8. Мотиви кольору у художньому світі творів о. Памука.

Знайомство з творчістю Орхана Памука дає змогу читачеві проникнути у світ ідей та думок, які хотів передати письменник. Одним із важливих аспектів вивчення та до- слідження авторських кольороназв є всебічний аналіз та різнобічні властивості їх функ- ціонування у прозі. Численні спостереження свідчать про те, що зацікавленість письмен- ників щодо кольорів зростає. Їх використання у прозовій або поетичній формі збагачує саму мову, насичуючі текст більш яскравими фарбами, підсилюючи при цьому смислову тематику. Читач має змогу проникнути у більш яскравий світ думок та переживань авто- ра, більш гостро та яскраво відчути усі ті емоції, які хотів виразити письменник.

Колірна гама є важливим естетичним атрибутом, який підкреслює індивідуальність автора, його виразність. Саме її аналіз дає змогу ґрунтовніше дослідити національну мовну картину світу. Проблематика використання тих чи інших кольороназв перебуває під прицілом у багатьох дослідників.

Поняття «колір» має 2 сенси: воно може стосуватися як психологічного відчуття, ви- кликаного відбиттям світла від певного об'єкта (помаранчевий апельсин), так і бути одно- значною характеристикою самих джерел світла (помаранчеве світло). Але що стосується кольору як поняття у художньому використання, то під ним можна розуміти своєрідний авторський прийом. Він допомагає письменнику висловити своєрідні думки, підкрес- люючи при цьому його власну індивідуальність. За допомогою прийому використання кольору у літературі можна відобразити світ у дещо «живих» фарбах, додаючи забарвле- ності та різноманітності тексту. За словами І.Франка, «поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами, котрі у нього є, тільки словами, зчепленням таких і таких шелестів і гуків, але торкає різні наші замисли, викликає в душі образи різнорідних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілісність» [5,ст.101], напр.: срібен-зелен, прирожев'я, прозолоть-вода, сизорожевинка.

Прочитавши автобіографічну книгу «Стамбул. Місто спогадів», не можна не приді- лити уваги тому, як Орхан Памук вміло використовує колір у своєму творчому доробку. Але письменник не застосовує особливі прийоми, він не сполучає кольороназви в ціло- му, лише поєднує слова у милозвучні звороти, які надають забарвленості тексту. Пись- менник знає, як використовувати колір у літературі так, щоб підкреслити усю значимість слів. Орхану Памуку вправно вдається переплітати мистецтво з письменництвом, адже, «відчуваючи на собі» усі фарби, він може з легкістю поєднувати їх воєдино. У сучас- ному світі літератури сполучуваність назв кольорів з назвами різних понять відбиває закономірності використання традиційних образів, які стали певною мірою поетичними символами, і новаторське вживання назв із семантикою кольору використовується для створення емоційно-оцінних метафоричних означень [1,ст.257].

У кожного автора є своя власна гама кольорів, яку він застосовує у своїй творчості для підкреслення тих чи інших аспектів. Зокрема, у творчості Орхана Памука варто виді- лити чорно-білу палітру, яку він застосовує для описання свого рідного міста. Із його слів «Стамбул мого дитинства – чорно-білий, як старі фотографії, занурене у пітьму свинцево- сіре місто печалі» [2, ст.53] не важко помітити, яка палітра кольорів репрезентує саме його бачення міста. З деяких його слів, наприклад: «Видовище не пофарбованих, зане- дбаних стін будинків та старих особняків, які з часом набувають особливого, стамбуль- ського кольору, пестить моє бачення і пробуджує у мені солодку печаль» [2,ст. 54], не важко здогадатися, що автор під виразом «стамбульський колір» має на увазі чорно-білу гаму як типову гаму Стамбулу, яка, у його розумінні, «живе» повсюди.

Також письменник дуже часто переплітає поняття печалі з кольором: «І печаль, і ме- ланхолія асоціюються з темрявою, з чорним кольором (слово «меланхолія», яке з’явилося ще за часів Аристотеля, означає «чорна жовч»); і те і інше ще колись використовувалось у досить широкому значенні, у цілому означаючи сильний духовний біль, як зараз «де- пресія» [2,ст.125].

