2. Чи існує прогрес у царині людської моральності?

Узагалі прогрес (з латини - крок уперед) - це поступальний розвиток за висхідною, перехід до досконалішого стану. З утвердженням у XVII-XIX ст. науково-раціоналістичної картини світу уявлення про неухильне прогресування людського роду як у промислово-технічному, так і в духовному, моральному відношенні здобуває дедалі ширші права, поки не стає чимось саме собою очевидним. Воно й зрозуміло: свій безперечний поступальний розвиток науково-технічний розум усвідомлює як розвиток людської культури загалом, а звідси вже недалеко й до висновку про прогресивний розвиток такої специфічної ланки культури, як моральність. Тим більше що й критерії для такого поступу приймалися, в дусі часу, цілком раціоналістичні: усвідомлення людиною - "розумним егоїстом" - "справжніх" своїх потреб та інтересів, утвердження заснованої на "законах Розуму" соціальної справедливості тощо.

Не дивно, що найпереконанішими виразниками ідеї прогресу виступали мислителі раціоналістично-просвітницької або сцієнтистської орієнтації: А. Тюрго (1727-1781), Ж А. Кондорсе (1743-1794), засновники позитивізму О. Конт (1798-1857), Г. Спенсер (1820-1903) та ін. На противагу поверхово-еволюціо-ністським тлумаченням людського поступу як безперервного й однонаправленого нагромадження кількісних змін, Дж. Віко (1668-1744) й особливо Г. В. Ф. Гегель розробляють діалектичне його розуміння, що враховує суперечливий характер історичного розвитку, діалектику в ньому свободи й необхідності, кількості й якості, надбань і втрат. Діалектико-матеріалістичну концепцію суспільного прогресу (з якої випливали й певні висновки щодо моралі) знаходимо в К. Маркса.

Всіх зазначених мислителів поєднувала, однак, віра в наперед визначений хід історичного розвитку, в те, що сама історія, незалежно від свідомості й бажання окремих індивідів, веде "до вдосконалення людського суспільства, і властивих йому моральних стосунків зокрема, - чи то шляхом еволюції, поступових кількісних змін, чи революційним шляхом. У будь-якому разі неухильне прогресування людства вважалося чимось об'єктивно неминучим.

І все ж чи можемо ми говорити про якийсь моральний прогрес людського суспільства?

Зважимо насамперед на таку емпіричну обставину. Неможливо забути про трагічні події XX ст. і те спустошення в галузі моральності, до якого вони спричинилися. Однак це століття вже завершилося; й ми бачимо, як у цивілізованих країнах світу після всіх потрясінь крок за кроком установлюється певний моральний устрій, звичайно, не бездоганний, але такий, що в багатьох відношеннях не тільки витримує порівняння з європейською моральною культурою XIX ст., а й перевершує її стандарти. Так, нині в цивілізованому світі більше поважають права й свободи людини і наполягають на їхній безумовній реалізації, більше цінують засади толерантності, вимогливіше ставляться до виконання громадськими діячами їхніх основних моральних обов'язків тощо.

Разом з тим, якщо звернутися до власне філософсько-етичного аспекту проблеми, доводиться констатувати, що цілковита відмова від ідеї про моральне й духовне прогресування людства нерідко призводить до розпорошення моральних критеріїв, до атомізації людських волевиявів і вчинків.

Ураховуючи дану сукупність обставин, найбільш вірогідним і реалістичним уявляється припущення про те, що, попри всю складність, багатовимірність і незавбачуваність процесів морального життя людства внаслідок їх протікання, все ж відбувається нагромадження (кумуляція) певних позитивних здобутків, певного досвіду моральних цінностей і почуттів, "фонд" яких у цілому зростає від епохи до епохи.

Збагачена досвідом попередників, людина із знанням справи може обрати найгірше - в цьому теж виявляється неминучий ризик морального самовизначення особистості.

Важливим аспектом морального прогресування суспільства є відкриття і формулювання ним, на певних етапах його розвитку, тих або інших "навічних" норм і цінностей моральності, без яких подальший розвиток людства в цілому виявляється вже неможливим.

Суттєвим виміром морального поступу є й те, що, незважаючи на численні відступи, загалом розширюється сфера застосування моралі в житті людини й суспільства. Особливо стрімко відбувається це розширення протягом останніх десятиліть (у певних відношеннях зовсім не сприятливих для розвитку моральної культури).