Основні положення Угоди:

- господарюючи суб’єкти держав-учасниць користуються та території цих держав правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів нарівні з «рідними» господарюючими суб’єктами;

- мають на території інших держав-учасниць право безперешкодно звертатись до судів, арбітражних, третейських і до інших органів, мають право виступати в них, надавати клопотання, заявляти позови та здійснювати інші процесуальні дії;

- держави-учасниці взаємно визнають та виконують рішення компетентних судів, які набрали чинності.

Процедура визнання та виконання іноземного арбітражного рішення за цією угодою відбувається шляхом: звернення зацікавленої сторони з клопотанням та засвідченою копією арбітражного рішення, офіційним документом про те, що рішення набрало чинності, якщо таке не випливає з самого тексту рішення, докази сповіщення іншої сторони про процес, виконавчий документ.

Випадки, коли у виконанні рішення може бути відмовлено:

1. судом держави-учасниці, до якої звернено клопотання, раніше вже було винесено рішення, що набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами, стосовно того самого предмета і на тій же підставі;

2. існує визнане рішення компетентного суду третьої держави у справі між тими ж сторонами, стосовно того самого предмета і на тій же підставі;

3. спір згідно з цією Угодою вирішено судом, який є некомпетентним;

4. інша сторона не була сповіщена про процес;

5. сплинув трирічний строк давності пред’явлення рішення до виконання.

Таким чином, сьогодні термін «міжнародний комерційний арбітраж» використовується: для визначення механізму розгляду комерційних спорів у цілому; а також органу (установи, організації), створеного для розгляду таких спорів; конкретного складу арбітрів, які розглядають конкретний спір. У зв’язку з цим під МКА пропонуємо розуміти недержавний орган змішаної правової природи, а також власне спосіб розгляду спорів з договірних та інших цивільно-правових відносин, ускладнених іноземним елементом, за угодою сторін та за процедурою, яка визначена ними.

Мета МКА полягає у встановленні стабільності та порядку серед усіх учасників міжнародної комерційної діяльності. Цей вид арбітражу залежить не лише від волі сторін спору, яка відображається у контрактах чи інших правових документах, але й від законодавства конкретної держави. Він є частиною національної правової системи, а тому окремі аспекти його діяльності регламентуються на рівні національних правових актів.

З огляду на велику різноманітність МКА, що функціонують у світі, їх прийнято класифікувати за терміном дії, за юрисдикцією, за характером спорів, що вирішуються, за ступенем обов’язковості для сторін арбітражного розгляду, за засадами вирішення спорів, за способом створення арбітражів, за способом формування складу арбітрів тощо. Найважливішою, зважаючи на відмінності у правовому становищі міжнародних комерційних арбітражів, є їх класифікація за терміном дії. Арбітражі різного терміну дії відрізняються, насамперед, за способами закріплення компетенції судів, способами формування складу арбітрів, процедурами вирішення спорів. Виділяють постійно діючі (інституційні) суди, суди обмеженого строку дії та суди «ad hoc» (ізольовані), які створюються спеціально для вирішення конкретного спору. Постійно діючі суди додатково класифікуються за юрисдикцією (загальної юрисдикції, корпоративні та спеціалізовані суди), за національним чи міжнародним характером спорів (виключно міжнародні (зовнішні) та змішані).

Відповідно до Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, однією з підстав відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення є посилання держави на те, що ухвалене рішення суперечить її публічному порядку. Проте, у більшості національних правових систем визначення змісту поняття «публічний порядок» взагалі відсутнє. З огляду на це необхідно розробити новий міжнародно-правовий акт, який би якомога глибше розкрив понятійний апарат у сфері МКА, і, зокрема, зміст поняття «публічний порядок».

Міжнародне публічне і міжнародне приватне право мають єдині основні принципи, вимоги яких однаково обов’язкові для усіх учасників міжнародних відносин та застосовуються як в публічному (міждержавному), так і в комерційному арбітражах.

Незважаючи на те, що за допомогою класичного МПА вирішуються спори за участю держав і міжнародних організацій, на підставі норм міжнародного публічного права, а МКА розглядає спори, які ускладнені іноземним елементом у сфері торгівельних, економічних та науково-технічних відносин між фізичними і юридичними особами різних держав, для МПА і МКА є характерними одні і ті ж етапи третейського розгляду, передумовою обох арбітражів є укладення сторонами арбітражної угоди (компромісу) або включення до договору арбітражного застереження. Сторони, як правило, самостійно формують склад арбітражу, а арбітри ухвалюють рішення, які вважається остаточним і обов’язковим для сторін.

Відомий міжнародному приватному праву принцип «автономії волі», притаманний вирішенню спорів МКА, поширюється також і на МПА, зокрема ту його частину, яка передбачає право сторін самостійно визначити можливість використання норм міжнародного права чи вирішення спору на основі принципу ex aequo et bono. А принцип невтручання у внутрішні справи покладає на держави обов’язок без крайньої потреби не поширювати свій контроль на діяльність арбітражних судів.

Проблемні питання в науці міжнародного права найчастіше виникають при визначення правової природи арбітражу між державами та іноземними фізичними чи юридичними особами. Такий арбітраж одержав назву змішаний міжнародний арбітраж. Його виникнення пов’язане з тими випадками, коли у міжнародному публічному спорі особливо відчутні інтереси приватних осіб.

Основною характерною рисою змішаного арбітражу є те, що він надає приватним особам право прямого доступу до міжнародного арбітражного (судового) процесу. Він поєднує у собі властивості як міжнародного публічного так і міжнародного комерційного арбітражу, а спори у ньому вирішуються на підставі національного, міжнародного приватного і міжнародного публічного права.

Виконання рішень змішаних міжнародних арбітражів зазвичай гарантується не тільки законодавством про виконавче провадження країни, де рішення підлягає виконанню, але й можливістю застосування міжнародних публічно-правових засобів і важелів (на випадок, коли держава, на території якої воно підлягає виконанню, відмовляється визнати і виконати його).

Процедура розгляду спорів у МКА носить більш детальний характер і може бути широко застосована в МПА. Крім того, успішна практика розгляду в МКА міждержавних спорів свідчить про необхідність її глибокого вивчення та вдосконалення задля подальшого взаємопроникнення міжнародного публічного та міжнародного приватного права, а також дотримання законності і покращення правової свідомості громадян.