166. «Нова фірма»: умови створення

Особи, яких називають засновниками, з додержанням умов національного законодавства про компанії можуть створити фірму. На засновників покладено майнову та кримінальну відповідальність за належне проведення процесу заснування, підготовку та подання документів засновника, за реєстрацію фірми, організацію органів управління, формування капіталу.

Слід розрізняти поняття "засновники фірми" і "акціонери". Першими можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які створюють фірму. Оскільки на засновників покладено відповідальність за належне проведення цього процесу, визнання особи засновником має велике практичне значення. У деяких країнах від засновників вимагають підписи певної кількості акцій.

Особи, що володіють акціями фірми, є акціонерами. Ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

Засновницькі документи

До пакету засновницьких документів входять договір (угода), в якому відображено всі питання, пов'язані з діяльністю засновників у процесі створення і функціонування підприємства, а також статут, яким визначено принципи діяльності і внутрішню організацію фірми. Статут регулює права й обов'язки всіх акціонерів, а засновницький договір — тільки засновників товариства.

Найважливіший засновницький документ — статут. У ньому визначено назву фірми; її місцезнаходження; представництво і склад учасників; предмет і мету діяльності; розмір статутного (акціонерного чи сплаченого) капіталу; розмір частки учасників (склад внеску); кількість акціонерів; види акцій, їхню номінальну ціну й кількість; порядок формування статутного капіталу (внесок кожного учасника); порядок прийняття рішень, а також коло питань, вирішення яких потребує одностайності; структуру, склад і компетенцію органів управління; спосіб публікації у формі інформації; порядок ліквідації фірми.

Засновники розробляють статут фірми, а відповідні організації (нотаріус чи суд) затверджують його при реєстрації фірми. У статуті зазначено максимальну суму, на яку можуть бути випущені акції, номінальну вартість їх, статутний капітал. Цим документом визначається порядок функціонування фірми, стан її майна та ділової документації, порядок ведення та подання акціонерам і аудиторам фінансової і бухгалтерської звітності фірми, до якої входить також інформація про її господарську діяльність.

Повна документація, як правило, для ознайомлення третім особам недоступна. Держава захищає її у формі акціонерних товариств, публічних компаній і корпорацій. Передбачається обов'язкова публікація (як правило, щорічна) звітів про підсумки господарської діяльності фірми, які включають рахунок збитків і прибутків, а також баланс фірми.

В організаційній структурі управління фірмою статутом передбачено наявність різних видів рад, комітетів, комісій із закріпленими за ними обов'язками. Спеціальним рішенням загальних зборів акціонерів, прийнятим кваліфікованою більшістю, статут фірми може бути змінений.

Порядок реєстрації фірми передбачає, що право на фірму з'являється у підприємця з часу її реєстрації чи (в деяких випадках) фактичного вступу в господарський оборот (здійснення операції). Реєстрація фірми являє собою захист виняткового права на фірму, її товарний знак та назву.

Отже, після виконання передбачених національним законодавством умов настає право для реєстрації фірми.

У більшості країн для того, щоб створити фірму з участю іноземного інвестора, потрібно мати дозвіл компетентних державних органів.

Обов'язковій публікації підлягає факт реєстрації фірми, а випускати акції фірма має право тільки після її реєстрації.

Створення капіталу фірми

Створення і належність капіталу фірми визначається економічною формою власності: індивідуальною чи колективною. Індивідуальна форма власності реалізується через створення одноосібних підприємств, а колективна форма — шляхом створення об'єднань підприємців: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, корпорацій.

167. «Нова фірма»: основні напрями діяльності

168.Загальна характеристика Сьомої рамкової Програми ЄС

7 Рамкова Програма діятиме з 2007 по 2013 рік, її

бюджет становить 54 мільярди євро.

Метою нової 7 Рамкової Програми є підвищення

рівня наукових досліджень, що проводяться в Європі та

стимулювання усіх форм співробітництва.

