разом із вами зануримося у чарівну атмосферу архітектури, культури та релігії міста. Архітектура завжди виділялися своєю оригінальністю, а місцеві звичаї привабливають своїм характером. Собори, костели, театри, площі,культура - все це є візитною карткою Чернівців.

Зараз я вам повідомлю про техніку безпеки на екскурсії: будьте пунктуальні під час екскурсії; під час переходу до іншого об’єкту дотримуватися правил дорожнього руху, не вибігати на проїжджу частину дороги; не виходити на тривалий час від групи без повідомлення, і не відставати під час руху; не робити самовільних рішень дій, спрямованих на обмеження інтересів групи та також вживайте заходів щодо збереження особистих речей, цінностей та документів. Протяжність нашої подорожі складатиме 2,3 кілометра, тривалість – 2 години. Задати всі запитання Ви можете в кінці екскурсії. Наша подорож почнеться з Театральної площі,де ми зараз і знаходимось, а закінчиться «П’яною церквою».

Впродовж віків Чернівці сформувались як місто з унікальною архітектурою, багатою культурною спадщиною, а толерантна атмосфера зробила Чернівці схожими на "Вавилон", де розквітли культурні та релігійні традиції різних народів. Місто, як Рим, розкинулася на 7 пагорбах, якими від річки Прут піднімається старовинні вулички, завивисті, зламані крутими поворотами. На пологих схилах вони утворюють густу вуличну мережу, а на терасах збігаються до площі старого міста.

Перед вами Театральна площа. Ще якихось два століття тому на цьому місці – не віриться! – шумів густий ліс. З повним розквітом торгівлі в стародавньому місті майдан „окупували” торгівці рибою. Непотамовний запах підказав і відповідну народну назву –Рибна площа, або як називали чернівецькі бюргери, Фішпляц. Згодом площа почала забудовуватися багатоповерховими кам’яницями. У повоєнний період, коли була остаточно завершена забудова площі виявилося, що будівля театру, яка колись домінувала на майдані, ніби розчинилася серед інших споруд. Тоді чернівецькі архітектори вирішили опустити середину майдану на 2,5 м., що наддало всьому ансамблеві довершеності і оригінальності. А вже в наші дні в ансамблі площі з'явився ще один штрих –„алея зірок”, де зібрано десятки славетних імен співаків і музикантів, які розпочинали своє сходження на велику сцену в Чернівцях. Вона була і досі залишається улюбленим місцем відпочинку молоді. Найгарнішою спорудою цієї площі та Чернівців є чернівецький театр імені Ольги Кобилянської. «Чернівецький театр» – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельмером. І все ж вони були запрошені на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їх проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним з культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню”. Так писав німецький письменник Георг Гайнцен. Праворуч від театру розташований будинок колишнього Єврейського народного дому, споруджений у 1908році у псевдобарокковському стилі за проектом львівського архітектора Тадеуша Левандовського. Поруч із ним стоїть пам’ятка архітектури епохи конструктивізму – колишній Румунський народний дім, збудований у 1938 році за проектом Іона Нанеску. На протилежному боці, в оточенні двох будинків близнят, красується будинок торгівельно-промислової палати, споруджений у 1910 році в стилі модерн (зараз тут знаходиться Буковинська державна медична академія). Проект на конкурсній основі був підготовлений Фрідріхом Готельманом. Зараз ви самостійно можете подивитися наспоруди та сфотографуватися.Чекаю вас через 5 хв. біля театру.

Прошу всіх продовжити наш шлях, наступним шедевром архітектури буде- Чернівкцька Ратуша. Без неї європейське місто почувається так само, як людина без документу про середню освіту. Вона - серце міста. Тут приймають укази, зустрічають шанованих гостей, а раніше тут ще й виносили вироки злочинцям. Саме ця будівля стверджує статус поселення і підкреслює його давнюю чи не дуже історію. Мова - ратушу. З кількох десятків збережених ратуш в Україні чернівецька, здавалося б, не відрізняється ані поважним віком, як кам'янецька, ані вишуканим силуетом, як ратуша в Добромилі, ані модернізмом, як івано-франківська красуня, ані іменем своїх творців, як бучацький магістрат. Але уявити без цієї споруди Чернівці неможливо вже протягом більш як півтори сотні літ. Придивимось до неї краще.

