54. Правомочності трудового колективу у розв’язанні господарських питань.

Одна з найскладніших проблем правоведения полягає в установленні меж участі колективів підприємств та їхніх представників в управлінні господарською діяльністю підприємств. Суспільний характер виробництва, сучасний рівень науково-технічного прогресу неможливі без участі робітничих колективів в управлінні виробництвом, без подолання їх від­чуження від результатів своєї праці. Це неодмінна умова під­вищення ефективності праці робітників на західних під­приємствах, на яку не можуть не зважати ні західні законо­давці, ні західні підприємці.

Колективи підприємств кровно зацікавлені у розширен­ні прав щодо прийняття виробничих рішень, оскільки вони завжди впливають на їхнє соціально-економічне становище (зміни виробничої програми, обсягів виробництва та ін.). Ін­тереси колективів у цьому випадку протистоять інтересам підприємців, позаяк задоволення соціально-економічних ви­мог робітників і службовців прямо пов'язане із зменшенням частки прибутку підприємців. Краю у задоволенні вимог ро­бітників і службовців тут немає. Вони можуть зростати аж до повної соціалізації управління виробництвом. Досвід східно­європейських країн виявив, що націоналізація підприємств може відбуватися шляхом передачі їх у власність колективів підприємств (югославський шлях розвитку) та шляхом пере­дачі їх у власність держави.

У різних країнах склалися й закріплені тією чи тією мірою у нормативних актах дві форми участі робітничих ко­лективів в управлінні виробництвом:

1) колективи відряджають своїх представників у наглядові ради, контрольні ради та інші вищі органи управління під­приємствами (включена участь);

2) колективи діють через свої органи самоврядування, пе­реважно через комітети підприємств (невключена участь).

Оцінюючи взагалі законодавство про участь колективів підприємств у розв'язанні господарських питань у західних країнах, можна зробити загальний висновок, що воно спрямоване не на підміну управління виробництвом, яке здійсню­ється адміністрацією підприємства, а на встановлення конт­ролю за її діяльністю з тим, щоб вона керувалася не тільки принципом отримання максимального прибутку, але й по­требами та інтересами людей, які працюють за наймом.

У східноєвропейських країнах окреслилися дві організа­ційно-правові форми здійснення колективами підприємств повноважень з управління виробництвом: безпосередньо та через обрані ними органи. В одних країнах вони закріплені у конституціях (Болгарія — стаття 24, Монголія — стаття 81), в інших — у законах і підзаконних нормативних актах. У науковій літературі також указується на наведену класифі­кацію форм участі колективів в управлінні виробництвом.

55. Правові форми участі колективу у діяльності вищих органів управління підприємством.

Участь робітників і службовців у розв'язанні життєво важливих для них проблем не обмежується рамками підпри­ємства. Економічна сталість колективу, добробут його членів, задоволення їхніх зростаючих потреб залежать не тільки від їхньої сумлінності, дисциплінованості та інших особистих якостей, які впливають на кінцеві результати господарської діяльності. Вони залежать також від загальних економічних, соціальних, юридичних та інших обставин, в яких колективу доводиться здійснювати господарську діяльність.

У першу чергу на розв'язання таких проблем справляє вплив вищий щодо підприємства господарський орган. Ка­тегорія вищого господарського органу отримала розвиток у правознавстві східноєвропейських країн. Під цим розуміють державні органи, яким безпосередньо підпорядковуються під­приємства та інші державні господарські організації. Через вищі господарські органи держава висловлює свою волю як засновник державних підприємств. У західному правознавст­ві — це поняття вищого господарського органу. Мабуть, це пов'язане з тим, що державна власність не отримала на Заході такого широкого розповсюдження, як на Сході.

У діяльності вищих господарських органів (засновни­ків) колективи західних підприємств беруть участь через своїх представників, тобто у формі включеної участі. Представники колективів допускаються до роботи керівних органів під­приємства (наглядової ради, контрольної ради) у більшості західних країн з правом вирішального голосу й таким чином беруть участь у розв'язанні господарських питань. Це може бути затвердження порядку розподілу отриманого підприєм­ствами прибутку, дивідендів, розгляд і затвердження звітів, балансів тощо.

У східноєвропейських країнах тривалий час у теорії й ш практиці вважалося, що вищі господарські органи вислов-Іюють інтереси суспільства й держави, тобто постулювалося положення, що інтереси держави та інтереси органів держав­ного управління, які здійснюють управління державними під­приємствами, однакові. Далі з'ясувалося, що у діяльності цих органів мають місце свої окремі відомчі інтереси, незважаючи на те, що вони функціюють відповідно до народногоспо­дарських планів. Виникли проблеми, пов'язані з випуском застарілої продукції, яка не користується попитом, існуван­ням дублюючих виробництв, накопиченням наднормативних запасів матеріалів, обладнання тощо. З'ясувалося й те, що вищі господарські органи не проти того, щоб забезпечити собі спокійне життя за рахунок і навіть на шкоду інтересам ко­лективів підприємств.

Одним з елементів юридичного механізму є права колек­тивів підприємств на участь у діяльності вищих господарських органів.

Участь трудящих у діяльності вищих органів реалізується через представницькі органи, переважно через профспілкові. З деяких питань вони мають право вето. Наприклад, профспілкові органи Угорщи­ни дають згоду на розв'язання питань загального характеру, які заторкують інтереси трудящих підприємства. Профспіл­ковий орган підприємства може опротестувати заходи, якщо вони порушують законодавчі акти у галузі трудових відносин, а також методи, які не відповідають принципам моралі. За­ходи, опротестовані профспілкою, не можуть бути реалізовані до прийняття рішення компетентним органом. Права, які здійснюються трудящими через представницькі органи, ма­ють переважно контролюючий характер.