4. Особливості організації самостійної навчально-пізнавальної роботи студентів

Сучасному суспільству необхідні фахівці, здатні опера­тивно приймати нестандартні рішення, діяти творчо, са­мостійно. Основним засобом формування цих рис є само­стійна навчально-пізнавальна діяльність студентів.

Підписання європейськими країнами Болонської декларації 1999 року засвідчило новий етап становлення європейського та світового освітнього простору. Входження України до єдиного європейського простору, приєднання до Болонського процесу зумовили необхідність реалізації основних положень Болонської декларації і в нашій країні. Впровадження основних принципів Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи у систему вищої освіти України передбачає, серед іншого, вирішення такого завдання, як стимулювання самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань.

Необхідність підготовки кваліфікованого фахівця, конкурентно спроможного на світовому ринку праці, вимагає особливої уваги до питання про рівень сформованості вмінь та навичок самостійної діяльності. За даними наукових досліджень у загальній системі навчально-виховного процесу самостійна пізнавальна діяльність є настільки значущою, що без нею не можуть бути досягнуті суспільні та особистісні цілі студента. Тому в низці методичних джерел самостійність розглядається як окремий, цілком автономний дидактичний принцип. Це поняття включає в себе здатність працювати самостійно, організовувати і реалізовувати свою діяльність без стороннього керівництва чи допомоги. При цьому, треба відзначити, що самоосвіта, яка ґрунтується на самостійній роботі студентів і їхній здатності опрацьовувати будь-який матеріал без сторонньої допомоги, є одним із основних завдань навчання у ВНЗ. Якщо ж розглядати самостійну роботу як певний, специфічний вид діяльності, то доречно вести мову про здатність майбутнього фахівця до автономної, творчої праці як кінцеву мету цієї діяльності.

Отже, самостійна робота студента - це складний процес, що містить багато компонентів, які впливають на його результативність. Ці компоненти варіюються від психічних властивостей учасників до організаційних, мотиваційних компонентів та факторів зовнішнього впливу, які значним чином зумовлюють кінцевий результат такого виду діяльності

Життям доведено, що тільки ті знання, які студент здобув самостійно, завдяки власному досвіду, думці і дії будуть насправді міцні. За даними ЮНЕСКО в процесі викладання навчального матеріалу засвоюється 15 відсотків інформації, що сприймається на слух, 65 відсотків інформації, що спирається на слух і зір. Якщо навчальний матеріал опрацьовується власноручно, самостійно виконується завдання від його постановки до аналізу отриманих результатів, то засвоюється не менше 90 відсотків інформації. Саме тому вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до керівництва навчально-пізнавальною діяльністю, формування у студентів навичок самостійної роботи.

Характеризуючи особливості системи організації самостійної роботи студентів, потрібно відзначити, що вона ні в якому разі не є сталою, незмінною. Варіативність її зумовлена тим, що система самостійної роботи орієнтована на суб'єкта навчальної діяльності - студента вищого навчального закладу. А будь-яка молода особистість, що розвивається, є неповторною. Передбачити темпи розвитку кожного і, відповідно, прогрес у розвитку навичок самостійної діяльності досить важко.

Потрібно також наголосити на тому, що процес побудови дидактичної системи організації самостійної роботи студентів зумовлює необхідність виокремлення основних принципів, якими викладач має керуватися впродовж всієї роботи:

Системність та послідовність — система організації самостійної роботи студентів має відповідати таким вимогам, як поступове ускладнення роботи, логічний зв'язок між усіма елементами, причинно-наслідковий зв'язок, відносна логічна завершеність кожного елементу системи, поетапність подання матеріалу, формування навичок та ін.

Посильність - необхідність подання на кожному етапі організації самостійної роботи завдань, які б відповідали рівню знань і умінь студентів та враховували їхній рівень розвитку навичок самостійної роботи на певному етапі навчання.

Індивідуалізація та диференціація - необхідність поділу студентів на групи за якісними показниками їхньої самостійності на кожному етапі навчання, потреба урахування особливостей організації самостійної роботи сильних і слабких студентів, їхніх особистих інтересів та спеціалізації.

Успішність та позитивність - ці принципи нерозривно пов'язані з принципом посильності. Необхідно пропонувати завдання, які передбачають самостійність роботи студентів, при цьому рівень складності завдання повинен відповідати рівню розвитку навичок самостійної роботи студентів та рівню їхніх знань. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню позитивного ставлення до подальшого навчання і спонукатиме до проведення самостійних досліджень уже на якісному вищому рівні.

