Тамбурна балада

Молоток залетів у вагонне вікно

На сто шостому кілометрі,

І обличчя мені обпекло

Гарячковим подихом смерті.

Він лежав на підлозі уже не страшний.

Вже позбавлений вбивчої сили,

І все далі і далі у пітьмі нічній

Віддалявсь той невдаха мисливець.

Він долоні, напевно, хова в рукавах,

А в долонях хова сигарету.

Ну чому він так зреагував

На вікно з моїм силуетом?

Хай не всі ми — при молотках,

Але так воно, може, й лучче:

Моє слово — в моїх руках.

В кого кидаю?

В кого влучу?..

******

5 000 000 ковтають ранкові бульйони,

Їх ковтав свою чергу голодне ранкове метро.

Я — солдат будівельного батальйону.

Я — ніхто.

Я ніхто для вас, люди, бо кров моя просто солона.

Відбиваюсь у водах каналів, я для себе

самого ніхто.

В мене тільки й рідні — однойменна зо мною колона

І в запасниках Ермітажу незакінчене полотно.

Де б життя не носило, і яких мені б звань

не дало воно,

Та коли запитально подивиться

мені в очі Апостол Петро,

Я скажу: «Я — солдат будівельного батальйону.

Я — ніхто…»

В. Неборак

*******

Я пам’ятаю море споночіле,

як мерехтіння місячне води

її дівоче тіло ласкам вчило

і місяць золотив її сліди.

Як я бажав перетворитись в піну

і лоскотати п’яти, стегна, спину,

щоб застогнала радісно вона,

щоб хвилі стали струмами вина,

а кров моя – вином, а плоть – коралом,

нічний мій шепіт – шелестінням трав,

щоб, як цей світ, я всю її ввібрав,

і щоб вона мене, як світ, ввібрала!..

Ні, ще ніколи місячний прибій

так не тривожив сну душі моїй.

С. Жадан

******

Тарас Григорович Шевченко

Зітхнув поважно й непричетно

Дістав годинника старого

І рушив повагом в дорогу

Він йшов врочисто тихим містом

В пивницях пиво пив імлисте

Стріляв цигарки в перехожих

Такий живий такий несхожий

Він врешті втік із постаменту

Свого діждавшися моменту

Тому блукав такий колючий

І серце билося хвилююче

Дівчата пахощами вкриті

Прохали в нього закурити

Їм одвічав не вельми чемно

Тарас Григорович Шевченко

Він врешті втік із цього міста

Він зник із сяючого місива

І в черешневій квітній піні

Його зустріли перші півні

******

Це просто день, що врубується в простір.

Це просто день — весь твій, мов «аусвайс».

Це під оркестру скрип невдалий ростом

Танцює бомж подібне щось на вальс.

Брудні платформи. потяги. і пиво,

І привокзальний збуджений майдан,

Де в електричках гамірним напливом

Зника чергова доза громадян.

Де доокола на дахах похилих

Шумливо-гучно всілися граки —

Трибуною втамовують, як хмільно

Танцює Харків — місто байстрюків.

Це просто день, що розчинився в зливі.

був просто день за смугами дощів.

І голуби — сполохані й лякливі —

Блакитні душі вмерлих тут бомжів.

І. Римарук