173. Види фінансового будівництва в Німеччині і Франції

Розглянемо докладніше бюджетний устрій країни. Федеративний устрій Німеччини досить своєрідний – відносини між різними рівнями державної влади ФРН мають багато ознак, характерних в основному для унітарних держав: широкі повноваження федерального уряду, одноманітність законодавства з усіх найважливіших питань, а також єдність податкової системи для всієї федерації. При наданні соціальних послуг державні органи виходять не з мінімальних соціальних стандартів, а з принципу забезпечення рівного рівня життя для всіх жителів країни.

Тим не менше, ФРН залишається федерацією, що складається із 16 суб’єктів – земель, а також муніципальних утворень.

Бюджетна система ФРН включає:

бюджет федерації;

спеціальні урядові та позабюджетні фундації;

бюджети земель;

бюджет залізниці та пошти;

бюджети державних підприємств;

бюджети органів соціального страхування;

інші бюджети.

Для німецької бюджетної системи характерна триступенева система міжбюджетного вирівнювання. По–перше, здійснюється прибуткове вирівнювання через надходження ПДВ до бюджетів суб’єктів федерації: 25 % від частки бюджетів земель у загальних надходженнях ПДВ розподіляється між усіма землями. Другий вид міжбюджетного вирівнювання полягає в перерозподілі бюджетних ресурсів між бюджетами земель без втручання з боку федерального уряду. Третім видом фінансової підтримки регіонів у Німеччини є прямі федеральні гранти деяких територій.

Бюджетна система Франції багатоланкова, але відрізняється високим ступенем централізації. Складова бюджетної системи акумулює майже 80 % усіх доходів і витрат фінансової системи і включає центральний бюджет, приєднані бюджети та спеціальні рахунки Казначейства. Ці бюджети мають доходи і витрати, пов'язані з поточною діяльністю, та інвестиційні витрати й спеціальні ресурси, що виділяються на їх покриття. Спеціальні рахунки Казначейства — різні фонди соціально-культурного характеру і торговельні рахунки Казначейства. За допомогою бюджетної системи Франції перерозподіляється приблизно 20 % ВВП і 50 — національного доходу.

Структура податкових доходів бюджету формується таким чином: прямі податки — 36 %, непрямі податки — 59,2, неподаткові надходження — 4,8.

Основний непрямий податок Франції — податок на додану вартість і внутрішній податок на нафтопродукти (табл. 18.3). Цей податок стосується не акцизу, а мита.

174. Види промислових субсидій згідно з угодою СОТ

Згідно з Угодою СОТ про субсидії та компенсаційні заходи, існує три види промислових субсидій.

1. Субсидії, що не надають підстави для вжиття заходів, включають: допомогу для науково-дослідних робіт, допомога несприятливим регіонам та допомога для адаптації існуючих потужностей згідно з екологічними вимогами.

Субсидії, що не надають підстави для вжиття заходів, не слід скасовувати.

2. Заборонені субсидії - це експортні субсидії, тобто зумовлені показниками експорту, або субсидії, зумовлені переважним використанням вітчизняних товарів на відміну від імпортних.

3. Інші види субсидій надають підстави для вжиття заходів або застосування компенсаційних мит.

Країни-члени СОТ повинні скасувати всі субсидії, що надають підстави для вжиття заходів, які є адресними (специфічними) для певної промисловості.

Заходи, які можуть застосовувати уряди, якщо цього вимагають потреби промисловості

За певних обставин країни можуть застосовувати обмеження як інструмент регулювання імпорту. Застосування (як виняток) заборони чи обмеження у формі квот, імпортних ліцензій чи інших заходів передбачено:

• для обмеження імпорту у зв'язку з проблемами з платіжним балансом (Домовленість про положення ГАТТ 1994 щодо платіжного балансу);

• країнами, що розвиваються, з метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку (ГАТТ, Стаття XVIII:C);

• як тимчасовий захист з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена масованим імпортом (ГАТТ, Стаття XIX).

