2. Права та обов'язки адвоката в кримінальному процесі.

З огляду на розвиток Української держави, інститутів демократії та гуманізму, правових поглядів, які сповідують міжнародні організації та позицій Європейського суду з прав людини, одним із невід’ємних прав особи є її право на захист. Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист». Кримінальний процесуальний кодекс України 13.04.2012 р. (далі по тексту – КПК України) закріплює у ст. 21 забезпечення права на захист як одну із загальних засад кримінального провадження, відповідно до якої підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Отже, постає необхідність у з’ясуванні правового статусу захисника у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 45 КПК України захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Варто відзначити, що визначення поняття «адвокат» наводиться у п.1 ч.1 ст.1 новоприйнятого Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 р., відповідно до якої адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Водночас захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (ч. 2 ст. 45 КПК України). Вказана правова норма є новелою КПК України, оскільки захисником, відповідно до вищенаведених положень, є адвокат, відомості про якого внесені до Єдиного реєстру адвокатів України. КПК України 1960 р. передбачав, що захист підсудного здійснює сам підсудний,  його захисник  або законний представник (ст. 16-1). Питання про те, чи обмеження законодавцем кола суб’єктів, котрі можуть виступати захисниками підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи виправданого відповідає самій засаді кримінального провадження «забезпечення права на захист», залишається дискусійним. На нашу думку, з одного боку, закріпивши таку норму, законодавець забезпечує належний та висококваліфікований захист підозрюваного, обвинуваченого особою, яка має професійні навички у правовій сфері діяльності та зобов’язана зберігати у таємниці відомості, які стали їй відомі у зв’язку з виконанням функції захисника (адвокатську таємницю). Однак, з іншого боку, вважаємо, що законодавець обмежує право особи на вільний вибір захисника лише колом адвокатів.

Новелою КПК України є також норма щодо кількості захисників, які можуть здійснювати захист на стадії судового провадження. Зокрема, ч. 3 ст. 46 КПК України одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого. На нашу думку, така норма безпосередньо обмежує гарантоване особою право на захист. Адже за умови, що підозрюваний, обвинувачений, вважає, що необхідний та адекватний правовий захист йому може надати більше, ніж п’ять захисників, то немає необхідності відмовляти йому у цьому. Очевидно, метою законодавця було  спрощення роботи суду, однак це не завжди відповідає інтересам обвинуваченого.    

Зміни, запроваджені новим КПК України, торкнулись і порядку вступу захисника у кримінальне провадження. КПК України 1960 р. передбачав, що захисник залучався до кримінального процесу постановою особи, яка проводила дізнання, слідчого, прокурора і судді або ухвалою суду. Новий КПК України передбачає явочний порядок вступу захисника у кримінальне провадження, тобто захисник користується процесуальними правами з моменту подання (пред’явлення) слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду відповідних документів. Такими документами відповідно до статті 50 КПК України є: документ, що посвідчує особу захисника (наприклад, паспорт громадянина України), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер або договір із захисником, або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Встановлення будь-яких додаткових вимог, крім вказаних у ст. 50 КПК не допускається. Слідчий, прокурор, слідчий суддя або суд виносять окремий документ (для слідчого, прокурора - у формі винесення постанови, для слідчого судді чи суду – у формі ухвали)  про залучення захисника лише у випадках, коли участь захисника є обов’язковою (такі випадки передбачені ст. 52 КПК України), а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника самостійно; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об’єктивних причин не може залучити його самостійно; слідчий, прокурор, слідчий суддя або суд вирішить, що обставини кримінального провадження  вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його (це положення є новим, порівняно із КПК України  1960р., і, на нашу думку, виступає важливою гарантією реалізації права на захист); для проведення окремої процесуальної дії у порядку, передбаченому ст. 53 КПК України. Це – так зване «залучення за призначенням», що оплачуватиметься за кошти місцевого бюджету. Таких захисників пропонується називати «муніципальними адвокатами».

До процесуального статусу захисника належить також гарантоване законом право на побачення із своїх підзахисним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність  спілкування, що випливає із п. 3 ч. 3 ст. 42 КПК України.

Порівняно із ст. 48 КПК України 1960 р., у КПК України 2012 р. законодавець значно розширив перелік підстав, за наявності яких захисник після його залучення у кримінальне провадження має право відмовитися від виконання своїх обов’язків: 1) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим щодо вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов’язкової участі захисника; 2) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо (ч. 4 ст. 47 КПК України). Останній пункт викликає певні сумніви, оскільки такі поняття як «складність кримінального провадження», «належна кваліфікація» є оціночними. Власне тому, у разі недобросовісності захисника з огляду на певні конфлікті відносини із підзахисним, неналежну оплату його послуг чи інші обставини, які прямо не дають йому законодавчих підстав, передбачених пунктами 1-3 ч. 4 ст. 47 КПК України для відмови від виконання своїх обов’язків, захисник може зловживати наданим йому у п. 4 ч. 4 ст. 47 КПК України правом. Новелою КПК 2012 р. є право сторони захисту, зокрема захисника, збирати докази. Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 48 КПК 1960 р. з моменту допуску до участі у справі захисник мав право збирати відомості про факти,  що можуть використовуватися як докази в справі. Згідно з ч. 4 ст. 46 КПК 2012 р. захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, а п. 8 ч. 3 ст. 42 КПК 2012 р. підозрюваний, обвинувачений має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази.

Отже, що новий КПК України покращив правовий статус захисника, порівняно із КПК 1960 р., що проявляється, зокрема, у встановленні додаткових процесуальних прав та особливому порядку його вступу у кримінальне провадження.

 Скасовується  інститут  порушення кримінальної справи. Відповідно досудове розслідування розпочинається уже не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Скасування стадії порушення кримінальної справи має наслідком те, що припиняється  обмеження будь-яких прав особи, щодо якої є заява чи повідомлення про скоєння нею злочину і відбувається дебюрократизація досудового провадження. Відомості до цього реєстру вносяться слідчим у зв’язку з поданням заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення потерпілим чи заявником, або після самостійного виявлення слідчим з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Форма заяви про вчинене кримінальне правопорушення не визначена, тому заявник чи потерпілий зможуть подати заяву у будь-якому форматі і жодна посадова особа правоохоронного органу не матиме змоги відмовити у її прийнятті. При цьому слід зазначити, що досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків - у формі дізнання в порядку, передбаченому  КПК.

Початок досудового розслідування як стадія кримінального провадження уже буде здійснюватися під наглядом керівника органу досудового розслідування, який, у свою чергу контролюватиметься прокурором, що має значно підвищити якість матеріалів провадження. Скасовується інститут дослідчої перевірки.

Встановлюються граничні строки досудового розслідування, чого не було у попередньому КПК. Досудове розслідування повинно бути закінчено: 1) протягом одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) протягом двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Строк досудового розслідування може бути продовжений. При цьому загальний строк досудового розслідування не може перевищувати: 1) двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку; 2) шести місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості; 3) дванадцяти місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Дещо розширюється коло злочинів, які стали підслідними органам безпеки. Слідчі органів державного бюро розслідувань здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до 1-3 категорій посад, суддями та працівниками правоохоронних органів.