Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Підручник.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.59 Mб
Скачать

Тема 7 Розвиток філософської думки в Україні План

7.1. Українська філософія (загальна характеристика)

7.2. Філософія дохристиянського періоду та Київської Русі

7.3. Філософія України ХІV-ХVІІ ст.

7.4. Українська філософія XVІІІ -XX ст.

7.1. Українська філософія (загальна характеристика)

Становлення української філософії пов’язане з українською міфологією та українською ментальністю, основними рисами якої є: антеїзм (любов до землі, архетип лагідної неньки-землі); індивідуалізм, пов’язаний з ідеєю рівності, повагою індивіда; волелюбність, неприйняття деспотизму, абсолютної монархії; екзистенціальність, переживання сьогоднішнього буття, життєлюбність; кордоцентризм (серце як символ центру відчувань, мислення і духовності людини).

З останнього постулату витікає і призначення людини як “малого мікрокосму”, тому що в серці чи у “безодні” сховане те, що є у світі, тому що “мікрокосм” – аналог світу великого – макрокосму (Ставровецький, Сковорода, Гоголь, Юркевич).

Це риси вже явно виражені у філософії Київської Русі, у працях митрополита Іларіона (кінець Х – бл. 1054) – ідеолога християнства (“Слово про закон і благодать”); К.Туровського “Слово до розслабленого”, у “Повчанні” Володимира Мономаха та ін.

У XIV-XVI ст. філософська думка виражається у агіографічній (“агіос” - святий) літературі (“Києво-печерський патерик”; “Четьї”) та працях полемістів – Г.Смотрицького, С.Зизанія, К.Ставровецького, І. Вишенського. Цій літературі властиві екзистенціальна орієнтація на внутрішнє, духовне життя, ідеї українського неоплатонізму, ісіхізму (“ісіхія” - спокій) та ареопагетизму.

Важливий вплив на розвиток духовного життя зробила Києво-Могилянська академія, ректором якої був філософ Феофан Прокопович (1681-1736).

Він розробляв проблеми пантеїстичної деїстичної онтології, раціоналістичної гносеології просвітницького абсолютизму. Засновником української класичної філософії є видатний мислитель і просвітитель Григорій Савович Сковорода (1722-1794), якого називали “українським Сократом”. Він виказує ідеї: а) про три світи та дві натури, у якій ведуча роль належить світові біблійних символів; б) ідея самопізнання смислу життя людини (споріднена праця); в) про щастя; г) про щирість та ін.

Памфіл Данилович Юркевич (1827-1874) – увійшов в історію філософської думки як гуманіст і автор “філософії серця. Твори Юркевича були за свого часу малодоступні і в цілому його вплив на розвиток філософської думки ХІХ ст. був опосередкований через В.С.Соловйова, який вважав Юркевича своїм вчителем.

Олександр Опанасович Потебня (1835-1891) розвивав ідеї філософії “мови”. Головний науковий інтерес Потебні був у сфері вивчення співвідношення мови та мислення. На його думку “мова є засіб не виражати думку, а створювати її” слово, таким чином єдність виразного звуку, внутрішньої форми слова та абстрактного значення (прояву мислення). Використовуючи філософсько-лінгвістичний підхід, Потебня побачив у міфі, фольклорі, літературі різноманітні знаково-символічні системи, похідні по відношенню до мови. Тим самим Потебня став творцем або стояв у витоків народження історичної діалектології, семіотики, соціолінгвістики, етнопсихології. Значний внесок у розвиток української філософської думки внесли представники Кирило-Мефодіївського братства; Драгоманов, Донців, Липинський, Грушевський, Чижевський та ін.