3. Психолого-педагогічні особливості розвитку та навчальної діяльності дітей з особливостями освітніми потребами

Розглянемо окремі категорії дітей, які можуть навчатися в інклюзивних умовах.

У довідковій літературі обдарованість визначається комплексом задатків і здібностей, які потенційно, за сприятливих умов, дають змогу досягти значних успіхів у певному виді діяльності чи діяльностей. Дослідження свідчать, що обдарованість і винятковий інтелект є наслідком взаємодії рівня обдарованості та спеціально створеного середовища. Тому насамперед педагоги можуть сприяти активізації процесу розвитку здібностей та обдаровань у всіх дітей, створюючи сприятливі життєві та освітні зони. Саме вчитель має помітити ту особливу мить у розвитку кожної окремої дитини, збалансувати і відокремити лише їй притаманні обдаровання: інтелектуальні здібності, специфічні навчальні зацікавлення, творче продуктивне мислення, задатки лідерства, художні або надзвичайні моторно-рухові здібності.

Водночас проблем із такими дітьми виникає чимало. Складність полягає в тому, що обдаровані учні ставлять складні запитання педагогові, аби дізнатися більше, почути детальніші пояснення. Інші ж - заперечують все, що говорить вчитель або мають загалом суперечливу вдачу. Тому педагог має виявляти достатню толерантність і професіоналізм, аби не зашкодити розвитку дитячої цікавості та захоплення. Крім цього, він має виховувати в учнів розуміння порядку, сприяти виробленню цілеспрямованості та позитивних навичок у спільній діяльності.

Проте обдарованість як така ще не гарантує високих досягнень у навчанні. Труднощі можуть зумовлюватися емоційними проблемами учнів, депресією чи негативним ставленням до школи, вчителів, ровесників. Тому «білі ворони» або «не такі, як усі» є нині у кожному класі.

Головним стратегом пошуку, навчання та виховання обдарованих дітей є педагогічний колектив школи, який має реалізовувати індивідуальний підхід до кожного, без винятку, школяра як один із принципів організації навчально-виховної роботи. Якщо ми визнаємо, що обдарованій дитині притаманні особливі освітні потреби та можливості, й цим вони відрізняються від своїх ровесників, то для їхнього розвитку необхідна особлива державна увага, індивідуальна система навчання і виховання. Такий принцип має сприяти цілеспрямованому та гармонійному розвитку кожного обдарованого учня, який виховується як справжній громадянин і творча особистість.

На жаль, традиційні навчальні програми, на які орієнтується сучасна школа, не відповідають вимогам і високим можливостям обдарованих дітей. Тому розв’язання цього завдання лягає насамперед на плечі вчителя. Загальна система освіти дає безперечну можливість кожному учневі опанувати значний обсяг теоретичних знань з основ наук, а тим більше, обдарованому учневі. Однак учитель має чітко визначити, яка позиція - дослідницька чи репродуктивна - з найбільшою ймовірністю розвиватиме таку дитину.

Важливим компонентом подальшого розвитку юного обдаровання є створення індивідуальної системи (програми) роботи з ним, яка б забезпечувала формування вмінь і навичок самостійно здобувати знання і вести дослідницьку роботу, зберегла потяг до пізнання, бажання постійно вчитися та обов’язково в майбутньому зробити свій внесок у розвиток науки, культури, у вирішення соціальних, економічних, політичних та екологічних проблем, що постають перед будь-яким суспільством. Тому цих дітей, особливо з ознаками загальної або академічної обдарованості, потрібно вчити у школі не традиційно, а по-іншому.

При роботі з обдарованими дітьми вчитель має дотримуватися важливого правила: розвиток інтелекту шляхом завантаження його великим обсягом матеріалу посідає не чільне місце у цьому процесі. Знати «все» неможливо. Найважливіше - навчити активно розвивати свої розумові сили й уміння окреслювати й розв’язувати актуальні задачі. Тому програма роботи з обдарованою дитиною має містити наступні важливі елементи.

Діти з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку мають відхилення від нормального фізичного чи психічного розвитку, зумовлені вродженими чи набутими розладами.

Навчання та виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку здійснюється з урахуванням особливостей їхнього розвитку, використанням специфічних заходів та організаційних форм навчальної роботи, залежно від характеру розладу. Діти з особливостями психофізичного розвитку мають як і всі інші діти певні права, серед яких і право на отримання якісної світи.

Залежно від типу порушення виокремлюють такі категорії дітей:

• з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

• з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

• порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

• з мовленнєвими порушеннями;

• з порушеннями опорно-рухового апарату;

• зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі та ін.);

• з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

Існують вроджені та набуті порушення.

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату становлять 5-7 % від загальної популяції дітей. У всіх цих дітей провідним порушенням є недорозвиток, порушення або втрата рухових функцій. Домінуючим серед таких розладів є дитячий церебральний параліч - ДЦП (близько 90 % випадків). При ДЦП страждають найважливіші для людини функції: рух, психіка та мовлення, трапляються також випадки їх поєднання з порушеннями зору та слуху. У цих дітей рухові розлади поєднуються з психічними і мовленнєвими порушеннями, тому більшість із них потребує не лише особливої організації навчальної діяльності, а й лікувальної, психолого-педагогічної та логопедичної допомоги. Для пристосування фізичного середовища для таких дітей існують спеціальні технічні засоби пересування: візки, милиці, тростини, велосипеди, пандуси (похила поверхня для переміщення візків), з’їзди на тротуарах тощо.

Особливості дітей з ДЦП:

• Нерівномірно знижений обсяг відомостей та уявлень про довкілля. Дітям з церебральним паралічем не знайомі багато явищ навколишнього предметного світу і соціальної сфери, вони мають обмежені уявлення лише про те, що відбувалося в їхньому незначному досвіді.

• Нерівномірний, дисгармонійний характер інтелектуальної недостатності, тобто порушення одних інтелектуальних функцій, затримка других і збереженість третіх (наприклад, можуть розвиватися переважно наочні функції мислення).

• Загальмованість, виснажуваність психічних процесів. Труднощі переходу (переключення) до інших видів діяльності, недостатність концентрації уваги, зниження обсягу механічної пам’яті. У більшості дітей спостерігаються низькі пізнавальна активність і зосередженість, зниження інтересу до завдань, уповільне- ність психічних процесів. Низька розумова працездатність характеризується швидкою втомлюваністю під час виконання інтелектуальних завдань.

• У дітей із ДЦП спостерігається особистісна незрілість, яка виявляється в наївності суджень, недостатній орієнтації в побутових і практичних питаннях. У них часто виробляються утриманські установки, спостерігається нездатність і відсутність прагнення до самостійної практичної діяльності.

В організації навчання дітей з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) існує низка особливостей.