Активність та інтерактивність - у процесі організації самостійної роботи студентів, поступово має підвищуватися ступінь їхньої безпосередньої участі щодо плануванні та реалізації того чи іншого навчального завдання. При цьому під активною позицією студента розуміємо його свідоме ставлення до виконання самостійної роботи. Також студент повинен самостійно аналізувати отримані в процесі роботи результати. Інтерактивність у цьому контексті розглядається як здатність до колективної праці, створення тимчасових колективів з більш-менш чітко розподіленими ролями задля виконання того чи іншого завдання.

Оптимальність - один із найскладніших принципів, що має багато трактувань. У даному випадку оптимальність - це використання таких видів, форм і методів самостійної роботи студентів, які сприяють швидкому зростанню якісних показників розвитку самостійності студентів за якомога коротший відрізок часу.

У сучасній педагогічній практиці можна виділити найефективніші методи самостійної роботи в умовах інтенсифікації та активізації навчального процесу, що відповідає тенденціям індивідуалізації навчання, зокрема:

1. Проблемно-пошукові методи

Основним завданням цієї групи методів є активізація пізнавальної діяльності студентів. Застосування проблемно-пошукових методів спонукає студентів до проведення самостійних досліджень, підвищує мотивацію по­дальшої роботи, сприяє розвитку логічного мислення, як наслідок, розвитку творчої самостійної діяльності студентів. За складністю, продуктивністю та ефективністю використання їх можна поділити на:

а) репродуктивний (відтворювальний);

б) частково-пошуковий (самостійна робота, узагальнення);

в) проблемного викладання (інформація з проблемністю);

г) евристичні бесіди (дослідницький).

При цьому потрібно акцентувати увагу на трьох перших етапах цих методів: проблемне питання, проблемна ситуація та проблема. Так, початковий етап застосування проблемно-пошукового методу - проблемне питання – є, по суті, постановкою проблеми перед групою. Варіанти цього етапу змінюються від постановки проблемного питання викладачем (для студентів із низьким рівнем самостійності), до «підштовхування» до самостійного формування цього питання студентами (для середнього рівня) і презентації певної ситуації з метою самостійної постановки студентами проблеми (для студентів із високим рівнем самостійності). Наступним завданням є визначення напрямів та завдань розв'язання проблеми. Після цього необхідно визначити методи розв'язання цієї проблеми. При цьому має велике значення формулювання гіпотези щодо очікуваних результатів розв'я­зання проблеми. На останньому етапі застосування проблемно-пошукових методів необхідно зіставити очікувані результати з отриманими практичними результатами. Слід зазначити, що при значних розбіжностях між ними, необ­хідно провести додатковий аналіз для виявлення причин виникнення цих роз­біжностей та здійснення необхідних коригувань з метою їх подолання. На ос­танньому етапі підбивають підсумки щодо здійсненої роботи і визначення її практичної та теоретичної цінності.

Ідеальним результатом навчання за проблемно-пошуковими методами буде досягнення такого рівня пізнавальної діяльності, за якого студенти змо­жуть самостійно ставити перед собою завдання, знаходити шляхи їх вирішен­ня, контролювати та оцінювати результати своєї діяльності, формулювати на основі цих результатів подальші завдання, виводити гіпотези їх вирішення та порівнювати їх із кінцевим результатом. Інакше кажучи, результатом нав­чання є вироблення вмінь раціонально застосовувати усі складові системи проблемно-пошукових методів у їх розвитку та взаємозв'язку.

2. Метод проектного навчання (project study)

Використання цього методу неможливе без чіткого визначення дидактичних завдань, які студенти вирішують у процесі навчальної діяльності за різними типами проектів. Упровадження методу в навчальний процес потребує певних затрат часу на попередню підготовку. Також потрібно зрозуміло поставити проблему, яку студенти розв'язують у спільній творчій, дослідницькій, пошуковій, ігровій діяльності відповідно до типу проекту. Основними вимогами до використання методу проектів є:

- колективна та індивідуальна діяльність студентів;

- постановка проблеми, яка потребує комбінованих знань студентів та планування дій, спрямованих на її розв'язання;

- використання науково-дослідницьких методів;

- складання плану роботи над проектом;

- фіксування проміжних результатів (негативних також);

- результати застосування методу проектів повинні мати навчальну і практичну цінність.

