Тема 7. Держава та право феодальної Росії (хіv хvііі ст.Ст.)

Право Московії доби станово-представницької монархії характеризувалося насамперед широтою джерельної бази. Зростає роль царського законодавства, яке мало вигляд "іменних царських указів" або нормативних актів, прийнятих монархом разом із Земським собором чи Боярською думою. Діяльність приказної системи управління регла-ментувалася Уставними книгами приказів. Окремим джерелом стають Судебники 1497 і 1550 pp. Результатом нормотворчої діяльності церковного собору за участі феодальної знаті став "Стоглав" (1551 p.), який регулював відносини всередині православної церкви і деякі питання світського життя.

Окремим, найбагатшим і найповнішим, джерелом права феодальної Московії стало "Соборне уложення" (1649р.). Це був перший друкований звід законів Московської держави, який уніфікував чинне законодавство і був розісланий в усі прикази та на місця. Збірник складається із 25 глав і 967 статей. Джерелами "Соборного уложення" стали Судебники, Уставні книги приказів, царське законодавство, приговори (укази) Боярської думи, чолобитні (звернення) дворян та посадських людей до різних установ, Литовські статути, візантійське право.

Цивільне право. "Соборне уложення" досить детально регламентує форми феодального землеволодіння. Зокрема, гл. XVI узагальнює важливі зміни у правовому статусі по-місного землеволодіння, яке надавалося за службу боярам, дворянам, дрібним феодалам. Регламентувалася кількість земельної площі, що могла бути у володінні феодалів: найбільше - у бояр (200 четвертей); окольничі та думні дяки отримували по 150 четвертей; стольники, стряпчі, стрільці, путні ключники, дворяни московські - по 100 четвертей; дворяни на службі - 70 четвертей; а дворові люди, "діти боярські" - по 10 четвертей землі.

Після смерті феодала частина землі передавалася вдові та дочкам (якщо не було синів). Важливе значення мало те, де загинув феодал: якщо на війні, то дружина отримувала найбільше - 20 відсотків помісної землі, а дочки - одну десяту частку маєтності. Якщо помирав на службі ("в полках помре"), то дружині надавалося 15 відсотків, а дочкам - 7,5 відсотка помісної землі. Якщо ж помирав дома, то, відповідно, 10 і 5 відсотків землі. Характерно, що ці помістя вдова та дочки могли здати в найм будь-кому, повернути собі в будь-який час, якщо наймач не дотримувався умов договору. Тобто феодальна власність на землю діставала покровительство з боку закону з досить широкою регламентацією її правового захисту.

Дозволявся обмін помістя на помістя чи на вотчину. Проте поміщики не мали права вільного продажу землі. Це робилося лише за царським указом. Однак ст. 3 гл. XVI дозволяла обмін великого помістя на менше, що було прихованою формою продажу.

Вотчинники мали більші права щодо розпорядження своїми землями: могли їх продати (зареєструвавши в По-місному приказі), подарувати, передати у спадок тощо. Після смерті вотчинника вся земля залишалася у власності його родини.

Спадкове право стосувалося порядку успадкування за законом і за заповітом. При цьому головна увага приділялася успадкуванню землі. Заповіт мав бути оформлений письмово, підписаний заповідачем, а у випадку його неписьменності - свідками. Правильність складення заповіту підтверджувала церква. Однак воля заповідача обмежувалася становими перепонами: не дозволялося заповідати землю церквам та монастирям; не підлягали заповіту жалувані та родові вотчини, помісні землі; заповідати можна було лише рухоме майно і куплені землі. Родові та жалувані вотчини могли передаватися у спадок лише членам свого роду. Помістя переходило у спадок синам, а вдова та дочки отримували невелику частку ("на прожиток").

Шлюбно-сімейні правовідносини регулювалися здебільшого звичаєвим правом та церковним законодавством. Юридичні наслідки породжував лише шлюб, оформлений шляхом вінчання у церкві. При цьому згода батьків була обов'язковою, а для кріпосних селян потрібна була ще й згода поміщика. "Стоглав" визначав шлюбний вік для хлопців у 15 років, дівчат - 12 років. Узаконювалася влада чоловіка в сім'ї. Закон передбачав спільність майна подружжя, але чоловік міг розпоряджатися посагом дружини без її згоди. Більша частина статей " Соборного уложення" присвячена кримінальному праву та судочинству. Загальне поняття злочину відсутнє, і лише за змістом статей можна зрозуміти, що злочином вважалося порушення царської волі та закону. Внаслідок того, що протиправність як важливий елемент кримінального діяння не була визначена, це створювало необмежені можливості для самовільного встановлення меж кримінальної відповідальності, а відтак - зловживань з боку адміністративно-судових органів.

