Висновок з теми

В Україні поступово формується нормативне підґрунтя запровадження соціального партнерства. Практика та зарубіжний досвід переконливо демонструє, що одним із найефективніших чинників врегулювання соціальних суперечностей вважається соціальне партнерство.

Соціальне партнерство можна визначити як систему відносин між роботодавцями, їх організаціями і об’єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями та їх об’єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Світова практика знає два види соціального партнерства. Більш поширеним є тристороннє співробітництво, або «трипартизм». Воно практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Саме такий вид соціального партнерства отримав своє поширення і в Україні.

Соціальне партнерство найбільш повно виявляється у сфері договірного правового регулювання. Акти соціального партнерства є різновидом нормативно-правових договорів, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів. Колективні договори і угоди містять зобов’язальні положення, що є обов’язковими для роботодавців та їх об’єднань, представників найманих працівників та їх об’єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колективних договорів і угод діють безпосередньо і є обов’язковими для всіх суб’єктів, що перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали.

Колективний договір за трудовим правом розглядається у декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення.

У трудовому праві колективний договір традиційно вважається одним із основних інститутів галузі права, що охоплює досить значну кількість правових норм різного рівня – як централізованого, так і локального, з допомогою яких забезпечується регулювання відносно самостійної групи трудових відносин.

Колективний договір можна визначити як нормативно-правовий договір, що укладається на локальному (виробничому) рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб’єктів соціального партнерства.

Сфера укладення колективного договору визначена у ст. 2 зазначеного Закону – він укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин роль колективно-договірного регулювання трудових відносин буде неодмінно зростати.

Колективні переговори з укладення колективних договорів і угод вважаються однією з форм соціального партнерства.

Правом на ведення колективних переговорів наділені як роботодавці, їх об’єднання, так і представники найманих працівників – профспілкові організації, їх об’єднання або інші уповноважені на представництво органи.

Трудове законодавство України визначило основні засади та порядок ведення колективних переговорів.

Проведення колективних переговорів передбачає добровільну участь суб’єктів соціального партнерства. Таке положення відповідає принципам колективно-договірного регулювання. У законодавстві України не передбачено обов’язку якоїсь із сторін розпочати колективні переговори.

Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Відповідно до Закону України «Про колективні договори та угоди» та ст. 19 КЗпП України контроль за виконанням колективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, які його уклали, або уповноваженими ними представниками. Порядок здійснення такого контролю визначається даним колективним договором.

Для здійснення контролю за виконанням колективного договору (угоди) можуть створюватись комісії, які складають акт за наслідками перевірки.

Справи про адміністративні порушення з цих питань розглядаються судом за поданням однієї із сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.

У разі порушення роботодавцями, їх об’єднаннями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування умов колективного договору, угоди профспілки, їх об’єднання мають право направляти їм подання про усунення цих порушень, яке розглядається в тижневий термін. У разі відмови усунути ці порушення або недосягнення згоди у зазначений термін, профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до місцевого суду.

Законодавством передбачено й інші форми контролю та види відповідальності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Поняття соціального партнерства, його мета та форма.