Ще в 20-х роках ХІХ сторіччя вирішено було звести у Чернівцях гарну споруду для магістрату. Планували будівництво, щоправда, в зовсім іншому районі міста, на окраїні, над високим урвищем над Прутом. Та інженер Адольф Марін, німець з Калуша, розумів: місто буде розвиватися в протилежному, південному напрямку. Він 18 років доводив правоту своєї думки - і таки добився свого. Рішення про будівництво прийняли в 1830 році.

Та мусило пройти ще 11 років, перш ніж 14 березня 1841р. Чернівецький магістрат підтвердив контракт, складений між доктором Христофом фон Петровичем і магістратом стосовно земельної ділянки N 298; що належала братам Христофу, Якобу і Петру фон Петровичам. Декретом від 24 квітня 1841 року за номером 7872 вона була куплена магістратом за 8000 флоринів для будівництва ратуші. 19 квітня 1843 року було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. За старою традицією туди вклали кілька золотих монет і пергаментну грамоту з посланням до нащадків. І хоча зводили ратушу за типовим проектом, розробленим у Відні, та місце для будинку було вибрано ідеально.

За 4 роки в центрі бурхливо розвиваючихся Чернівців виросла ошатна споруда в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім подвір'ям. Спочатку магістрат мав бути двоповерховим, рішення про третій поверх з'явилося вже під час будівництва, у 1847-му році.

І з того часу споруда завжди використовувалась за своїм прямим призначенням: бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста.

Зараз ми вирушаємо до вулиці ім. Ольги Кобилянської.

Промінцем від Центральної площі тягнеться вулиця Ольги Кобилянської – єдина у Чернівцях пішохідна вулиця. Дата народження тодішньої Молодіївської та теперішньої Кобилянської був закладений перший мурований будинок, а перед тим на його місці довилось викорчувати чимало пеньків. На початку ХХ ст. старожитні хатки були витіснені дво- і триповерховими стильними камяницями, а саму вулицю забрукували. Ще живі ті чернівчани, котрі пам’ятають, як тодішню Панську двірники мили водою зт милом по кілька разів на день, а поліціант примушував кожного «нечупару» з брудним взуттям гарно витерти ноги . Вулиця Ольги Кобилянської була повністю відреставрована в 2008 році, до 600-річчя міста. Бруківку переклали, а тротуари вмостишся мармуровою плиткою, на бордюрах на різних мовах стало відображатися назва міста. Удома ж на головній вулиці є яскравими представниками різних архітектурних стилів Європи. Тут функціонує краєзнавчий музей міста, де зберігається найбільша колекція пам`яток Буковини, серед яких археологічні матеріали, старовинні друку, зброя і безліч інших речей. Зал органної та камерної музики, колишній вірмено-католицький храм, ще одне творіння архітектора І. Главки. Навпроти церкви розташувався унікальний об`єкт вулиці Кобилянської у Чернівцях - Український народний дім, він був відкритий в 1887 році. Саме у цій будівлі сам Іван Франко читав свої вірші.Прошу , також, звернути увагу на Будинок №1 . На місці сучасного будинку № 1 була невелика будівля, швидше за все, дерев'яна, яка згодом була зруйнована. На центральній площі міста біля ратуші колись був ринок худоби, згодом там стали торгувати різноманітним продуктовим та промисловим крамом. Земля довкола ринку тоді дуже високо цінувалася, і її швидко приватизували найзаможніші господарі, які почали зводити тут добротні будинки.

Також подивіться на будинок №3, який не поступається красою іншим спорудам міста. Зараз розміщена філія банку «Аваль» — це одна з перших кам'яних споруд на цій вулиці, яка неодноразово перебудовувалася. Але фасад, який завжди мав округлу форму, обрамлений колонами, залишався без особливих змін, тому мешканці міста називали цей будинок «той, що на розі, зі стовпами». Зведено будинок, власником якого був пан А.Тесак, 1858 року. Колись тут розміщувалася кав'ярня пана Тесака, яка мала назву «Росіні юніор», а згодом — ресторан «Ла орієнт».

