1. Музична культура Київської Русі.

2. Хорове багатоголосся в Україні в 17 – 18 ст.

3. Видатні композитори України 2-ї половини 19 ст.

4. С.Гулак-Артемовський – видатний митець України.

5. Місце та роь М.Лисенка в розвитку української музичної культури

6. Жанрові різновиди оперної спадщини М.Лисенка

7. М.Леонтович – майстер хорової обробки народної пісні

8. Ж.Бізе- видатний французький композитор

9. Дж.Верді – видатний італійськиї композитор

10. Й.Штраус – видатний австрійський композитор

11. Напрями та течії в західноєвропейській музиці кінця 19 – початку 20 ст.ст.

12. Л.Ревуцький – видатний український композитор 20 ст.

13. Д.Шостакович – видатний російський композитор 20 ст.

14. П.Чайковський – класик російської музики.

15. Історична роль М.Глінки в розвитку російської музики.

16. Ф.Шопен – класик польської музики.

17. Е.Гріг – класик норвезької музики.

18. Б.Сметана – класик чеської музики.

19. Художні напрями в західноєвропейській музиці 17- 18 ст.ст.

20. „Могучая кучка” – творча співдружність російських композиторів.

Інструментознавство

Тема Витоки інструменталізму. Проблеми генезису інструментальної музики. Біологічна та фізична музика. Трудова і звукова діяльність людинии

Витоки інструменталізму – це археологічні знахідки окремих інструментів, їх частин, літературні джерела, іконографія. Два критерії комплексного дослідження витоків інструменталізму – структурний (інструменталізм як форма звукової діяльності) та функціональний (інструментальна музика як вид мистецтва).

Фізична музика (кілька міліардів років) – природні звукові комплекси, звучання явищ природи (вулканічна діяльність, пориви вітру, звучання пустотілих стеблин очерету). Біологічна музика (150 млн років) – музика живого світу (воркування, спів птахів, крики тварин). Зв'язок, співвідношення ладових, ритмічних структур, форм періодизації у записах зразків фізичної та біологічної музики і людської звукової діяльності. Поняття «корпоромузика».

Джерело звукової діяльності людини – рух тіла та способи звукотворення. Сигнальна діяльність (афективні сигнали та життєві шуми).

Три етапи становлення людини homo sapiens і розвиток інструменталізму. Перший етап (епоха палеоліту, 50-40 тис. р. до н.е.). Активізація трудової діяльності, виготовлення удосконалення, розвиток звукових знарядь: запозиченість у природи (еолові інструменти, стебла, кості, каміння), проекція людських органів – рук і ніг. Зародження священних судин – пустотілих предметів (видовбаний гарбуз), спеціально виготовлені інструменти – флейти, труби. Прикладне значення палеолітичних форм інструментального звукоявища. Природні еолові інструменти, еолова музика, корпоромузичні та суто інструментальні шуми і звуки, свист, плескання рук, удари, тертя камінчиків.

Наступний період першого етапу – сигнальна трудова і побутова музика. Ідіофони, різновиди аерофонів (флейти, труби з мушлі, костей, рогів тварин, а також з очерету, дерев, кущів, пташиних пір’їв).

Кардинальні якості інструментальної музики епохи збирання і мисливства (точна фіксація інтерваліки, тонові зв’язки) – стимуляція розвитку вокальної музики. Інструментальна музика набагато давніша словесно-музичного мистецтва. Інструменталізм – найдавніший прояв людської діяльності (епоха палеоліту­).

Другий етап homo sapiens (10 тис р. тому) - початок неолітичної революції (приручення тварин, культивування рослин, переростання життєвих шумів у звукове мовлення, в інструментальні шуми, сигнали, манки. Вживання спеціального знаряддя. Магічні та заклинальні награвання - основа інструментального інгредієнту культів, обрядів і ритуалів епохи неоліту. Типовий інструментарій: кістяні флейти, тріскачки, брязкальці, бубни тощо.

