Індивідуально-типологічні властивості особистості й діяльності викладача

Викладачі розрізняються між собою рівнями і стилями виконання професійної діяльності, а також типами особистості. Розглянемо їх детальніше.

Діяльність викладача відбувається на одному з наступних рівнів (Н.В.Кузьміна):

• репродуктивному, в якому переважає переказування знань;

• адаптивному, коли лектор пристосовує виступ до особливостей аудиторії;

• локально-моделюючому, коли викладач володіє стратегіями навчання знанням, навичкам, умінням за окремими розділами курсу;

• системно-моделюючому, за якого викладач володіє стратегіями формування системи знань, навичок, умінь;

• системно-модулюючому, коли викладач володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості студента, його потреби у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.

Якщо прийняти дану класифікацію за основу, то слід відзначити, що більшість викладачів вищої школи знаходяться на перших двох рівнях педагогічної діяльності.

Серед стилів діяльності викладача вирізняють емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний, розсудливо-імпровізаційний, розсудливо-методичний.

Емоційно-імпровізаційний стиль виявляється, коли викладач орієнтується на процес навчання, на насичення його емоціями, зацікавлення студентів; недостатньо враховує результати навчання, чітко не планує навчальні заняття, намагається підібрати зовні привабливий цікавий матеріал, що призводить до його спрощення. Схильний відволікатись від тими заняття. Має підвищену тривожність, гнучкість, імпульсивність. У нього фрагментарні, поверхові й уривчасті знання про студентів.

Емоційно-методичний стиль характерний для викладача, який орієнтується як на результат, так і на процес навчання, поетапно відпрацьовує увесь навчальний матеріал, строго слідує навчально-методичній програмі курсу, має достатні артистичні здібності, чітко планує заняття, викладає образно, намагається зробити весь матеріал доступним. Активізує мислення і уяву студентів, використовує проблемний метод. Викладач намагається створити умови для розвитку внутрішньої позитивної мотивації навчальної діяльності студентів не завдяки зовнішньої розважливості, а завдяки глибокому поєднанню навчального предмету та відповідної наукової сфери, її сучасних розробок.

Розсудливо-імпровізаційний стиль виявляється у тому, що викладач орієнтується як на процес так і результат навчання; характерні адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлексивності. Педагог відрізняється меншою винахідливістю у варіюванні методів навчання, для нього характерне домінування лекційної форми. Викладачі цього стилю менш чутливі щодо ситуації на занятті, в них відсутня демонстративність, характерні традиційність та обережність. Проводять заняття як монологічне міркування на задану тему. Діалог зі студентами недостатній, міркування викладача буває важко зрозуміти. Питання студентів дозволяють відновити контакт з викладачем.

Розсудливо-методичний стиль характеризується орієнтуванням педагога в більшій мірі на результати навчання, консервативністю у застосуванні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність поєднана із обмеженим набором стандартних методів навчання, домінуванням репродуктивної діяльності студентів і лекційних форм. Викладач відрізняється рефлексивністю, низькою чутливістю до змін ситуацій на занятті, обережністю у своїх діях.. Він попередньо чітко планує заняття, викладає навчальний матеріал у логічній послідовності,у формі міркування на задану тему. Це найбільш зручний для студентів (особливо слабких) стиль, бо конспекти лекцій являють собою завершений матеріал.

Стилі професійної педагогічної діяльності диференціюють і в залежності від особливостей спілкування викладача. Ще видатний радянський психолог В.С. Мерлін уперше ввів поняття індивідуального стилю спілкування як складової стилю діяльності. Перше експериментальне дослідження стилю власне педагогічної діяльності було здійснено німецьким психологом Куртом Левіним (30-40 рр. ХХ ст..), який і визначив три основних стилі професійного спілкування та діяльності викладача: авторитарний, демократичний та ліберальний. Саме на основі цих трьох стилів і здійснюють аналіз індивідуального стилю педагога вищої школи як викладача, лектора.

