розмірі 50 % такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 % несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів.

Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Права, обов’язки та відповідальність застрахованих осіб Застраховані особи мають право на:

1. безоплатне отримання інформації про порядок витрачання страхових коштів Фонду та роз’яснення з питань соціального страхування;

2. отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених Законом;

3. участь у розслідуванні страхового випадку, у тому числі за участі представника профспілкового органу або своєї довіреної особи;

4. послуги медичної реабілітації;

2. послуги професійної реабілітації, включаючи збереження робочого місця, навчання або перекваліфікацію, якщо загальна тривалість професійної реабілітації не перевищує двох років;

2. відшкодування витрат під час проходження медичної і професійної реабілітації на проїзд до місця лікування чи навчання і назад, витрат на житло та харчування, транспортування багажу, на проїзд особи, яка його супроводжує;

2. послуги соціальної реабілітації, включаючи придбання автомобіля, протезів, допомогу у веденні домашнього господарства, що надаються відповідно до законодавства;

2. оскарження дії страховика, страхувальника-роботодавця щодо надання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг;

3. судовий захист своїх прав.

Застраховані особи зобов’язані:

1. надавати страхувальнику, страховику достовірні документи, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення та надаються соціальні послуги відповідно до цього Закону;

2. своєчасно повідомляти страхувальника та страховика про обставини, що впливають на умови або зміни розміру матеріального забезпечення та соціальних послуг;

3. знати та виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, що стосуються застрахованого, а також додержуватися зобов’язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації;

4. у разі настання нещасного випадку або професійного захворювання:

лікуватися в лікувально-профілактичних закладах або в медичних працівників,

• якими Фонд уклав угоди на медичне обслуговування;

5. дотримуватися режиму, визначеного лікарем на період тимчасової непрацездатності;

6. виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Застрахована особа несе відповідальність згідно із законом за незаконне одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за соціальним страхуванням.

Тема 4. Фінансове забезпечення соціального страхування.

1. Необхідність та принципи збору єдиного соціального внеску. Платники єдиного соціального внеску їх класифікація.

2. Порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного соціального

внеску.

3. Орган, що здійснює збір та веде облік єдиного соціального внеску, його повноваження та відповідальність.

4. Державний реєстр ЗОДСС, його основні завдання.

1/. Починаючи з 1 січня 2011 р., в Україні набув чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Відповідно до цього Закону, було запроваджено єдиний соціальний внесок на ЗОДСС (далі – ЄСВ) як об’єднаний платіж замість чотирьох страхових внесків до кожного з чотирьох фондів соціального страхування, а також консолідовано в одному органі (ПФУ) спільні для всіх фондів соціального страхування функції щодо адміністрування страхових внесків: облік платників; збір та облік страхових коштів; контроль за нарахуванням та сплатою єдиного внеску; отримання єдиної звітності; здійснення перевірок. Запровадження ЄСВ мало на меті збільшення надходжень до фондів соціального страхування, а також економію на транзакціях щодо його справляння.

Згідно Закону, ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи ЗОДСС в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами ЗОДСС.

Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами:

• законодавчого визначення умов і порядку його сплати;

• обов'язковості сплати;

• законодавчого визначення розміру єдиного внеску;

• прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску;

  • захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб;

  • державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску;

• відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

ЄСВ не належить до системи оподаткування, тому податкове законодавство не регулює порядок його нарахування, обчислення та сплати. Кошти, що надходять від сплати ЄСВ та застосування фінансових санкцій, відповідно до закону, не можуть зараховуватись до Державного бюджету України та використовуватися на цілі, не передбаченими законодавством про ЗОДСС.

Сплата ЄСВ здійснюється виключно в нац. валюті шляхом внесення відповідних сум на рахунки територіальних органів ПФУ, спеціально відкриті в органах Державного казначейства України. Казначейство в автоматизованому режимі здійснює «розщеплення» єдиного внеску на централізовані рахунки фондів. З цих рахунків можна здійснювати тільки операції щодо перерахування страхових коштів на рахунки фондів соціального страхування відповідно до визначених законом пропорцій і повернення безпідставно або помилково сплачених сум єдиного внеску та штрафних санкцій. Це унеможливить будь-яке втручання в розподіл сум єдиного внеску.