У випадку якщо країна вдається до застосування кількісних обмежень стосовно імпорту окремих товарів у зв'язку з обставинами, що дозволяють таке застосування відповідно до ГАТТ, правила і процедури застосування будь-яких кількісних обмежень, повинні застосовуватись на основі режиму найбільшого сприяння до продукції імпортованої з усіх джерел.

175. Тенденції щодо співвідношення між інформаційним капіталізмом і соціальної кризою.

176.Програми технологічного передбачення країн-членів ЄС

Проаналізуємо найхарактерніші програми технологічного передбачення, які належать: а) до регіональних програм (на прикладі програми Європейського Союзу); б) до програм технологічного передбачення Старого світу (на прикладі Великобританії) та в) до програм технологічного передбачення постсоціалістичних країн (на прикладі Угорщини).

1. Регіональна програма Європейського Союзу «Європа-2010» (Ferenc Kovats, 2001). Мета програми — побудувати стратегію розвитку Європи на початку нового століття, в умовах жорсткої конкуренції з іншими регіонами світу (Північно американським, Далекосхідним та ін.) і наростання процесів світової економічної глобалізації та інтеграції. Головна ідея цієї програми — розширення Європи на схід і північ, від чого залежить її майбутнє і особливо її конкурентоздатність у глобальному оточенні.

Після поповнення Європейського Союзу новими членами Європа стане одним з найбільших у світі спільних ринків з понад 550-мільйонним населенням та з найпотужнішим, практично півмільярдним середнім класом, який забезпечить дуже високу купівельну спроможність регіону. При цьому інтегральний характер зв’язків Європейського Союзу і конкурентоздатність усього континенту залежать від стабільності нових членів. Тому Східна і Північна Європа мають стати безпечними, стабільними і квітучими регіонами, що є основною умовою програми «Європа-2010». Як наслідок, процес розширення ЄС потребуватиме глибинних, загальносистемних суспільно-економічних змін у Центральній, Східній і Північній Європі, на доповнення до фундаментальних економічних і соціальних трансформацій, що вже відбуваються у процесі переходу постсоціалістичних країн від централізованої до ринкової економіки.

На цьому шляху як країни ЄС, так і країни Східної та Північної Європи мають свідомо ставитися до того, що з розвитком інтеграції вони мають бути готовими не лише до оптимістичних перспектив, а й до подолання труднощів. Перш за все нові члени ЄС відчують на собі потужний «удар» процесів економічної глобалізації, які несуть із собою не лише позитивні зміни, а й нові ризики та загрози (послаблення національної ідентичності, особливо малих країн, збільшення залежності національних економік від іноземного капіталу, звуження соціальних гарантій народам власних країн та ін.).

З урахуванням складності і суперечливості явищ на шляху перетворення Старого світу на оновлений, найпотужніший континент планети, програма «Європа-2010» грунтується на сукупності так званих макросценаріїв, розроблених із застосуванням методології технологічного передбачення. Головні з них:

— сценарій «Тріумфальний ринок», що базується на американській моделі технологічних інновацій і організації виробництва. Ця модель передбачає швидкий економічний розвиток, але меншою мірою зорієнтована на традиційний для Європи високий рівень соціального захисту населення;

— сценарій «Розмежована відповідальність» грунтується на ідеї поступового розширення ЄС, яке має супроводжуватися розвитком економічних і суспільних стосунків між країнами-сусідами, створенням панєвропейської системи безпеки і соціальних гарантій та покладанням на нових членів європейського простору повної відповідальності за дотримання його стандартів;

— сценарій «Турбулентне сусідство». На відміну від перших двох, носить досить песимістичний характер. Його суть зводиться до «захисту» та відмежування країн — членів ЄС від східних сусідів (на жаль, до них поки що належить й Україна), де, за оцінками авторів сценарію, тривають процеси нестабільності, високої корупції, наявні проблеми, пов’язані з організованою злочинністю, тероризмом і еміграцією. Рекомендації, що випливають із цього сценарію, зводяться до запровадження жорстких візових режимів на східних кордонах ЄС, посилення митних вимог, застосування селективності до гуманітарних стосунків.