Прошу вас звернути увагу на Німецький Народний Дім. Німці з’явились на Буковині ще в епоху середньовіччя, проте їх кількість була незначною. Із входженням (1774) Буковини до складу Австрії перші управителі намагалися заохотити переселення німців на Буковину. Патентом про переселення були визначені немалі пільги для переселенців: звільнення на 50 років від рекрутчини, на 19 років від податків, заміна панщини угодами із землевласниками, чия земля надавалася у користування, деяка фінансова та матеріальна допомога з боку держави. Земля для побудови дому була куплена німецьким товариством у власника 24 травня 1904 року. Перед тим, як розібрати старі будівлі та приступити до спорудження нового приміщення, у них тимчасово розташували Німецький шкільний інтернат.

У 1908 році правом власності на нерухоме майно по вулиці Панській, 47 (де планувалось побудувати Німецький Дім) володіли чотири німецькі товариства: Товариство християнських німців Буковини, Товариство німецьких сільськогосподарських спілок, Ощадне і позичкове товариство для німців міста Чернівці та передмість, а також Німецька шкільна спілка.

30 березня 1908 року Товариство християнських німців звернулось до Чернівецького магістрату та Буковинської крайової управи з проханням про надання дозволу на будівництво приміщення Німецького Народного Дому за планами, розробленими архітектором Густавом Фрічем.

28 квітня 1908 року відбулася передача земельної ділянки під новобудову. Керівництво будівельними роботами перебрав на себе надвірний радник Ервін Мюллер. Восени 1908 року монументальна споруда вже стояла під дахом. В ній були передбачені приміщення для великої зали, кав’ярні, приміщення для гостей, зимовий кегельбан, винний погріб і т.д.

Німці з’явились на Буковині ще в епоху середньовіччя, проте їх кількість була незначною. Із входженням (1774) Буковини до складу Австрії перші управителі намагалися заохотити переселення німців на Буковину. Патентом про переселення були визначені немалі пільги для переселенців: звільнення на 50 років від рекрутчини, на 19 років від податків, заміна панщини угодами із землевласниками, чия земля надавалася у користування, деяка фінансова та матеріальна допомога з боку держави.

Земля для побудови дому була куплена німецьким товариством у власника 24 травня 1904 року. Перед тим, як розібрати старі будівлі та приступити до спорудження нового приміщення, у них тимчасово розташували Німецький шкільний інтернат.

Два роки німецькі товариства проводили внутрішнє облаштування будинку.

4 червня 1910 року будівництво Німецького Дому було завершено.

На свято закінчення будівництва зібралися: німецька громада краю, представники влади, численні гості.

На зібранні багато мовилось про історію німців Буковини, говорилось, що будинок, у який вселяються німці краю, залишиться на довгі десятиліття символом німецької єдності, німецької культури, а також твердинею миру та єдності всіх народностей та національностей, що проживають на Буковині.

У святі взяли участь депутати німецького парламенту, депутати австрійської Палати послів, поважні гості з міста Грац.

Будинок став окрасою не тільки вулиці, але й усього міста.

Споруда розмірами 1700 кв.м., 25000 куб. м. зведена як прибутковий будинок і будинок товариства за 700 000 крон на місці старого Німецького шкільного дому.

Будівля в середньому чотирьохповерхова, частково п’ятиповерхова, в деяких частинах двоповерхова (приміщення для студентів). Центральний двір об’єднує прибутковий будинок з розташованими позаду спорудами. Частини будинку з’єднані між собою. В партері розташовується Німецький торговий дім, на другому поверсі – Райфазенська каса, на третьому – Крайова спілка, на четвертому – Товариство християнських німців, на п’ятому – товариства «Шларафія» та «Прутана».

Фасад будинку витриманий у німецькому стилі. Якщо не брати до уваги художні пластичні прикраси і карнизи, то він оживляється тільки масою балконів та лоджій, тоді як уся спруда увінчується стрімким покритим черепицею дахом і фронтоном.