3. Методи колективної розумової діяльності

В останні десятиліття XX століття спостерігався значний інтерес до ви­користання активних методів навчання. У другій половині 90-х років цей процес набув певних особливостей: стали популярними принципово нові методи навчання, такі як: дискусія, дебати, прес-конференція, інсценування, ділові ігри тощо. Особливе місце відводиться методам інтерактивного навчання. Якщо основною формою комунікації студентів раніше виступав діалог, то нині ця форма організації мовленнєвої діяльності студентів значно ускладнюється. Отже, модель багатосторонньої комунікації студентів має розглядатися у межах аналізу їхньої колективної розумової діяльності.

Суттєве значення на сучасному етапі мають методи колективної роботи, серед яких найбільш поширеними є:

1.Вгаіnstorming (мозковий штурм).

2.Соорегаtive Learning (навчання в співпраці).

3.Student Team Learning (навчання в студентській команді).

4.Learning Together (навчаємося разом).

5.Jig- saw (пилка).

Сутність цих методів полягає в колективній творчості з метою вирішення певного завдання, зазвичай підвищеної складності. Переваги цієї групи методів очевидні: підвищення рівня інтелектуального розвитку; виявлення творчих здібностей студентів; розвиток творчого мислення; підвищення рівня самостійності; формування навичок колективної роботи; поліпшення комунікативних навичок, емоційного стану студентів.

Методи колективної розумової діяльності вирізняються новизною, більшою мобільністю у виборі напрямів розв'язання проблеми, більшою самостійністю і творчістю її учасників, комплексним підходом до розв'язання проблеми. Так, у рамках інтерактивності можливою стає швидка зміна ролей учасників складного, різнопланового діалогу залежно від корисності висловлюваної ними точки зору для розв'язання проблеми. Підтримуючи, допомага­ючи, провокуючи вироблення певної точки зору, напряму роботи, студенти, сперечаючись один з одним, поступово, взаємодіючи досягають кінцевої мети – розв'язують певну проблему.

4. Методи застосування комп’ютерних технологій у навчанні Використання цієї групи методів має певні особливості. Значне поши­рення та необхідність їх використання у процесі підготовки фахівців зумовили виділення їх в окрему групу сучасних методів навчання.

Сьогодні форми і методи самостійної роботи тісно пов'язані з використанням комп'ютерних технологій, які, безперечно, підвищують ефективність засвоєння студентами навчального матеріалу. Застосування методів комп'ютерного навчання сприяє розвитку розумових, творчих здібностей студентів, підвищує їхню зацікавленість та активність в оволодінні знаннями. Викорис­тання нових технологій дає змогу вирішити певні дидактичні завдання, що постають перед сучасним викладачем під час організації самостійної роботи студентів. Особливо привабливими є, на нашу думку, можливість диференціації, поглиблення індивідуалізації навчання, розширення можливостей інформаційних, контролю та самоконтролю за процесом, використання творчих завдань.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – різнома­нітні види індивідуальної, колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

Вона є завершальним етапом розв'язання навчально-пізнавальних завдань, які розглядалися на лекціях, семі­нарах, практичних і лабораторних заняттях. Адже знання можна вважати надбанням студента тільки за умови, що він приклав для їх здобуття свої розумові і практичні зу­силля.

Самостійна робота студентів сприяє формуванню са­мостійності, ініціативності, дисциплінованості, точності, почуття відповідальності, необхідних майбутньому фахів­цю у навчанні і професійній діяльності.

Важливим завданням викладача вищого навчального закладу є правильне організування самостійної роботи, за­безпечення умов успішного її перебігу, що передбачає не лише базову, наукову, а й відповідну педагогічну його під­готовку, вміння педагогічно доцільно активізувати пізна­вальні сили студентів у навчальному процесі.

Щоб самостійна робота давала хороші результати, її не­обхідно планувати і організовувати у поєднанні з іншими формами навчання. Вирішальним у цьому є ретельний від­бір викладачами і кафедрою змісту та обсягу навчального матеріалу для самостійного опрацювання студентами.

Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах передбачено, що самостійна робота студентів має становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу часу, відведеного на вивчення кон­кретної дисципліни. Така кількість годин дає змогу розви­вати пізнавальну активність, формувати самостійність як рису особистості, здатність до творчого розв'язання сучас­них виробничих завдань, уміння приймати рішення.

Визначаючи місце окремих предметів у самостійній ро­боті кафедри, слід враховувати специфіку предмета, його складність і дидактичну спрямованість. На виконання са­мостійної роботи в позааудиторний час відводиться 3-4 години на день, в т. ч. й у вихідні.

Щоб не перевантажувати студентів самостійною робо­тою, не позбавляти їх можливості раціонально розподіля­ти час для роботи над усіма предметами, нормуванням са­мостійної роботи мають займатися насамперед кафедри й деканати, а також методичні комісії факультетів.