Характерні ознаки другого етапу: розвиток виконавської майстерності, удосконалення інструментарію: флейти з грифними отворами і флейти Пана, гобої і кларнети, металеві труби, односторонні барабани, перші ксилофони, трохи пізніше - хордофони (луки, цитри, арфи, лютні). Еволюція інструменталізму і розвиток його стилістики. Перші кроки: а) трудова, мисливська імітація; б) імітація перед слухачами; в) імпровізації, імітація інших музичних знарядь; г) інструментальні композиції; д) еволюція форми інструменту, награвання; символіка при виготовленні інструменту: є) зв'язок інструментальної музики зі співом, хореографією, іншими видами мистецтв, інструментальні ансамблі.

Зв'язок інструментальної музики з синкретизмом найдавнішого мистецтва. Синкретичний характер перших інструменталістів. Етапи поступового розділення труда і диференціації професій (чоловічих, жіночих).

У всьому світі найархаїчніші пласти інструментальної музики (награвання мисливців та чабанів) – привілей чоловіків. Жіночі музичні інструменти. Старці і сфера музикування (дідівська флояра, ліра, кобза).

Третій етап (останні 2 тисячі років, зокрема, останні 3-4 століття) - науково-технічний прогрес міжетнічних систем, музичних цивілізацій зі своїми структурами з відповідними формами збереження та передачі традицій, інструментарію, форм виконавства, кола жанрів та виражальних засобів. Музичний інструменталізм різних історичних епох, культурних та соціальних процесів – жива пам’ятка людства.

Тема Cистематики та класифікації музичних інструментів (європейський досвід). Загальна характеристика

Систематики та класифікації музичних інструментів. Класифікація і систематика як відображення емпіричного досвіду, рівня раціонального мислення, як завершена картина уявлень про певні явища, певний час, поштовх до нових досліджень.

Існуючі типи класифікацій за ознаками: древньокитайська (джерело звуку – матеріал); древньоіндійська (джерело звуку – природа коливаючого тіла). Класифікаця Касіодора (спосіб звуковидобування), Авіценни (джерело звуку, спо­сіб звуковидобування).

Музично-структурні класифікації (560-640 рр.). Музично-функціональні класифікації. М.Преторіус і його функціональна класифікція. Класифікації М. Глінки, М.Римського-Корсакова, Г.Берліоза, А.Шеффнера тощо. Універсальна класифікація Віктора Маійона, Еріха фон Горнбостеля і Курта Закса. Чотири групи універсальної класифікації за джерелом звуковидобування: ідіофони, мембранофони, хордофони та аерофони. Підгрупи інструментів за способом звуковидобування: ударні (з певною висотою і без визначеної висотності), щипкові, фрикційні, мірлітони. Підгрупа інструментів за конструктивними особливостями (хордофони): прості та складені. Індексація.

Тема Етнографічний та мистецтвознавчий напрями в органології Системно-етнофонічний метод в органології.

Поняття: «народний музичний інструмент» та «народна інструментальна музика». Етнографічний напрямок в органології – це стабільність функціонування інструментів у побуті. Диференціація музичних інструментів за естетичною ознакою складає мистецтвознавчий напрямок. Вивчення конкретної музичної культури світу – на перехресті двох шляхів а) народ – народна духовна культура – народна звукова культура – народна музика – народний музичний інструмент та б) народ – народна матеріальна культура – знаряддя – звукові знаряддя – народний музичний інструмент.

Історико-морфологічний метод (1930 р.). Матеріалістичний підхід до вивчення музичних інструментів: сам інструмент чи його елементи в археологічних знахідках, в музеях, колекціях (конструкція, матеріал, способи виготовлення, характер функціонування та історичного розвитку і практика застосування). Представники історико-морфологічного методу: І. Мачак, Т. Визго, К. Вертков, Р. Галайська та ін.