Колись «Німецький дім» був осередком активного громадського і культурно-просвітницького життя не тільки буковинських німців, а й представників інших націй, які населяли Буковину.

1937 року в Німецькому домі відкрився винний погріб, а також кафе «Віденська кухня». 1940 року в цьому будинку розмістилася жіноча перукарня, власницею якої була пані Геллена Анні. Був тут також і затишний ресторан, і бібліотека з читацькою залою, спеціальні кімнати для різних розваг, окремі приміщення для гостей.

Та найвизначнішою окрасою Німецького дому була, безперечно, його простора, гарно оформлена зала, де проводились найрізноманітніші заходи різних товариств: конференції, зустрічі з видатними особами, лекції та інші громадські зібрання.

Сюди приходили люди різних національностей та різних конфесій. На сцені великої зали виступали талановиті актори, демонструючи глядачам різноманітні театральні дійства, а також аматори сцени. Зала привертала увагу відвідувачів не тільки гарним оформленням, а й надзвичайною акустикою. Тому тут часто влаштовували різні урочистості, театральні вистави і концерти, святкові вечори, які завершувалися танцями.

Загалом «Німецький дім» — один з небагатьох будинків Панської вулиці, якого не торкнулись руки перебудовників та завдяки чому він зберіг свій первісний вигляд до нашого часу.

І сьогодні, як майже сто років тому, німецькомовні гості з усіх куточків світу знають споруду Німецького Народного Дому по вулиці Ольги Кобилянської в Чернівцях

Нині тут працює Товариство австрійсько-німецької культури «Відродження», де спілкуються, зустрічають традиційні німецькі свята, влаштовують концерти, переглядають фільми про історичну Батьківщину, часто звучить німецька мова, до якої долучається молоде покоління буковинських німців. Як і раніше, знову відчинені для гостей двері святкової зали, яка носить ім’я видатного чернівчанина Георга Дроздовського.

На верхньому, п’ятому поверсі Німецького дому є одна кімнатка, у якій нині розміщується невеличкий музей Георгія Дроздовського — відомого письменника, який народився на Буковині й тут відбулося становлення його особистості як літератора. 1934 року в Чернівцях вперше вийшла друком збірка його ліричних творів під назвою «Поезії» (В 1940 році він змушений був виїхати з рідного міста. Поселився в землі Карінтія (Австрія). В кінці життя написав книгу – освідчення в любові до міста своєї юності Чернівців).У вас є час по фотографуватися та самостійно оглянути споруду, на це вам 8 хвилин.

Зараз ми повертаємо на вулицю Вірменську і приближуємося до Вірменської церкви, яка надихає своєю красою. На теренах Буковини найперші вірменські імігранти з’явилися, на думку дослідників, ще в 60-70-х роках XIV ст. Однак лише після прилучення Буковини до Австрії цей край знову набрав привабливості в очах вірменської спільноти.

Відомо, що в 1820 р. у Чернівцях проживало біля 30 вірменських родин. Вони, як і більшість вірмен на західноукраїнських землях, належали до вірмено – католиків, тобто християн вірменського обряду, які визнавали верховенство Папи римського. До такого конфесійного компромісу імігрантів , як і свого часу українців до унії, змусив тиск можновладців – католиків. Не маючи на перших порах власного храму, тодішні чернівецькі вірмени в особі Якова Шимоновича справили у католицькім костьолі великий образ свого покровителя св. Григора Просвітителя, аби, як відзначав священик Садок Баронч, автор «Нарису вірменської історії», виданого 1869 р. у Тернополі, «бодай вигляд зображення цього святого скріплював дух вірменської громади». В 1833 р. під час візиту до Чернівців Вірмено – католицького архієпископа Самуеля Стефановича місцева громадськість висловила пропозицію, щоб до міста надіслали вірменського духівника. Склавши список парафіян, архієпископ звернувся з відповідним клопотанням до цісаря. Прохання громади задовольнили 4 грудня 1836 p., коли душпастирем було настановлено Целестина Торосевича, колишнього кутського вікарія. Однак службу Божу для вірмен він відправляв у католицькому костьолі. Після його смерті пробощем настановлено кс. Флоріяна Мітульського, місіонера із Сучави. До цієї парафії належало 51 село з числом 600 душ вірних. Тож визріла потреба мати власний храм. Для його спорудження було створено комітет, який випустив відповідну відозву кількома мовами. До складу комітету ввійшли найавторитетніші члени вірменської громади, серед яких були й відомі у Чернівцях особи, як то перший чернівецький бургомістр Яків Петрович, Людвик Мікулі – брат відомого музиканта Кароля Мікулі та інші.