Чорно-білий колір у «Стабулі Памука» домінує у всьому: від ледь помітних деталей, таких як тріщини на будинках, розбита цегла та горщики чи покинуті недопалки, до більш масштабних речей – великих суден, які щодня проходять по Босфору та до само- го міста в цілому, до людей, до їх облич, навіть до їх поведінки. Орхан Памук у всьому бачив пітьму, але ця пітьма для нього і є щастям, саме в ній він знаходить спокій та ду- шевну рівновагу. Ілюструючи фотознімки, які час від часу зустрічаються у книзі, автор керувався тим самим принципом, яким і писав свої шедеври. Він створював атмосферу спокою, гармонії тільки чорно-білого кольору та печалі у той самий момент.

Звертаючись до інших видатних постатей, варто звернути увагу на Вільгельма фон Гумбольдта, Олександра Потебню, Мартіна Хайдеггера, Едварда Сепіра, Уорфа, які були переконані, що кожна мова втілюєі своєрідну картину світу. Аналізуючи їх роботи, зо- крема О.Потебні, слід зазначити, що, за їхніми словами, колір може змінити сприйняття людини, підкреслити його, зробити виразним. Надати слову більшої значущості, більшої конкретності, підкреслити його особливість, виділити його з-поміж тих слів – на все це здатний прийом використання кольороназви. Так, О. Потебня вважав, що слово «кали- на» вказує на жар, колір такий яскравий, як розпечене залізо. Тому «калина», на думку О. Потебні, первісно пішла від дієслова «калити». Також на його думку «слово зелений пов'язане зі світлом і вогнем, і тому символізує молодість, красу й радість»[3,ст.114]

Символізмові кольорів О.О.Потебня присвятив декілька сторінок у своєму дослі- дженні “О некоторых символах в славянской народной поэзии». Звертаючись до Потебні, ми бачимо, що він також застосовує чорний колір у своїх працях: “Подібно до того, як мороз, наближаючись до вогню, протистоїть йому за деяким символічним значенням, чорний колір, утворюючись від вогню, має значення безладу, не- нависті, смутку, смерті, що є протилежним до переносних значень світла» [4,с.314].

Як відомо, чорний колір у більшості людей асоціюється із чимось поганим, з трау- ром, меланхолією. Але читаючи «Стамбул. Книга спогадів», не відчуваєш цієї скорботи чи смутку, які навіває цей колір. Навпаки, читач майже повністю переноситься у думки автора, піддається його вмілому використанню кольору у своїй роботі. Де-не-де може виникнути «відчуття печалі», але це і є головною тематикою, яку хотів передати нам ав- тор, використовуючи саме чорний колір: «Завдяки чорно-білій атмосфері, яка об’єднала стамбульців однією долею і тому незламною, все більш чіткіше відчувається, наскільки печальне це місто» [2, с.65].

Досить рідко у Памука зустрічається дещо інша палітра кольорів, але вона наближе- на до чорної гами «Зграї собак й досі вільно, нікого не боячись, вештаються містом, і ці зграї, які зазвичай складаються зі схожих один на одного собак невизначеного кольору – попелясто-сірого, знебарвленого чи пістрявого…» [2, с. 66].

Отже, автор використовував кольори, зокрема чорний, для того, щоб передати свої власні враження, для того, щоб читач міг глибше проникнути у написане. Як було за- значено вище, колір для письменника став своєрідним атрибутом, щоб підкреслити ви- разність образів, об’єктів, які він описує у своїй автобіографічній книзі. Чорний колір О.Памука характеризує його індивідуальну творчу манеру, розкриває його індивідуаль- ний світ. Хоча і було проведене дослідження щодо використання кольору Орханом Па- муком саме у його книзі «Стамбул. Місто спогадів», питання щодо подальшого вивчення та дослідження кольороназв у використанні їх сучасним турецьким письменником за- лишається відкритим та є одним із перспективних напрямів дослідження неологічної лексики турецької мови.