Музично-стилістичний метод: вивчення звучащого музичного інструменту (стрій, звукоряд, ритмо-динамічні можливості, особливості виконавства в системі реального функціонування, репертуар). Переростання органології в органофонію. Представники музично-стилістичного методу: К. Квітка, Г. Благодатов, Р. Зелінський.

Структурно-типологічний метод: вивчення музичного інструменту як елементу матріальної та духовної культури. Дослідження морфологічних музично-стильових, локальних і соціальних особливостей музичного інструменту, аналіз функціонування, традиційної термінології, символіки форми, матеріалу, тембру, виконавства. «Етнофонія» - наука про народну звукотворчість, природу народного звукового мислення. Представники цього методу - Е.Емсгаймер, Е.Штокман.

Тема Антична культура. Музична культура Давнього Сходу: Єгипту, Сирії, Палестини

Поняття терміну «античний». Значення та роль античної музичної культури для майбутніх поколінь. Одноголосся. Органічне поєднання музики слова та жесту. Синтез мистецтв в античній трагедії. Спадщина давніх цивілізацій – вчення про музичний «Етос». Практика, КО і типи музичних інструментів, численні професійні музично-інструментальні колективи, збереження магічних та обрядових функцій.

Зображення музичних інструментів музичних сцен, танців, хода з музичними інструментами (барельєфи, пам’ятки живопису, глиняні саркофаги, вази).

Археологічні розкопки: примітивні кастаньєти, флейти, глиняні барабани, тарілки, сістри та різновиди високорозвинених духових інструментів – гобої, подвійні кларнети та остови струнних інструментів – арфи, ліри, лютні.

Музична культура Єгипту. Епоха Єгипетського Давнього Царства. Окремі виконавці - арфісти, флейтисти, співаки, оркестри й хори. Ритм в хорі – плескання в долоні. Зародження хейрономії (4 тис. р. до н.е.) – відтворення мелодичної лінії рефлекторними рухами рук. Від хейрономії до невми (давній нотний запис) - символізація не висоти і тривалості, а лише напрямок та величина мелодичних ходів (кінець 6 ст.).

Поздовжні чабанські флейти, подвійний кларнет, давня арфа, що пов’язана з культом національних єгипетських Богів. Перший ансамбль – арфа, поздовжні флейти та людський голос.

Епоха Середнього Царства (поч. 2 тис. р.). Культурні взаємозв’язки з Сирією. Проникнення ліри. Зародження при дворі фараона сірійської капели (сірійський гобой, кутові арфи, ліри, лютні, рамоподібні барабани). Виконавці – жінки-рабині. Важливі зміни у галузі тональної системи – проста пентатоніка, п’ятиступенева октава без півтонів.

Епоха Нового Царства. Акордовий супровід, збільшення кількості струн на музичних інструментах. Пізніше – переворот впродовж 1000 років – заборона нового, а також суто інструментальної музики. Поняття «НОМ». Мистецтво – в руках професіоналів. 1800 р. – важливе відкриття про існування інших жанрів (поряд з культовими). Музичні інструменти: сістр – для відлякування злих духів, зародження органа.

Музична культура Сірії. Одна з найдавніших культур. Відсутність пам’ятків, лише літературні джерела та зразки образотворчого мистецтва культур інших народів. Католицька літургія, явно сірійського походження, - жива пам’ятка давньосірійської музики.

Найголовніші інструменти давнини - п’яти або семиструнна ліра (2000 р до н.е.), подвійний гобой, рамоподібні барабани, тарілки, лютня, різновиди арф.