Новим інститутом кримінального права було відокремлення навмисних злочинів від необережних. За необережне діяння покарання не наставало. Дістав поширення інститут необхідної оборони (ст. 200 гл. X), мало місце положення про крайню необхідність, яке звільняло від кримінальної відповідальності (ст. 283 гл. X). Докладно регламентується співучасть, де виділяється підбурювання, пособництво, приховування злочинних дій. Суворіше карався рецидив. Розрізнявся замах на злочин та завершений злочин.

Серед найтяжчих злочинних дій на першому місці знаходилися злочини релігійного характеру та державні злочини. Щодо останніх, то покарання за них наставало навіть за голий умисел, недонесення. До розряду тяжких належали злочини проти порядку управління (фальшивомонетництво, підробка печаток, порушення митних правил), військові злочини, злочини проти суду. Серед злочинів проти особи най-тяжчим вважалося навмисне вбивство. Суворо каралося вбивство слугою свого пана, жінкою - чоловіка. Регламентувалися покарання за заподіяння тілесних ушкоджень, образу словом чи дією. До майнових злочинів належали крадіжка, пограбування, розбійний напад, підпал, знищення майна, шахрайство. Окрему групу складають злочини проти моралі, які ранішеаіеребували у сфері канонічного права.

Покарання мало своєю метою залякування, відплату та відшкодування збитків. Смертна кара як найтяжчий вид покарання поділялася на просту і кваліфіковану і застосовувалася за всі державні злочини, деякі релігійні, злочини проти порядку управління, вбивство, рецидивну (втретє) крадіжку. Були поширені тілесні та калічницькі покарання. Тюремне ув'язнення хоча й застосовувалося, але не було поширеним, оскільки спеціально пристосованих в'язниць не існувало, а утримання злочинців у підземних казематах, підвалах церков та монастирів призводило до швидкої їхньої смерті. Тому стали ширше практикувати експлуатацію праці злочинців на каторжних роботах та у засланні. Для привілейованих верств застосовувалися майнові покарання, позбавлення чинів та посад. Дітовбивство каралося церковним покаянням.

Найпоширенішою формою судочинства був розшуковий процес, який застосовувався в усіх кримінальних справах (за винятком дрібних). Розшук міг розпочатися і без заяви потерпілої сторони, з ініціативи державної установи. Вона вела активне слідство, допитувала свідків, проводила обшуки. Широко застосовувалися тортури. Суд мав закритий характер, а звинувачений позбавлявся права на захист.

Змагально-звинувачувальний процес застосовувався переважно у майнових спорах і дрібних кримінальних справах. Суд розпочинався з подання заяви зацікавленою особою і міг бути припинений шляхом примирення сторін. Спеціальними документами оформлявся виклик до суду відповідача, поручительство за нього, судові рішення, оскарження тощо. Судоговоріння проводилося усно, але при цьому вівся протокол судового засідання. Система судових доказів суттєво не змінилася, але зросла роль письмових доказів, зокрема спеціально оформлених документів. Поєдинок як засіб доказу не застосовувався, проте збереглася присяга ("хресне цілування"). Як докази використовувалися загальний обшук (коли здійснювалося опитування населення стосовно факту вчинення злочину) і повальний обшук (коли допитувалися місцеві жителі щодо конкретної особи, яка звинувачувалася у вчиненні злочину). Прогресивним явищем судочинства стала можливість відведення судді до судового засідання.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть джерела права Московії доби станово-представницької монархії.

2. У чому полягала різниця між вотчиною і помістям?

3. Які нові інститути кримінального права містило "Соборное уложеніє"?

4. Дайте класифікацію злочинів за "Соборним уложениям".

5. Мета та система покарань у Московській державі.

6. Форми та особливості судового процесу в Московії.

Питання для самостійного вивчення

1. Зазначте передумови формування станово-представницької форми правління в Московії.

2. У чому суть приказної системи управління Московської держави?

3. Земські собори: утворення, повноваження, роль у політичній системі держави.