Платники зобов’язані сплачувати внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період не пізніше 20-го числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Платниками ЄСВ є (ст. 4 Закону):

• роботодавці;

• працівники - громадяни України, іноземці та особи без громадянства

• фізичні особи - підприємці або особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

  • фізичні особи - підприємці, які працюють по спрощеній системі оподаткування;

  • військовослужбовці (крім строкової військової служби);

• особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності, перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

• особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, СБУ, органах МВС України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

• один з непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опікун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом тощо.

2/. Постановою ПФУ від 20.09.2010 р. №21-5 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати ЄСВ. В Інструкції описано такі процедури: нарахування і сплати ЄСВ страхувальниками, визначеними Законом; нарахування і сплати фінансових санкцій органами ПФУ; стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів.

ЄСВ сплачується як в обов’язковій, так і в добровільній формі (фіз. особи

– підприємці, особи, що забезпечують себе роботою самостійно, громадяни України, які працюють за межами України).

Об’єктом нарахування ЄСВ , як для роботодавців, так і для застрахованих осіб, визначаються суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну платню. Нарахування ЄСВ здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування такого внеску, яка дорівнює сімнадцятьом розмірам встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 378 грн з 1 грудня 2015 р.*17 = 23 426 грн). Сума єдиного внеску не може бути меншою від розміру мін. страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

ЄСВ нараховується на суми, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов’язкових платежів, що відповідно до законів сплачуються із сум нарахувань, та на суми утримань, які здійснюються згідно із законом, або за договорами позики, придбання товарів та виплат та ін. цілі за дорученням отримувача.

Єдиний внесок нараховується незалежно від джерел фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Отже, ЄСВ являє собою консолідований страховий внесок, який має бути встановлений на такому рівні і так розподілятися між окремими соціальними фондами, щоб ЗОДСС в межах кожного його виду забезпечувало:

1. надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2. фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових

випадків;

3. створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4. покриття адміністративних витрат відповідних Фондів (страховиків), пов’язаних із здійсненням загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Розміри ЄСВ та пропорційність його розподілу за видами ЗОДСС щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України (хоча кошти соціальних фондів до Державного бюджету не включаються). Він являє собою головне джерело формування фінансових ресурсів системи

ЗОДСС.

Розмір ЄСВ для страхувальників, які використовують найману працю, визначається залежно від класу професійного ризику виробництва та нараховується у відсотках (дать розподіл)

Роботодавці нараховують єдиний внесок на суму нарахованої зарплати за видами виплат, які включають основну й додаткову заробітну плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. у натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону про оплату праці (ст. 7 Закону № 2464).

З 01.01.2015 р. вступила в силу нова редакція ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», яка має своєю метою виведення з тіні заробітної плати і зайнятості. Це планується досягти шляхом значного зниження ставок ЄСВ (до 18%, зараз – в середньому

41%), а також введенням нових і збільшенням нинішніх штрафів у цій сфері для суб’єктів господарювання.

Зараз податкове навантаження на зарплатні доходи в Україні є найбільшим у Європі. Якщо в ЄС зарплата в середньому оподатковується за сумарною ставкою 36,1%, то в Україні (ЄСВ + ПДФО) – більше 50%. За таких умов 70–80% бізнесу або доплачує, або повністю платить працівникам зарплату «в конвертах».

Макс. розмір внеску має становити не більше, ніж внесок (34,7%), нарахований на сімнадцятиразовий розмір прожиткового мінімуму (листопад 2015 р. – 7 184,98 грн, грудень 2015 р. – 8 128,82 грн).

Мін. розмір внеску – сума ЄСВ, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід),та підлягає сплаті щомісяця.

3/. Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України, і який реалізовує, зокрема, державну політику з адміністрування ЄСВ і політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати ЄСВ, є Державна фіскальна служба України.