Музична культура Палестини. Носії музичної культури в Палестині – жінки (до встановлення міцних основ храмової музики). Приклади з Біблії. При Богослужінні, для військових сигналів – використання баранячих рогів, срібних труб. Епоха царів – це храмова музика, урочистості, творчість професіоналів (мідні кімвали (тарілки), набли, кіннори, алтарні трубачі. На урочистостях – по 200.000 співаків і трубачів, по 40.000 арфістів та виконавців на сістріах. Музичні інструменти: тоф – рід барабана, грали жінки, кіннор – термін сірійського походження – 10-струнна ліра (або арфа царя Давида, супроводжуючий інструмент – символ радості. Угаб – суперечливі назви – свиріль, струнні або духові інструменти. Шофар або керен – примітивний баранячий ріг зогнутої форми з 2-3 нечистими звуками - єдиний інструмент, збережений первісною формою. У давнину це - найголовніший інструмент євреїв (у синагогах звуками шофера відзначають початок Нового року, період молодика та свято очищення). У євреїв шофар – культовий та військовий. Хасосра – дві срібні труби для сигналів при русі військ, виконавці - лише служителі культу. Набла – з 10-12 струнами - перший, хоча дуже суперечливий, інструмент в історії царя Саула. Халіль (подвійний гобой) – сірійський народний інструмент. Мезільтаїм, сельселім, шалішим – рід тарілок: бронзові; великі, що тримають у двох руках; та маленькі на ногах танцівників.

Тема Музична культура Давньої Греції та Давнього Риму

Греки - стародавні носії музичної культури. Музична культура гомерівської, або, так званої, архаїчної Греції (межа 2-го та 1-го тис.) Перехід від самодіяльних до професійних форм творчої діяльності, нові жанри – пісні-прославлення, пісні-гімни героїчного епосу Елади. Перша руйнація нерозривної єдності слова, звуку і танцю на основі єдиного ритму. Виокремлення поезії та музики. Музична культура перехідного періоду (7-6 ст.): діяльність рапсодів. Побутові виробничі та обрядові пісні – при зборі винограду, млинові роботи, весільні, поховальні, колискові. Початок розквіту хорової лірики. Гомерівський етап: нові жанри (елегія, ямб). Інструментальний супровід – кіфародія і авлодія. Музична культура класичної Греції (5 ст.): театрально-драматичний жанр на народній основі. Вершина музичної трагедії – творчість Еврипіда. Наступні 500 років – нові жанри, твори. Видатна роль вокальної музики, хорової. Органічне поєднання музики, слова, жесту. Відсутність багатоголосся, ввідного тону, опора на субдомінанту, домінуюча роль ритму. Основне досягнення – багата одноголосна мелодична культура. Сольний спів під кіфару та авлос. Вияв різноманітності ладових систем. Назви окремих ступенів звукоряду – від назв струн кіфари. Основні інструменти греків – пентатонна ліра (кіфара) – для епосу та ліричної поезії і авлос – для культу драми.

Музична культура Давнього Риму.

Вплив грецької музики на музичну культуру Давнього Риму. Підпорядкування поезії. Кожний інструмент – для певного виду співу. Спів у супроводі основних струнних інструментів – ліри і кіфари. Елегічні вірші та драматичний спів – у супроводі авлоса (тібії). Військовий побут – ріг і труба, музичні змагання – водяний орган. Чоловічі інструменти: туба, низький авлос, ліра та кіфара. Жіночі – фригійський та високий авлос, замбіка. Удосконалення авлоса, ліри. Об’єднання однорідних та різнорідних інструментів. Приєднання до оркестрів чоловічих хорів. Використання музичних інструментів інших народів.

Інструментальні ансамблі з авлетів та кіфаристів. Введення оркестрової музики до римського театру, винаходження пантоміми. Основний інструмент - авлос, в оркестрі – сірінкси, цимбали, кіфари і ліри. Основний такт – знаряддя, прикріплене до підошви хориста (скабіллум).

При боях гладіаторів - удосконалений оркестр з новими інструментами (труби, роги, водяний орган).