Вірменській громаді Чернівців вдалося досягнути своєї мети -спорудити храм, який є шедевром видатного чеського архітектора Йозефа Главки. Будівництво розпочалося 1869 p., а 9 жовтня 1875 р. вірмено-католицька церква Св. Апостолів Петра і Павла була урочисто освячена. В її архітектурному обличчі оригінально поєднані елементи романського і готичного стилів. А завдяки чудовій акустиці храм від самого початку використовувався як концертна зала. Тут влаштовувалися вечори церковного співу і музики, звучав орган [1, с.165].

Вірменський храм виконував і своє найголовніше призначення: він став місцем національного і родинного згуртування для відірваних часом і відстанню, від батьківщини вірмен. Справа у тім, що галицькі та буковинські вірмени протягом століть життя в діаспори значною мірою засвоїли звичаї і навіть мову нового оточення. Місцем, де вони знову нагадували про своє вірменське коріння, був храм Св. Апостолів Петра і Павла у Чернівцях. При ньому була створена т. зв. “вірменська бурса”, яка розташовувалася навпроти церкви, в будинку по Вірменській.

Вірменська громада Чернівців, а з нею і храм проіснували до другого приходу радянської влади у 44-ому. Тоді були заарештовані практично всі заможні чи просто освічені вірмени, які не встигли чи не захотіли покинути Буковину. Після масової еміграції та арештів чернівецьких вірмен Петропавлівська церква втратила майже всіх своїх прихожан. Останній настоятель. Лукасевич десь приблизно 1946-ого виїхав до Сучави. Упродовж наступних десятиліть храм використовувався як склад, і лише на початку 90-х нарешті набув гідного вигляду: тут відкрито органний зал філармонії. Відновлено на карті міста й сліди вірменської колонії, яка колись гуртувалася довкола храму: вулиці поблизу церкви повернено її історичну назву – Вірменська. Зараз ви можете самостійно оглянути територію та зробити фото.

Прошу просуватися далі. Нас чекає ще багато цікавого. А одразу напроти знаходиться не менш цікава і гідна уваги споруда –країнський Народний Дім. Український Народний Дім у Чернівцях — український дім, збудований в кінці 19-го століття українською спілкою «Народний Дім», став центром українського життя у Буковині.Йому судилося відіграти важливу роль у відродженні української мови та ідентичности перед Першою світовою війною, проводити націотворчу діяльність в період становленням і утвердження української Незалежності.Будівля «Український народний дім» є власністю українського товариства «Народний Дім» вже понад 125 років, він є пам'яткою історії і охороняється державою. Одразу після створення товариства постало питання про спорудження власного будинку.Спочатку винаймали приміщення у «Руської Бесіди» та інших.В жовтні цього ж року серед місцевих українців розповсюджено звернення і започатковано збір коштів на власний будинок товариства.Газета «Буковина» (перший номер якої вийшов в січні 1886 року) звернулась до українців краю, що інші нації краю поляки, німці, євреї,румуни — всіма силами намагаються згуртуватися і побудувати власні народні доми, лиш українці дивляться на цю справу якось байдуже". Про те, хоч поволі, але кошти збиралися.Допомагали в зборі коштів під час канікул студенти українського походження. На будівництво Народного дому пожертвував кошти бургомістр Антін Кохановський буковинськиймитрополит Аркадій