Державна фіскальна служба, здійснюючи адміністрування ЄСВ, виконує такі функції:

• забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою його нарахування та сплати;

• складає звітність щодо сплати єдиного внеску;

• проводить аналіз надходження ЄСВ, вивчає вплив макроекономічних показників і змін законодавства на його надходження, розробляє пропозиції щодо збільшення їх обсягу та зменшення втрат бюджету;

• готує пропозиції щодо прогнозу доходів бюджетів і надходжень ЄСВ з урахуванням прогнозу макроекономічних показників і тенденцій розвитку світової економіки;

• контролює своєчасність подання платниками ЄСВ передбаченої законом звітності;

• здійснює облік платників ЄСВ і ведення реєстру страхувальників; застосовує фінансові санкції до платників ЄСВ, тобто здійснює стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум ЄСВ з платників, ініціює застосування до платників ЄСВ судових процедур банкрутства;

• здійснює контроль та забезпечує надання допомоги у стягненні недоїмки

• ЄСВ в міжнародних правовідносинах за запитами компетентних органів іноземних держав; надає консультації відповідно до Податкового та Митного кодексів України, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

• спільно з іншими правоохоронними органами, Держнаглядпраці та місцевою владою, проводять перевірки суб’єктів господарювання на дотримання трудового законодавства.

4/. Основною інформаційною базою ЗОДСС є державний реєстр. Облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходження страхових внесків ведуть органи ПФУ. Вони створюють і забезпечують функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб, формуючи інформаційну базу системи персоніфікованого обліку. Також на ПФУ покладаються завдання аналізу та прогнозування надходження коштів від сплати ЄСВ; організації взаємодії та обміну інформацією з Міндоходів і зборів України та іншими державними органами з питань нарахування та сплати ЄСВ.

Створення Державного реєстру забезпечує:

• облік платників і застрахованих осіб у системі ЗОДСС та їх ідентифікацію;

• накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат а окремими видами ЗОДСС;

• нарахування та облік виплат за окремими видами ЗОДСС;

• взаємодію з ЗОДСС тощо.

Наказ Мінфіна «Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» № 1162 від

24.11.2014 визначає:

• порядок взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на ЗОДСС у територіальних органах Державної фіскальної служби України;

• порядок надання фіскальним органам відомостей про клас професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;

• надання ПФУ та фондам ЗОДСС даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється фіскальним органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей

• реєстраційної картки, наданих державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей фіскальним органом.

  • день отримання відомостей з реєстраційної картки, фіскальний орган направляє відомості про юр/фіз. осіб - підприємців до Фонду НВ.

Фонд НВ за інформацією, отриманою від фіскального органу, відносить до класу професійного ризику виробництва юр/фіз. особу - підприємця та не пізніше наступного робочого дня направляє фіскальному органу повідомлення про віднесення її до класу професійного ризику виробництва.

Відомості з реєстраційної картки, надані державним реєстратором, та інформація робочого органу виконавчої дирекції Фонду НВ про віднесення юр/фіз. особи - підприємця до класу професійного ризику виробництва фіскальним органом вносяться до реєстру страхувальників.

Датою взяття на облік як платника єдиного внеску є дата внесення фіскальним органом запису щодо такого платника до реєстру страхувальників.

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку взаємного обміну інформацією передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття

на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ фіскального органу, в якому такого платника взято на облік, класу професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності, реєстраційного номера платника єдиного внеску.

Взяття на облік юр/фіз осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юр/фіз особам - підприємцям у встановленому порядку.

• разі незгоди зі встановленим класом професійного ризику виробництва платник єдиного внеску протягом 10 роб. днів після отримання виписки з Єдиного державного реєстру узгоджує клас професійного ризику виробництва з робочим органом виконавчої дирекції Фонду НВ.

Робочий орган виконавчої дирекції Фонду НВ за заявою, отриманою від платника єдиного внеску, у разі необхідності приймає рішення про віднесення його до нового класу професійного ризику виробництва та не пізніше наступного робочого дня направляє фіскальному органу повідомлення про зміну класу професійного ризику виробництва.

На підставі такого повідомлення фіскальний орган вносить до реєстру страхувальників запис про зміну класу професійного ризику виробництва платника єдиного внеску.