Музика в Римі - обов’язкова приналежність культових церемоній і громадських заходів. Яскравий показник музичної культури - організація музичних концертів, змагань для отримання лаврового вінка. Існування школи танців та співу. Теорія музики – предмет вищої освіти, основне музичне навчання хлопців – спів, гра на струнних інструментах, дівчат – спів, гра на кіфарі та інших струнних інструментах.

Тема Ансамблеві та оркестрові колективи. Малий симфонічний оркестр. Великий симфонічний оркестр. Група хордофонів симфонічного оркестру. Конструктивні особливості (КО) і художньо-виражальні можливості (ХВМ)

Ансамблеві колективи: однорідні та мішані дуети, тріо, квартети, квінтети, секстети, унісони, ансамбль. Оркестрові колективи: капелла, малий та великий симфонічний, духовий, народних інструментів, естрадний тощо. Ансамблеві та оркестрові інструменти як виразники темброво-динамічного фактору оркестрової палітри. Короткі відомості з акустики музичних інструментів.

Малий симфонічний оркестр - з парним складом духових інструментів (по 2 дерев'яних духових, 2 валторни, іноді 2 труби, литаври, 8-12 перших скрипок, 6-10 других скрипок, 4-8 альтів, 4-8 віолончелей, 2-4 контрабаси).

Великий симфонічний оркестр. В залежності від кількості духових розрізняють: подвійний склад (по 2 дерев'яних духових, 2 труби, 2-4 валторни, іноді 3 тромбони і туба); потрійний склад (по 3 дерев'яних духових, як правило один із них - видовий, 3 труби, 4-6 валторн, 3 тромбони і туба); четверний склад (по 4 дерев'яних духових, як правило один-два видових, 4 труби, 6-8 валторн, 3-4 тромбони, 1-2 туби). Струнна група, в залежності від кількості духових інструментів налічує 12-18 перших скрипок, 10-16 других скрипок, 8-14 альтів, 6-12 віолончелей, 4-10 контрабасів.

Група ударних інструментів може бути представлена 3-5 муз.

Смичкові інструменти – основна складова симфонічного оркестру. При однорідності тембру - широта динамічного діапазону та виражальні можливості. Техніка правої руки. Специфічні прийоми гри на струнно-смичкових інструментах. Техніка лівої руки (позиції, аплікатура, вібрато). Багатство обертонів. 16 перших скрипок, 14 других, 12 альтів, 10 альтів, 8 к-басів.

Скрипка. Альт. Віолончель. Контрабас - характеристика струни і стрій. Діапазон (робочий і оркестровий), позиційна техніка. аплікатура. Оркестрові технічні та художньо-виражальні можливості (вібрато, темброві ефекти, флажолети, мелізматика, сурдіни, скордатура). Штрихи та виконавські прийоми (легато, деташе, стакато, портаменто, тремоло, акценти, глісандо, подвійнй ноти, акорди тощо). Знаки альтерації. Ключі. Сурдіна.

Арфа. В оркестрі з 18 ст. КО. Роль педалів. Особливості настройки ХВМ. Фортепіано. Челеста.

Тема Група духових та ударних інструментів симфонічного оркестру

Група деревяних інструментів в симфонічному оркестрі. Флейта та її різновиди. Гобой. Англійський ріжок. Кларнет та його різновиди. Фагот та його різновиди. Група мідних інструментів. Валторна. Труба. Тромбон. Туба. Загальна характеристика: КО, діапазон, регістри. ХВМ та виконавські прийоми.

Група ударних інструментів в симфонічному оркестрі. Інструменти без визначеної висоти звуку: трикутник, кастаньєти, бубен і тамбурин, малий барабан, тарілки, великий барабан, там-там. Ударні інструменти з визначеною звуковисотністю: литаври (мембранофони), дзвони, ксилофон, вібрафон, дзвоники (ідіофони). КО. ХВМ.