(Чуперкович). Українські художники Юстин Пігуляк і Микола Івасюк

погодились намалювати по картині для лотерейного продажу на користь Українського Дому. Юрій Федькович пожертвував свої найкращі драматичні твори.Після Єротея Пігуляка товариство не тривалий час очолював о.Єротей Федорович. В 1886 році —Сидір Воробкевич, його заступниками стали Сидір Винницький та Іларій Окуневський.Завдяки зусиллям гурту товариство «Народний Дім» зуміло за короткий час придбати та розбудувати свою оселю.Було придбано два будинки по вулиці Петровичаі там же дві ділянки землі.Один будинок мав 19 кімнат, другий — будинки були трохи перебудовані і в 1888 році товариство і газета «Буковина» перейшли в своє приміщення. Ви можете пофотаграфуватись і ближче роздивитися споруду.

Продовжуємо нашу маленьку подорож ми по вулиці Вірменській, це дуже стара вулиця міста, яка також має затишний вигляд, тепер ми повертаємо на вулицю Руську. Як ви встигли помітити, тут дуже веселий народ, частотут проходять різні ярмарки, виставки, на всіх площадях міста.Тепер переходимо на вулицю Сагайдачну, де знаходиться «П’яна церква» . П'яна церква - визначна пам'ятка Чернівців. Свою назву храм отримав завдяки незвичним, точніше сказати нетиповим для наших православних храмів куполам. Основи куполів (барабани) в буквальному сенсі слова закручені, наче п'яні. Кручені глави собору, безперечно, в перші секунди бентежать і збивають із пантелику тих, хто на них дивиться. І не дивно. Ви можете подумати, що щось негаразд із вашими очима. Але це не обман зору і не викривлення простору.

П'яна церква виконана в румунському стилі неоромінеск. Прообразом П'яної церкви послужив православний Успенський архієрейський собор у румунському місті Куртя-де-Арджеш. Він користується в Румунії великою пошаною та вважається найкрасивішим храмом країни. Крім того, церква в Куртя-де-Арджеш - колишня усипальниця румунських королів Кароля I, Фердинанда, королеви Єлизавети (дружини Кароля I), Марії (дочки російського імператора Олександра II).

Подібність між двома храмами - Миколаївською церквою в Чернівцях і собором в Куртя-де-Арджеш очевидно. Той же стиль, хитромудрі візерунки, химерно спотворені малі барабани. Чому основи куполів у румунському храмі закручені? У Румунії існує легенда про майстра Маноле, що оповідає про будівництво собору в Куртя-де-Арджеш.

Чорний князь Негру Воде наказав десяти великим майстрам побудувати монастир, неперевершений у світі за красою. Обіцяв чорний воєвода щедро нагородити майстрів, а якщо вони не впораються із завданням - замурувати живцем. Майстри на чолі з майстром Маноле взялися до роботи. Чотири дні вони працювали, але марно. Все збудоване ними було приречене на руйнування. Одного разу уві сні Маноле почув голос із небес, який розповів йому про те, як побудувати монастир. Для цього потрібно було пожертвувати дружиною або сестрою одного з майстрів, саме тією, яка принесе їм вранці їжу. Першою прийшла Анна, кохана дружина Маноле. З важким серцем Маноле приступив до роботи. Немов жартома майстри почали класти перед нею кладку. В результаті Анну повністю замурували у стіні. Через камені Маноле чув її жалібний приглушений голос, що стіна здавлює її, і вона сильно мучиться. Незабаром новий монастир було побудовано. Приїхав Негру Воде помилуватися будівлею та побачив майстрів, які сиділи на риштуванні на даху монастиря. Він запитав у них, чи зможуть вони збудувати йому храм кращий за цей. І майстри відповіли, що звичайно зможуть, адже вони найкращі у своїй справі. Чорний воєвода обрубав риштування, тим самим позбавляючи майстрів можливості спуститися з даху. З підручних матеріалів заручники долі змайстрували крила та спробували злетіти. Їх спіткала сумна доля - вони всі розбилися. Маноле при падінні вчувався жалібний стогін дружини. На тому місці, де він упав, виникло джерело, з якого цівкою витікає вода. Це сльози Маноле.

Від болю та страждань, мабуть, і скрутило купола румунського храму.

