Лабораторно- практична робота № 4 (додаток 1 ) Облік та аналіз захворюваності і виробничого травматизму

Мета роботи: Опанувати методи збору і обліку даних загальної та промислової захворюваності робітників виробничих об’єктів, установ та організацій.

Теоретичне підґрунтя:

2.1 Методи вивчення загальної захворюваності

На підставі реєстрації випадків захворювання, що призвели до тимчасової непрацездатності, можна аналізувати захворюваність за кількісними (кількість випадків і загальна тривалість непрацездатності, тривалість одного випадку) і якісними (структура захворюваності) показниками.

Для вивчення загальної захворюваності є три методи: 1) за кількістю звернень за медичною допомогою; 2) за результатами медичних оглядів; 3) за даними про причини смерті.

Статистичний талон для реєстрації остаточних (уточнених) діагнозів (форма № 025-2/0) дає можливість щомісяця отримувати матеріали про захворюваність як для кожної цехової дільниці, так і для промислового підприємства загалом.

Згаданий вище звіт про причини тимчасової непрацездатності, який складають на підставі листків непрацездатності, допомагає виявити особливо поширені форми хвороб.

Для поглибленого аналізу захворюваності робітників із тимчасовою втратою працездатності використовують показники персонального обліку захворюваності і заповнюють спеціальну картку, в якій занотовують дані про захворюваність із тимчасовою втратою працездатності. Цей метод дає змогу проаналізувати захворюваність за статтю, віком, професією, стажем, окремими нозологічними формами тощо, а також виявити тих, хто довго й часто хворіє та потребує систематичного лікарського контролю. Крім того, цей метод ефективний під час аналізу професійної захворюваності та визначення зв’язку хронічного захворювання з іншими недугами і з професією. На ґрунті згаданої вище обліково-звітної медичної документації розраховують показники захворюваності і роблять їхній аналіз. А саме, визначають:

1. частоту захворювання (кількість випадків на 100 працівників);

2. частоту захворювання в днях (кількість днів втрати працездатності на 100 працівників);

3. середню тривалість у днях в одному випадку втрати працездатності за окремими хворобами (показник тяжкості перебігу недуги та якості лікарської допомоги);

4. частоту захворювання в особах ( кількість хворих на 100 працівників), та, відсоток хворих (відношення кількості робітників хоча б з одним випадком втрати працездатності протягом року до загальної кількості робітників);

5. структуру захворюваності з тимчасовою втратою працездатності за основними формами й групами хвороб (частоту випадків і днів непрацездатності через якесь конкретне захворювання серед усіх випадків або днів втрати працездатності);

6. кратність захворювань з тимчасовою втратою працездатності (відношення кількості випадків непрацездатності робітників до кількості хворих).

Результати аналізу захворюваності можна графічно зобразити у вигляді секторної, лінійної або стовпчикової діаграми.

Вивчення захворюваності робітників за даними медичних оглядів забезпечує динамічне спостереження за станом здоров’я тих, хто працює в шкідливих умовах, та своєчасне встановлення початкових ознак професійних захворювань, їхню профілактику і виявлення загальних недуг, які є протипоказанням для роботи в шкідливих умовах. Періодичні медичні огляди дають змогу вживати заходів, які гальмують подальший розвиток патологічного процесу й усувають виробничі шкідливості.

Медико-санітарна частина разом із санепідемстанцією, адміністрацією та профкомом підприємства проводить аналіз результатів медоглядів, на підставі якого розробляють лікувально-оздоровчі заходи і складають заключний акт. У ньому висвітлюють такі питання:

1. кількість осіб, які мають періодично проходити медичний огляд (зокрема жінок);

2. кількість обстежених (відсоток охоплення оглядом, у тому числі жінок);

3. кількість виявлених із професійними інтоксикаціями або захворювання чи з підозрою на них (у тому числі жінок);

4. кількість осіб із загальними професійними захворюваннями;

5. кількість осіб, яких слід направляти на стаціонарне й санітарно-курортне лікування, оздоровлення в будинки відпочинку, пансіонати та санаторії-профілакторії, а також тих, хто потребує дієтичного харчування (згідно з характером захворювань), динамічного диспансерного спостереження;

6. кількість осіб, які потребують тимчасового переведення за станом здоров’я на іншу роботу, де б не було протипоказаних виробничих чинників, та видачі листка непрацездатності. Характер рекомендованої роботи з урахуванням кваліфікації хворого визначає лікувально-кваліфікаційна комісія (ЛКК).

7. кількість осіб, що потребують переведення на роботу в належних умовах праці через наслідки професійного захворювання, які є протипоказанням до продовження роботи в попередніх умовах;

8. кількість осіб, яких слід направити на медично-трудову експертну комісію (МТЕК) для встановлення групи інвалідності, та осіб, переведених на інвалідність через професійні недуги;

9. рекомендації щодо оздоровлення умов праці в цехах (на дільницях підприємства) за результатами медичних оглядів та гігієнічною характеристикою;

10. дані про виконання заходів, передбачених попереднім актом, з оцінкою їхньої ефективності.

До акту додають поіменний список осіб, яких рекомендують перевести на іншу роботу, а також тих, кому показано стаціонарне лікування, дієтичне харчування тощо. Заключний акт складають у чотирьох примірниках і передають адміністрації, у профком підприємства, санепідемстанцію для виконання й контролю.

На підставі даних про причини смерті визначають структуру їх серед вікових, статевих, професійних груп населення. Це дає змогу встановити найтяжчі захворювання, які призводять до смерті. Вивчення причин смерті за окремими цехами, дільницями та професіями дає змогу цеховому лікареві одержати додаткову інформацію про захворюваність робітників.

Облік випадків смерті покладено на відділи РАГС виконкомів і сільські ради. На промисловому підприємстві це робить цеховий лікар. Згідно з цим обліком щорічно визначають показники загальної (відношення кількості померлих за рік до середньої кількості робітників) і віко-статевої (відношення кількості померлих даного віку або статі до кількості робітників цього віку чи статі) смертності. Це дає змогу порівнювати смертність робітників у динаміці й за окремими цехами, кількість випадків смерті за основними групами захворювань.