7 Рамкова Програма поділяється на чотири

спеціальні програми: “Співпраця”, “Ідеї”, “Люди” та

“Можливості”.

I. Програма “Співпраця” підтримує усі

типи науково-дослідної діяльності і її метою є посилити

або закріпити вплив Європейського Союзу у провідних

наукових та технологічних галузях.

В рамках 7РП на програму “Співпраця” виділено

32 мільярди євро. Ці кошти призначені для підтримки

співробітництва між університетами, промисловими

підприємствами, науково-дослідними центрами та

органами державного управління як в межах

Європейського Союзу, так і за його межами

II. Програма “Ідеї”

На програму “Ідеї” виділяється 7 510 млн. євро.

Завданням програми є покращувати динаміку,

творчість та майстерність наукових досліджень, що

проводяться на “межі знань” (міждисциплінарні

дослідження) для підтримки науково-дослідних проектів

у всіх галузях науки, що реалізуються індивідуальними

командами.

III. Програма “Люди”

Висококваліфіковані дослідники потрібні для того,

щоб розвивати науку і підтримувати інновації з метою

залучення в науку громадських та приватних

інвестицій. Із зростанням конкуренції стало необхідним

створення відкритого європейського ринку праці для

дослідників та науковців з різноманітними навичками

та професійним досвідом, а тому і міжсекторна, і

транснаціональна мобільність є ключовим компонентом

Європейського Наукового Простору (ERA).

IV. Програма “Можливості”

Європейська Комісія виділяє на програму

«Можливості» 4 097 млн. євро, які розподіляються між

шістьма ініціативами Мета: оптимізація використання та розвитку кращих

дослідних інфраструктур, які існують в Європі,

допомога у створенні нових дослідних інфраструктур

загальноєвропейського значення в усіх галузях науки та

техніки.

169. Головні наслідки інформглобалізації

Розвитоктехнологійпривіввсередині90-

х років минулого століття до фактичного

створення самою розвинутою частиною

людства того самого «інформаційного

суспільства», про яке протягом останніх

десятиріч говорилитак багато, щоперестали

сприймати його всерйоз.

Отже, основні наслідки розвитку нових

технологій:

• поглиблення і придбання

остаточного, при збереженні тенденцій, що

склалися, - непереборного характеру

розриву між розвинутими і всією рештою

країн; між розвинутими країнами, що

створюють нові технологічні принципи

(можливо, має сенс використовуватитермін

саме «розвинуті країни») і рештою

розвинутих країн;

• відособлення у всіх країнах груп

людей, що працюють з «інформаційними

технологіями», у внутрішнє «інформаційне

співтовариство »; перетікання цього

співтовариствав розвинутікраїнивід решти

світу до повного зосередження цього

співтоваристватількив розвинутих країнах;

поступова концентрація основної частини

«інформаційного співтовариства» світу в

самих «розвинутих країнах»;

• припинення або різке уповільнення

прогресу (принаймні, технічного) замежами

розвинутих країн; соціальна і фінансова

деградація країн, що розвиваються;

• скорочення через жорстку

конкуренцію числа розвинутих і самих

розвинутих країн.

Глобалізація – об’єктивне, необоротне

явище, яке вимагає ретельного аналізу.

Єдиним способом досягнення

взаєморозуміння між країнами,

суспільствамиє конструктивнийдіалог. При

цьому слід враховувати, що практично

неможливо досягти згоди сучасних

цивілізацій, оскільки перед нами складна

мозаїка абсолютно різних культур, кожна з

якихмає своюформу, ідею, особливий ритм

життя і власний шлях розвитку.

Альтернативинемає: навчитисяжити в

співтоваристві, не втративши при цьому

унікальності країн, народів, етносів .

Прагнути в діалозі цивілізацій знайти опору

для власного зростання, а потімможливості

духовного єднання з іншими. Спрощена

прагматична глобалізація – це перемога

сильних країн і незавидна перспектива для

слабких

170. Загальна характеристика Угоди СОТ про субсидії та компенсаційні заходи

1. Загальна характеристика законопроекту.