При авторитарному стилі викладач виявляє тенденцію на жорстке управління та всеохоплюючий контроль діяльності студентів: він сам одноосібне вирішує, визначає спільні цілі роботи, вказує способи виконання завдань, жорстко визначає, хто з ким буде працювати. Завдання та способи діяльності надаються викладачем поетапно, строго регламентовано та під контролем. Головними методами впливу авторитарного педагога є наказ, повчання, залякування, навіювання.

Головною особливістю демократичного стилю викладача є те, що студентська група взагалі та кожний студент зокрема сприймаються педагогом як колеги, як рівноправні партнери у спілкуванні та діяльності, тобто викладач постійно актуалізує самостійність студентів у навчальній, науковій та професійній діяльності, спирається, перш за все, на їх індивідуально-психологічні особливості, визнаючи пріоритет гуманістичних цінностей.

Ознаками ліберального стилю є самоусування педагога із освітнього процесу, зняття відповідальності за все, що відбувається. Викладач віддає ініціативу студентам та колегам, виявляє нерішучість, конформізм, нестійкість у власних рішеннях. Дуже часто для викладачів з даним стилем характерна фамільярність, «панібратство» зі студентами, а відтак, нездатність організувати студентську групу.

Під час лекційного викладання виявляються такі два стилі спілкування викладача (О.О.Леонтьєв). Перший – підпорядковуючий собі аудиторію, другий – підпорядкований аудиторії. Лектор з першим стилем спілкування схильний до стереотипності, зниження динаміки, інтравертованості, авторитаризму, може іноді дозволяти неформальне спілкування зі студентами.

Лектор з другим типом спілкування – рухливий, активний, комунікабельний, для нього властиве неформальне спілкування зі студентами.

Відомою є також типологія викладачів за їх загальною життєвою орієнтацією, що включає ціннісний тип, гедоністів, реалістів та творчих. Представники ціннісного типу (70%) схильні домінувати, володіють грамотною і багатою мовою, у них переважає вербальний інтелект. Вони виявляють емоційну відчуженість, педантизм і мають великі соціальні претензії. Гедоністи (15%) вбачають головною особистою метою – вищі блага. Це виконавці, поширювачі знань, що мають розвинутий інтелект; вони відповідальні, творчі, соціально рефлексивні та здатні до емоційної співпраці. Реалісти (3%) мають розвинутий вербальний інтелект, але погано вміють налагоджувати стосунки. Викладачі творчого типу (12%) здатні генерувати ідеї, гармонійно гнучкі, активні, мають високий інтелектуальний потенціал і здатність до емоційної співтворчості.

Студенти розподіляють викладачів за такими типами їх особистості.

«Вічні студенти». Їх відзначає високий професіоналізм й рівень інтелекту, пошукова спрямованість, добре розуміння проблем студентів і поважне до них ставлення. Із ними легко спілкуватися та можна дискутувати на різні теми.

«Військові». Представники цього типу викладачів авторитарні, встановлюють військову дисципліну (команди, накази), нав'язують свою точку зору, не беруть до уваги погляди студентів, строго контролюють і запроваджують систему покарань.

«Формалісти» – це викладачі, які лише відбувають свої обов'язки, формально виконують свою роботу; студентам дозволяють робити все, аби не заважали.

Отже, якщо педагог вищої школи успішно реалізує всі функції своєї професійної діяльності, має задоволеність від результатів праці, ефективно організує освітній процес й позитивно характеризується студентами, які цінують та поважають його як викладача, наставника та науковця, то вплив його індивідуально-типологічних властивостей на професійну діяльність можна вважати оптимальним.

Основні поняття: професіоналізм, педагогічна майстерність, професійна культура, компетентність, імідж і манери викладача, майстерність мовлення, рівні й стилі діяльності викладача, психологічні особливості професійного стилю, типологія викладачів.