Система керівництва індивідуальною самостійною ро­ботою студентів охоплює: чітке її планування, детальне продумування її організування, безпосереднє або опосеред­коване керівництво з боку викладача, систематичний кон­троль за поетапними і кінцевим результатами самостійної роботи студентів, оперативне доведення до відома студен­тів оцінки результатів їх самостійної роботи і внесення від­повідних корективів у її організування.

Види самостійної роботи студентів. Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.

1. З огляду на місце і час проведення, характер керів­ництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:

• самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

• позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів);

• самостійну роботу студентів під контролем виклада­ча (індивідуальні заняття з викладачем).

2. За рівнем обов'язковості виокремлюють, як пропонує В. Буряк:

• обов'язкову самостійну роботу студентів, що передбачена навчальними планами робочими програмами. Це виконання традиційних домашніх завдань, написання і захист курсових та дипломних робіт, а також ті види завдань, які студенти самостійно виконують під час практик;

• бажану – наукову й дослідницьку роботу студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, збиранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, конференції, підготовка доповідей, тез, статей);

• добровільну – роботу в позааудиторний час, участь у внутрікафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, конкурсах, вікторинах.

3. За видами діяльності виділяють:

• навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо);

• професійну (певні конкретні дії студента, що їх виконують спеціалісти на виробництві).

4. За рівнями мотивації виокремлюють:

• самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому практично і постійно контролюючи виконання);

• самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, контролюючи самого себе);

• високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

Самостійна робота передбачає відтворювальні і творчі процеси в діяльності студента. З огляду на це виділяють три її рівні: репродуктивний (тренувальний), реконструк­тивний, творчий (пошуковий).

Репродуктивна самостійна робота виконується за певним зразком: розв'язування задач, заповнення таблиць і схем тощо. Пізнавальна діяльність студента виявляється у пізнанні, осмисленні, запам'ятовуванні. Метою такого типу самостійних робіт є закріплення знань, формування умінь і навичок.

Реконструктивна самостійна робота передбачає перебудову рішень, складання планів, тез, ано­тацій, написання рефератів та ін. Творча самостійна робота потребує аналізу проблемних ситуацій, отримання но­вої інформації. Студент самостійно обирає метод розв'язання завдання (навчально-дослідні завдання, кур­сові і дипломні роботи).

У педагогіці вищої школи виокремлюють ще дві взає­мопов'язані підсистеми в організуванні самостійної ро­боти студентів – систематичну самостійну роботу (розподілену за днями невеликими обсягами) і акордну (комплексну і тривалу за часом). Такий поділ відобра­жає ритм роботи вищої школи і на ньому може ґрунтува­тися її планування, організування та управління нею. Його доцільно розглядати у нерозривній єдності з усіма типами репродуктивного, творчого і комбінованого варіан­тів самостійних робіт студентів.

На сучасному етапі в організації самостійної роботи студентів цікавим є застосування випереджувальних зав­дань. Як уточнює дослідниця І. Трубавіна, такі завдання, спрямовані на повне або часткове самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою, а також на підготовку до його за­своєння на занятті. Особливість їх полягає у добровільнос­ті вибору та виконання. Розрізняють такі види випереджувальних завдань:

• за характером навчально-пізнавальної діяльності: репродуктивні (передбачають дії за готовим зразком, у типовій ситуації); частково-пошукові (вимагають дій у подібній ситуації, за загальним орієнтиром, складеним напівсамостійно); творчі (студент діє за самостійно складеним алгоритмом (сукупність дій, правил), у новій ситуації);

• за часом виконання: короткочасні (розраховані на 1–2 дні); середні за тривалістю (виконуються протягом 2 днів – 2 тижнів); довготривалі (розраховані на виконання протягом до 2 місяців);

• за обсягом: дрібні (вимагають вивчення окремого питання теми); середні (пов'язані з розглядом кількох взаємопов'язаних питань або невеликої теми); великі (охоплюють велику тему, розділ, курс);

• за прийомами розумової діяльності: зорієнтовані на порівняння, класифікацію, аналогію, визначення головного, пояснення зв'язків між причиною та наслідками, аргументацію, доказ, узагальнення конкретизацію, оцінювання тощо.