Тема Інструменти духового оркестру. КО. ХВМ

Види духових оркестрів за інструментальним складом та чисельністю. Малий однорідний духовий оркестр. Дві групи оркестру: а) корнети і баритон, б) альти, тенор, бас, а також барабан з тарілками. Розширення оркестру за рахунок кларнетів, флейти, гобоя. КО. Стрій, діапазон. ХВМ. Репертуар.

Духовий мішаний оркестр. Збільшення інструментів – валторни, труби, тромбони, ударні інструменти. Особливості звучання інструментів в оркестрі. КО. Стрій, діапазон. ХВМ. Репертуар.

Тема Різновиди естрадних оркестрів. Загальна характеристика музичних інструментів

Зародження джазу (20-х рр.) та біг- бенду (30-40 рр.). Від англ. big band - дослівно «великий колектив». Біг-бенд - тип, оркестру що спеціалізується на виконанні переважно джазової музики. Біг-бенд ніколи не мав зафіксованого інструментального складу. Кількість музикантів - від 10 до 17 (іноді більше). Класичний склад біг-бенду складається з ритмічної секції (ударна установка, фортепіано, контрабас (або бас-гітара), гітара) та мелодичної секції духових, що включає: 5 саксофонів - 2 альта (лідер), 2 тенора, баритон; 4 труби, 4 тромбони (3 тромбона та 1 бас-тромбон). Біг-бенд Глена Міллера. Музика для біг-бендів є детально аранжованою, що залишає менше свободи для джазових солістів, на противагу малих джазових колективів, де більшу роль відіграє імпровізація. Існували Біг-бенди, що не вживали записаних аранжувань. На сучасному етапі репертуар Біг-бендів складається з музики різних напрямків. Теді Льюс, Бені Гутман, Луї Армстронг, Чарлі Паркер, Дюк Елінгтон. Найхарактерніші елементи, джазових оркестрів: точність у вступах і фразуванні, звукове вирівнювання, чистота інтонації, широкий динамічний діапазон.

ПИТАННЯ ДО ДИСЦИПЛІНИ «ІНСТРУМЕНТОЗНАВСТВО»

1. Перші зразки музичних інструментів. Системно-етнофонічний метод в органології.

2. Музичні інструменти Єгипту, Сірії.

3. Мистецтвознавчий та етнографічний напрями в органології.

4. Зміст та значення структурно-типологічного методу в органології.

5. Систематики та класифікації музичних інструментів.

6. Структурні та функційні класифікації. Основні ознаки.

7. Універсальні класифікації Віктора Маійона та Еріха фон Горнбостеля і Курта Закса.

8. Класифікації М.Глінки, М.Римського-Корсакова, Г.Берліоза, Г.Хоткевича, А.Шеффнера, К.Квітки, А.І.Гуменюка.

9. Українські музичні інструменти в групі ідіофонів.

10. Музичні інструменти Палестини.

11. Різновиди оркестрів народних інструментів.

12. Група мембранофонів. Ударні мембранофони.

13. Фрикційні мембранофони. Використання музичних інструментів у народному побуті та на сцені.

14. Музичні інструменти Давньої Греції.

15. Українські музичні інструменти в групі хордофонів.

16. Прості хордофони – ударні та щипкові. Складені хордофони – щипкові та фрикційні.

17. Музичні інструменти духового оркестру.

18. Музичні інструменти групи ідіофонів у сольній та ансамблевій виконавській практиці.

19. Музичні інструменти групи мембранофонів.

20. Лірницька культура в Україні.

21. Українські цимбали. Басові інструменти: «бугай», басоля, «козобас» («бийкоза»).

22. Народна скрипкова культура в Україні.

23. Інструментальний склад малого симфонічного оркестру.

24. Музичні інструменти в групі аерофонів.

25. Народні флейти: свисткові інструменти, відкриті та багатоцівкові музичні інструменти.

26. Музичні інструменти групи шалмеїв.

27. Інструментальний склад великого симфонічного оркестру.

28. Основні інструменти біг-бенду.