3.Системний підхід до формування професійної підготовки викладача вищої школи.

В основі професійної підготовки магістрів вищої освіти лежать теоретичні і практичні основи педагогіки. Теоретичною основою педагогіки є теорія наукового пізнання, психологічна теорія діяльності, концепція управління навчально-пізнавальною діяльністю, психолого-педагогічні концепції засвоєння знань, теорія систем та управління складними системами, що знайшли відображення в працях психологів і педагогів В.І. Андреєва, С.І. Архангельського, Ю.К. Бабанського, В.П. Беспалька, П.Я. Гальперіна, П.Ф. Каптєрєва, Я.А. Коменського, О.М. Леонтьєва, А.Я. Лернера, А.С. Макаренка, А. Маслоу, С.Л. Рубінштейна, Г.С. Сковороди, В.О. Сухомлинського,Н.Ф. Тализіної, К.Д. Ушинського, В.Ф. Шаталова та ін.

В основі педагогічної науки лежать виховання, навчання, розвиток й освіта. Виховання – це передача й організація засвоєння накопиченого людством соціально-історичного досвіду. Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії викладача й студентів, у ході якого реалізується освітня функція і вноситься істотний вклад у виховання й розвиток особистості. Навчання передбачає викладання й учіння. Освіта – це цілеспрямований процес і результат засвоєння індивідуумом соціального досвіду (компетентностей) з певних галузей науки, досягнення ним визначеного освітнього рівня. Розвиток – якісні перетворення особистості під час освітньо-виховного процесу. Вища освіта ставить за мету всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

До структури сучасної вищої школи входять такі освітні рівні:

• неповна вища освіта (ОКР молодший спеціаліст);

• базова вища освіта (ОКР бакалавр);

• повна вища освіта (ОКР спеціаліст, магістр);

• післядипломна освіта (спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки у ВНЗ післядипломної освіти).

Розв’язання зазначеного вище не можливе без застосування системного підходу, який розглядає всі елементи педагогічної системи професійної підготовки магістрів у ВНЗ у взаємозв’язку, цілісності і еволюційному розвитку. В.П. Беспалько виділяє основні такі елементи, що створюють педагогічну систему:

1) тенденції, підходи, закони, закономірності, принципи навчання;

2) цілі (мета) навчання;

3) зміст навчання;

4. форми, методи, технології навчання;

5. студенти;

6. педагоги;

7. соціальне середовище;

8. результат.

Всі ці елементи взаємопов’язані й обертаються навколо дидактичних процесів, що постійно відображають динамічний стан розвитку і взаємовідносин між викладачем і студентами. Сама педагогічна система постійно знаходиться під впливом соціального середовища як системи і є однією з його підсистем. Тому, залежно від того, який елемент педагогічної системи в конкретний момент зазнає безпосереднього впливу соціального середовища, відбувається перебудова і адаптація не лише даного системного елемента, а й інших елементів системи.

Мета – це ідеальне уявлення, запрограмоване передбачення результату освіти.

Закон – внутрішні, стійкі повторювані об’єктивні зв’язки між компонентами навчально-виховного процесу (закон відповідності мети освіти характеру, рівню і тенденціям суспільного розвитку; закон відповідності змісту навчання засобам його реалізації; закон цілісності і єдності педагогічного процесу; закон виховного і розвивального характеру навчання).

Закономірності процесу навчання – це послідовні прояви дії того чи іншого педагогічного закону. Вони виражають стійкі повторювані взаємозв’язки між визначеними явищами (навчання – активний процес; тільки знання, що застосовуються на практиці, залишаються у пам’яті; навички формуються в процесі тренування; зв'язок і взаємодія в навчальному процесі студента і досліджуваного об’єкта; міцність знань забезпечується за умови прямого і відтермінованого повторення; процес навчання зумовлюється потребами суспільства в різнобічному розвитку особистості).

Принципи навчання – це вихідні положення про способи досягнення цілей з урахуванням законів і закономірностей навчально-виховного процесу (фундаментальності; варіативності та альтернативності; гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу; оптимальний рівень труднощів; провідна роль теоретичних знань; зв'язок теорії з практикою; оптимальний темп вивчення матеріалу; виховний характер навчання – виховується культура праці; систематичність і послідовність між предметами; наочність навчання – «золоте» правило дидактики; відповідність змісту освіти методам навчання і особливостям студентів, індивідуальний підхід до студентів в умовах колективної роботи; удосконалення самостійної роботи студентів відповідно до індивідуальних здібностей, безперервність і різноманітність освіти).