П'яна церква в Чернівцях незвичайна не тільки зовні, але і всередині. При відвідуванні храму відразу впадає в очі нестандартне розташування вівтаря. Нам звично бачити вівтар навпроти входу, а в Миколаївському соборі він знаходиться праворуч від входу. Це пояснюється задумкою архітекторів: вхід до церкви повинен бути саме з центральної міської вулиці Руської. Якби вівтар був встановлений навпроти входу, це була б північна сторона. За християнським канонам вівтар прийнято розміщувати зі східної сторони. Саме тому вівтар у Миколаївському соборі розташований на сході, де йому і належить бути.

Споруджувалася П'яна церква з 1927 року по 1939 рік. Такий тривалий період будівництва пояснюється фінансовими проблемами. Будівельні роботи то припинялися на кілька років, то знову відновлювалися. Нарешті, 6 грудня 1939 року, напередодні Другої світової війни Миколаївський кафедральний собор було освячено. До сьогоднішнього дня він зберігає самобутній інтер'єр. Можна помилуватися красивими вітражами під куполами, старовинним різьбленим іконостасом тощо. Можете пофотаграфуватись і розглянути більш детально.

І ось ми продовжуємо свій шлях мі рушимся до останнього нашої перлини сьогоднішньої екскурсії - Турецька площа криниці.Доречі, на сесії Чернівецької міської ради перейменувала площу Турецької криниці на площу Пресвятої Марії.За відповідне рішення проголосували 37 депутатів міськради. Майже кожна громада, що колись проживала чи проживає у Чернівцях, неодмінно лишала на карті міста якусь пам’ятку. Турецька громада не стала винятком. Турецька вулиця, котра прямує до Турецької площі під Турецьким мостом. А біля мосту знаходиться криниця, яку також називають Турецькою, поруч з котрою стоять Турецькі лазні, куди ще й досі ходять попаритися. Після капітального ремонту криниці у 1793 році, біля неї навіть розмістили пост жандарма, який слідкував, аби вода бралася лише для пиття.

Колись на цьому місці знаходилася дерев’яна церква Успіня Богородиці, побудована між 1709 і 1716 роками молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом, а тому носила назву Господарської чи Княжої. Поряд містилася звичайна криниця. Коли у XVIII столітті в Чернівцях розмістився турецький військовий гарнізон, Господарську церкву перенесли на міську околицю – Калічанку, а на місці дерев’яної турки спорудили муровану криницю з павільйоном, на шпилі котрого містився півмісяць, а поряд добротний кам’яний резервуар для води. Крім цього, над Турецькою вулицею змурували міст, а не далеко побудували лазні.

До 600-літнього ювілею міста Турецька площа була реконструйована. Тут капітально відремонтували Турецьку криницю та відновили резервуар для води біля неї, на майданчику з північного боку збудували фонтан на взірець давньоримських руїн, а на крутому схилі біля мосту розмістили квітковий годинник. Посеред площі зостався великий залізний велосипед, «забутий Гуллівером». Тож площа набула вишуканого вигляду зі старовинним шармом і стала улюбленим місцем відпочинку чернівчан. Особливе враження площа справляє у вечірньому освітленні.

Ось ми і приїхали до нашої кінцевої зупинки. Прошу всіх зібратися біля автобусу.

Отже, дорогі друзі, наша маленька подорож по незрівнянному місту Чернівцях , нажаль, закінчена . Ми сьогодні познайомилися з досить цікавим містом, трохи ознайомились з його життям, історією, культурою, релігією. Сподіваюсь, що Вам сподобалося сьогоднішнє подорож, і у вас залишаться світлі враження про цей край. Зараз можете задати мені ваші запитання.

Допобачення, до наступних зустрічей, бажаю вам гарного настрою і вдачі!

Висновки: розробка екскурсії «Чернівці – архітектурний шедевр України» пройшла добре.Ми ознайомили людей з архітектурою цього чарівного місця, навіяли його історію,культуру, поповнили знання екскурсантів. ????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????????это все????????????????????по каждому разделу должен бать краткий взвод.он и формирует основной взвод к курсовой!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1