Випереджувальні завдання можна підбирати для інди­відуальної і групової роботи. Індивідуальні роботи перед­бачають врахування реальних навчальних можливостей студентів при постановці завдання. Вони мають бути різними за складністю, обсягом, терміном виконання, характером навчально-пізнавальної діяльності, якістю та кількістю джерел для виконання тощо. Групові випере­джувальні завдання мають бути спільними для групи сту­дентів (гомогенної чи гетерогенної), але зорієнтованими на самостійну роботу кожного, на основі чого здійснюється виконання завдання загалом.

Випереджальні завдання можна пропонувати до лек­цій (завдання, спрямовані на самостійне ознайомлення з новим матеріалом за підручником, довідковою літерату­рою, на збір фактичного матеріалу для доповнення); до се­мінарських занять (завдання, зорієнтовані на вивчення першоджерел, складання плану диспуту, питань для «моз­кового штурму», бесіди, проблемних питань, на складання плану семінарського заняття); до практичних занять (зав­дання, спрямовані на підготовку і проведення екскурсії, рольових і ділових ігор, добір фактичного матеріалу, скла­дання планів, програм тощо).

Структура самостійної роботи студентів. Самостійну роботу студента слід вибудовувати з огляду на її мету і зав­дання. У її структурі виокремлюють такі компоненти: орієнтаційно-мотивацінний, інструктивно-настановчий, процесуальний, корекційний, контрольно-оцінювальний.

Орієнтаційно-мотиваційний компонент передбачає роботу, спрямовану на усвідомлення студентами мети кон­кретної діяльності та орієнтацію їх на виконання самостій­ної роботи. Для формування мотиваційної основи навчаль­ної діяльності студентів використовують проблемні запи­тання та пізнавальні завдання, які сприяють усвідомленню потреби в нових знаннях, а також професійно-орієнтовані завдання, які розкривають роль і значення конкретного навчального матеріалу у становленні професійної майстер­ності студентів. Це завдання на виявлення безпосередніх зв'язків конкретних тем навчальних дисциплін з вироб­ництвом, підбір додаткового матеріалу з теми, що стосу­ється майбутньої професійної діяльності, анотування но­винок наукової і професійної літератури.

Інструктивно-настановчий компонент охоплює ознайомлення студентів із особливостями роботи з навчальним матеріалом різних видів, визначення конкретних завдань, обсягу роботи то­що.

Процесуальний компонент пов'язаний з безпосереднім виконанням студентами самостійної роботи.

Корекційний компонент передбачає надання допомоги студентам у по­доланні труднощів і виправленні помилок.

Сутність кон­трольно-оцінювального компонента полягає у здійсненні контролю процесу самостійної роботи студентів: викладач аналізує характер, повноту, зміст, доцільність вибору сту­дентами способів діяльності та оцінює їх. Оцінювання супро­воджується цільовою настановою з метою забезпечення пере­ходу студентів на вищий рівень самостійної діяльності.

Організування самостійної роботи студентів передба­чає: забезпечення студентів методичними рекомендація­ми з вивчення усіх дисциплін у вигляді навчальних по­сібників; використання роздаткового матеріалу, у т. ч. текстів лекцій; створення відеопосібників і умов для ро­боти з ними; збільшення випуску навчально-методичних посібників вищим навчальним закладом; збільшення чи­тальних залів, дисплейних класів; упровадження індиві­дуальних консультацій студентів.

Наукове організування самостійної роботи студентів (НОСРС) –система заходів з упровадження досягнень науки і передового пе­дагогічного досвіду в організуванні самостійної роботи студентів з метою підвищення її ефективності.

Така робота пов'язана передусім з перебудовою набутої за час навчання в загальноосвітній школі системи само­стійної роботи. Наукове організування самостійної роботи студента передбачає його вміння спостерігати явища та збирати факти, проникати в сутність явища, що вивчається, і пов'язувати в єдине ціле різні, на перший погляд, проце­си; вміння узагальнювати, розширювати і поглиблювати знання; здатність поставити науковий експеримент і зробити на його основі правильні висновки; вміння мис­лити аналогіями, моделювати, передбачати, фантазува­ти тощо.

Таким чином, самостійна пізнавальна діяльність є складним процесом системного характеру. Реалізація усіх його складових є необхідною умовою навчання студента і реалізації його особистісних та суспільно вмотивованих цілей.

Формування навичок самостійної роботи студента є однією з головних умов успішної реалізації мети і завдань професійної освіти.

Головним завданням організації самостійної роботи студентів є вико­ристання традиційних та інноваційних форм і методів навчання, які б, допов­нюючи один одного, становили єдину систему, яку можна адаптувати до особливостей навчального процесу в конкретному ВНЗ з метою оптимізації навчання та підготовки висококваліфікованих фахівців.