2.1. Стратегія санації та розробка санаційної концепції підприємства

Підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність на влас­ний страх і ризик. Внаслідок складності відносин між ним та іншими контрагентами, а також непередбачуваності змін оточуючого середо­вища існує висока ймовірність втрат, збитків та погіршення фінансо­во-економічного стану. Для того щоб мінімізувати ризики діяльності та максимізувати результати в довгостроковій перспективі, керівниц­тво господарського суб'єкта повинно здійснювати стратегічне упра­вління. Його суть полягає у розробці набору стратегій, їх розподілі в часі, формуванні потенціалу успіху організації і забезпеченні страте­гічного контролю за їх реалізацією. У свою чергу страте­гія — це узагальнена модель довгострокових дій організації, що ма­ють бути виконані для досягнення намічених стратегічних цілей за до­помогою розподілу та координації ресурсів. Стратегія, яка передбачає оздоровлення підприємства і відновлення його платоспро­можності, а також подальшу стабілізацію і покращення фінансового стану господарського суб'єкта, називається стратегією санації. Вона відноситься до групи базових стратегій, що являють собою моделі поведінки організації в тій або іншій ринковій ситуації. У цьому випадку йдеться про створення моделі поведінки організації в умовах зовнішньої або внутрішньої економічної кризи. Розробка та­кої моделі відбувається в межах стратегічного планування — упра­влінського процесу створення та підтримки відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в сфері виробниц­тва і маркетингу.

Головним завданням стратегічного планування щодо проблемного підприємства є розробка санаційної концепції — програми заходів, спрямованої на досягнення цілей стратегії оздоровлення.

У процесі стратегічного планування для забезпечення успішного виходу підприємства з кризи необхідно:

1)    створити ефективну, надійну команду управлінців-однодумців, які здатні подолати негативні тенденції занепаду підприємства;

2)    проаналізувати особливості стану навколишнього та внутрішньо­го середовища щодо реалізації можливостей оздоровлення;

3)    визначити потребу в ресурсах та методах їх залучення;

4)    розробити функціональні стратегії для кожного напряму діяль­ності та функції управління;

5)    створити оперативні функціональні плани та довести їх до ви­конання працівникам підприємства;

6)    приступити до реалізації стратегії санації та санаційної концепції;

7)    проконтролювати наслідки впровадження заходів оздоровлення.

Складові процесу стратегічного планування відображено на рис.1.

Розробка стратегії санації передбачає врахування особливостей характеру реакції господарських суб'єктів на труднощі, які виникають внаслідок кризи. Відповідно до цієї умови виділяють чотири види стратегії оздоровлення:

—  наступальна стратегія;

—  стратегія делегування повноважень;

—  стратегія компромісу та консенсусу;

—  захисна стратегія.

Суть наступальної стратегії полягає у використанні всіх можливих методів і засобів для досягнення мети санації — відновлення платоспро­можності та покращення фінансово-господарського стану і діяльності підприємства. До вказаних методів та засобів відносяться: реструкту­ризація організації, модернізація виробництва, реінжиніринг бізнес-процесів, удосконалення продукції, активні заходи просування і збу­ту, агресивне фінансування тощо. Наступальна стратегія для потреб оздоровлення підприємств достатньо широко застосовується на Заході, особливо в США. Для її реалізації необхідні значні обсяги ресурсів — фінансових, інтелектуальних, матеріальних. В Україні ця стратегія не набула поширення саме через обмеженість ресурсної бази вітчизняних підприємств та складностей щодо залучення ресурсів ззовні.

 Рис. 1. Процес стратегічного планування стратегії оздоровлення та санаційної концепції

Стратегія делегування повноважень пов'язана з переведенням ти­ску кризи, боргів на інших суб'єктів — власників, держави, гарантів. Вони допомагають підприємству піднятися “з колін” у складні часи за рахунок надання додаткових коштів, проведення фінансових вливань у статутні фонди, розміщення замовлень на виробництво продукції. Цей вид стратегії оздоровлення характерний для протекційно налаш­тованих до власного бізнесу країн, зокрема Євросоюзу, Японії, Ки­таю. В Україні стратегію делегування повноважень практикують чле­ни великих фінансово-промислових груп (кланів) для розширення власного впливу на економіку країни та захисту кланових інтересів.

Стратегія компромісу та консенсусу базується на східній філосо­фії та світогляді. Відповідно до неї підприємство має шукати поряту­нок у колективній грі — об'єднанні з іншими контрагентами на осно­ві захисту спільних інтересів. Ця стратегія в класичному вигляді вико­ристовується в країнах Південно-Східної Азії, а в дещо зміненому — в США. Характерним є те, що на Сході вона орієнтована на створення довгострокових взаємовигідних відносин між власниками та їх під­приємствами, а на Заході — на збільшення ефективності бізнесу, пі­двищення його комерціалізації. В Україні поки що не склалися умо­ви для використання цього виду стратегії санації.

Стратегія захисту — це сукупність заходів, спрямованих на мінімі­зацію наслідків конфлікту з навколишнім середовищем. її здійснення передбачає згортання діяльності підприємства — скорочення обсягів виробництва і реалізації, розпродаж активів, реструктуризація пасивів, звільнення працівників тощо. Саме цей різновид стратегії найбільш характерний для практики функціонування вітчизняних господарських суб'єктів. На жаль, підприємству, яке використало стратегію захисту, повернутися до повноцінної діяльності вкрай важко, майже неможли­во. Тому керівники при виборі варіанта стратегії повинні розуміти наслідки, які очікують підприємства у разі повної реалізації заплано­ваних заходів.

Отже, в умовах кризи управлінці створюють стратегію оздоро­влення, яку за допомогою стратегічного управління конкретизують у санаційній концепції, котра в свою чергу є основою для розробки спе­ціалізованого документа — плану санації підприємства.

Последнее изменение: Понедельник, 18 Май 2015, 11:24