10. Дайте психологічну характеристику правоохоронної діяльності.

Аналіз специфіки правоохоронної діяльності дає можливість окреслити 10 загальних представникам різних служб органів правопорядку характеристик:

1. діяльність правоохоронних органів є різновидом державної служби й порядок її проходження працівниками визначено всоответствующих положеннях службу;

2. діяльність працівників правоохоронних органів будується за принципами законності, гуманізму, поваги правами людини і гласності;

3. нормативно-правова регламентація діяльності визначає специфіку правоохоронних заходів у сфері боротьби з злочинністю і охранеобщественной безпеки;

4. зазвичай, виконання правоохоронних функцій протидіють правопорушники та його посібники;

5. працівникам правоохоронних органів надані великі владні повноваження, які реалізація залежить від своїх умінь розумного, доцільного изаконного застосування влади;

6. працівники правоохоронних органів мають специфічними засобами впливу, зокрема примусу, у процесі профілактики та пресічення порушень ;

7. розмаїтість соціальних ситуацій, у яких доводиться діяти працівникам органів правопорядку, визначає вимоги до психологическойготовности, вмінню швидко укладати сутність події події та комунікативним якостям;

8. діяльність низки правоохоронних органів відбувається на умовах конспірації і необхідності збереження його співробітниками службової таємниці;

9. правоохоронна діяльність характеризується экстремальностью, що з наявністю різних стресс-факторов (підвищена ответственность, неопределенность інформації, дефіцит часу, небезпеку обману здоров'я та перемоги ін.) і психічними перевантаженнями у роботі;

10. на діяльність працівників впливають атмосфера у суспільстві, оцінки населенням ступеня її ефективності і складаний авторитет правоохранительных органів.

11. Опишіть основні напрями використання психологічних знань в правоохоронній діяльності.

Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних й інших факторів при рішенні проблем правоохоронної й правозастосовної діяльності. На стиках юриспруденції із зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають двоїсту природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної й правозастосовної діяльності. Інтеграція юриспруденції й психології досить чітко проявляється на трьох рівнях:

- застосування психологічного знання в юриспруденції в "чистому" виді;

- використання в юриспруденції психологічного знання шляхом його "трансформації";

- синтез психології і юриспруденції, властиво їхніх стиків, і виникнення нової галузі науки - юридичної психології.

Перший напрямок - це безпосереднє використання психологічних знань у вигляді методу експертних психологічних оцінок. У цьому випадку психолог виступає в ролі експерта, консультанта або фахівця в карному, цивільному, адміністративному процесі або в ході виконання покарання або інших заходів правового впливу на особистість.

Другий напрямок - це уточнення, розширення, удосконалювання юридичних понять й інститутів за рахунок залучення психологічних категорій і понять, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовній, правоохоронній й інший юридичній практиці, використання даних психології в організаційній і процесуальній діяльності, професійному відборі, розслідуванні правопорушень, виправленні й перевихованні засуджених. Застосовують психологічні знання й при встановленні професійної придатності до роботи в правоохоронних органах, профорієнтації й ін.

Третій напрямок взаємодії психології і юриспруденції має більше виражений, чим два попередніх, двосторонній характер. Потреби юриспруденції в психологічному знанні визначають виникнення юридичної психології, що є двоєдиною наукою, одночасно й психологічної і юридичної, що аналізує психологічні особливості в сфері застосування права. Безумовно, виникнення такий інтегративної науки одночасно стимулює розвиток й удосконалювання знання як психологічного, так й юридичного.

Вченими-правознавцями традиційно в юриспруденції виділяються наступні три форми її взаємодії із суміжними науками:

1. Використання даних суміжних з юриспруденцією наук для рішення актуальних специфічних проблем правотворчості й правового регулювання.

2. Використання наукових ідей і принципів суміжних наук для аналізу системи державно-правового регулювання.

3. Використання в соціально-правовому пізнанні конкретних прийомів, методів, способів, наукового дослідження, запозичених з тієї або іншої конкретної науки.