Представлений проект Закону України розроблено з метою приведення законодавства України у галузі застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів у відповідність з положеннями Угоди про застосування статті VІ ГАТТ/СОТ, Угоди про субсидії і компенсаційні заходи ГАТТ/СОТ та Угоди про захисні заходи ГАТТ/СОТ.

Зазначеним законопроектом передбачається встановлення міжнародних стандартів щодо порушення та проведення антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних розслідувань і застосування відповідних антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів за результатами їх проведення.

2.

Належність законопроекту за предметом правового регулювання до сфери дії законодавства ЄС, зобов’язань України в рамках Ради Європи, норм та принципів системи ГАТТ/СОТ.

Питання щодо застосування антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів регулюється такими міжнародними актами:

•

Угода про партнерство та співробітництво між Європейським Співтовариством і Україною;

•

Угода про застосування статті VІ ГАТТ/СОТ;

•

Угода про субсидії і компенсаційні заходи ГАТТ/СОТ;

•

Угода про захисні заходи ГАТТ/СОТ.

3.

Відповідність законопроекту праву ЄС, зобов’язанням України в рамках Ради Європи,нормам та принципам системи ГАТТ/СОТ.

Положення проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту національного товаровиробника від субсидованого, демпінгового та зростаючого імпорту» (реєстраційний № 2288) не суперечать зазначеним міжнародним документам.

4.

Рекомендації Комітету з питань європейської інтеграції щодо законопроекту.

Комітет з питань європейської інтеграції рекомендує прийняти в цілому проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань захисту національного товаровиробника від субсидованого, демпінгового та зростаючого імпорту» (реєстраційний № 2288) як такий, що не суперечить положенням та суті зазначених міжнародних угод.

171. Основні глобальні тенденції по Д. Несбіту

172.Встановлення зон вільної торгівлі як шлях вирішення транспортних проблем

Вільні економічні зони надійно ввійшли у світову практику господарської діяльності. Згідно з різними джерелами інформації, в світі налічується від 400 до 2000 вільних економічних зон. За оцінками західних експертів, у 2002 році через ці зони пройшло до 30% світового товарообігу.

Відповідно до документів міжнародної конвенції з поліпшення і гармонізації митних процедур, під вільною економічною зоною слід розуміти частину території країни, де товари розглядаються як об'єкти за межами національної митної території і тому не підлягають звичному митному контролю і оподаткуванню. Інакше кажучи, це частина території країни, де застосовується специфічна для неї система пільг і стимулів, які не використовуються в інших регіонах країни. Доцільність створення вільних економічних зон була продекларована Верховною Радою в жовтні 1992 р. в Законі «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Це дало поштовх до прискорення роботи з формування такого типу утворень у нашій країні. головним завданням створення вільних економічних зон слід вважати активізацію зовнішньоекономічного співробітництва і розвиток інтеграційних процесів у період переходу до відкритої І конкурентоспроможної економіки на світовому ринку. Вона повинна мати сприятливе географічне положення щодо зовнішнього і внутрішнього ринків. Важливим має бути розвиток транспортних комунікацій: автомобільні шляхи, залізничний транспорт, авіаційне сполучення, водний транспорт і сучасне господарство. Визначальним є розвиток виробничого потенціалу, наявність розгалуженої виробничої і соціальної інфраструктури. Для більшості зон визначальним стає природно-ресурсний потенціал. суб'єктами господарської діяльності не тільки всередині, а й за межами зони. Зона анклавного типу функціонує в обмеженому просторі. Вона стосується зовнішньоекономічних відносин, але не передбачає зв'язків з приймаючою стороною і створюється з метою притоку іноземної валюти і не має тісних зв'язків з економікою приймаючої країни.

Розмір території локалізації зони залежить від типу, цілей і базових умов їх створення. Це обумовлено об'єктивною неоднорідністю різних регіонів з точки зору можливостей і підготовленістю до участі в зовнішньоекономічній діяльності.