1.3. Методологічні основи валеології

Слід зазначити, що людина, як вища форма реалізації феномену життя, здатна пізнавати світ, відчувати своє місце в суспільстві, колективі, сім’ї, самопроявлятися через соціальну активність. Ця здатність характеризує психічні (емоційно-інтелектуальні) і духовні аспекти здоров’я людини як вищі прояви її цілісносності. Саме цим і зумовлені методологічні основи валеології:

1) здоров’я людини розглядається як самостійна соціально-біологічна категорія, що може бути кількісно та якісно охарактеризована певними показниками та якою можна керувати – формувати, зберігати та зміцнювати;

2) між здоров’ям і хворобою існує перехідний «третій стан»;

3) ставлення до людини та її здоров’я є інтегральним (системним) та холістичним (цілісним) з використанням методів оздоровлення (переважно природних, без використання медикаментів);

4) теоретичні принципи валеології відповідають завданням загальної теорії медицини, що поєднує філософські погляди на суть здоров’я, хворобу та перехідний стан.

Методи валеології. Визначення рівня індивідуального здоров’я потребує вивчення функціонального стану основних систем організму (серцево-судинної, дихальної, імунної, видільної, нервової).

Якісна та кількісна оцінка індивідуального здоров’я людини та її резервів за допомогою сучасних методів функціональної діагностики дає змогу виявити навіть незначне зниження енергетичного потенціалу та адаптаційних можливостей організму ще задовго до розвитку клінічних проявів захворювання. Це у свою чергу дає можливість вчасно вжити профілактичних оздоровчих заходів і запобігти хворобі. Якщо якісну оцінку здоров’я традиційно у своїй практиці використовує медицина, то кількісна оцінка здоров’я кожної конкретної людини є суто специфічною для валеології і доповнює якісний аналіз.

Функціональні методи дослідження об'єднуються в певний комплекс або систему, це дозволяє вивести один сумарний (інтегральний) показник «кількості здоров’я» у конкретної людини, групи людей або усієї популяції (населення), а також передбачити (дати прогноз), як буде розвиватися здоров’я особи в майбутньому. Систематичне визначення інтегрального показника через певні проміжки часу та порівняння одержаних показників між собою є валеологічним моніторингом (спостереження, оцінка та прогноз стану здоров’я людини з метою його збереження, зміцнення і відтворення та формування ціннісного ставлення до здоров’я).

Таким чином, валеологічний моніторинг – це система або комплекс морфофункціональних діагностичних досліджень, що проводяться впродовж відповідного проміжку часу, дають сумарний (інтегральний) показник «кількості» та «якості» здоров’я окремої людини, групи людей (класу, школи, міста, області) або популяції. Валеологічний моніторинг дає змогу виявити залежність між індивідуальним способом життя людини і «кількістю» та «якістю» її здоров’я впродовж певного проміжку часу. Це у свою чергу дозволяє зменшити вплив або усунути патогенні чинники, які зумовлюють розвиток хвороби, та здійснити необхідну корекцію способу збереження та зміцнення здоров’я особи чи групи людей. Завдяки цьому людина може впливати на рівень свого здоров’я і вносити відповідні корективи у спосіб життя.

Перехід від здоров’я до хвороби пов’язаний з дією інтенсивних подразників. Вони викликають в організмі реакції «патологічного стресу» (за І.А. Аршавським, 1980, 1982), що характеризуються розладом гомеостазу, поступово посилюються катаболічними процесами (виснаженням енергетичних резервів) протягом усього періоду розвитку адаптаційного синдрому (за Г. Сельє, 1979) та утворенням так званого «третього стану» (за І.І. Брехманом, 1990), тобто стану, який близький до хронічного захворювання. Такий механізм переходу від здоров'я до хвороби підтверджується результатами масових профілактичних обстежень населення (В.П. Казначеєв, 1980; Р.М. Баевский, А.П. Берсенєва, 1979).

Дослідження шляхів збільшення резервів людини включає пошук засобів, методів і технологій формування мотивацій збереження здоров’я та залучення особистості до здорового способу життя.