Дані про зміну класу професійного ризику виробництва фіскальним органом передаються державному реєстратору.

Тема 5. Страхування тимчасової втрати працездатності

1. Необхідність і сутність страхування з тимчасової витрати працездатності.

2. Види матеріального забезпечення та соціальні послуги страхування тимчасової втрати працездатності.

3. Порядок розрахунку матеріального забезпечення страхування тимчасової втрати працездатності.

4. Зарубіжний досвід у сфері соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (самостійно).

1/ Правові, організаційні та фінансові засади соціального страхування з тимчасової втрати працездатності визначаються ЗE «Про ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01 2001р. №2240-111.

ЗОДСС ТВП, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку із втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів

• сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності – раніше (ФСС ТВП).

ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за такими

принципами:

1. законодавчого визначення умов і порядку здійснення цього виду страхування;

2. обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;

3. державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

4. обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;

5. формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

6. цільового використання коштів;

6. паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

7. відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Суб'єктами ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, виступають застрахована особа, страхувальник та страховик.

Застрахована особа — це найманий працівник, інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВРУ), на користь яких здійснюється ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. Представниками застрахованих осіб є профспілки (їх об'єднання) чи інші уповноважені найманими працівниками органи.

Страхувальник – це:

• роботодавець для осіб, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах або у фізичних осіб;

• особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та інші особи відповідно до чинного законодавства.

Страховик – Фонд ТВП.

Роботодавцем виступає власник підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників. Найманим працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації.

У даній сфері соціального страхування використовуються такі терміни, як: страховий ризик — це обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її

сім'ї можуть втратити тимчасово засоби існування та потребувати матеріального забезпечення або надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним

соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

страховий випадок — подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за рахунок коштів ФТВП;

страховий стаж — період (строк), протягом якого особа підлягає ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і за який сплачено страхові внески. До страхового стажу зараховуються періоди тимчасової втрати працездатності, перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами та час перебування застрахованої особи у відпустці на догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також періоди одержання виплат за окремими видами державного страхування, крім пенсій усіх видів.

Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Це право виникає, коли трапляється страховий випадок у період роботи, якщо інше не передбачено законодавством.

ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають:

—особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

—члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною та іншою діяльністю, пов'язаною

• одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФТВП відповідно до діючого законодавства.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до ФТВП.

Страхувальник має право (права і обов’язки сторін – виписати самостійно):

• брати участь в управлінні ФТВП через своїх представників у складі правління та правлінь його відділень;

• брати участь у підготовці пропозицій щодо визначення розміру страхових внесків;

• отримувати в органах управління ФТВП інформацію про порядок і умови сплати страхових внесків та використання коштів;

• на отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів ФТВП;

• на додаткове фінансування з коштів ФТВП у разі перевищення суми фактичних витрат за страхуванням з тимчасової втрати працездатності над сумою нарахованих страхових внесків;

• на судовий захист своїх прав.

Страхувальник зобов'язаний:

—зареєструватися у виконавчій дирекції відділення ФТВП як платник страхових внесків у десятиденний строк з дня: отримання свідоцтва про державну реєстрацію, прийняття рішення про створення установи, зміни юридичного статусу (адреси), укладання трудового договору з найманим працівником;

—нараховувати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески;

—надавати та оплачувати застрахованим особам у разі виникнення страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг;

—вести облік коштів і своєчасно надавати органам ФТВП встановлену звітність щодо цих коштів;

—допускати посадових осіб органів ФТВП, органу державного нагляду, інших органів контролю до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, використання страхових коштів, надавати їм необхідні документи та пояснення;

—вести облік заробітної плати застрахованої особи та надавати на її вимоги відповідні відомості.

Страхувальник – роботодавець несе відповідальність за ухилення від реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, а також за порушення порядку використання страхових коштів.

• разі несвоєчасної або неповної сплати страхувальником внесків він сплачує суму донарахованих страхових внесків (недоїмки), штраф та пеню. Строк давності при стягненні страхових внесків, пені та фінансових санкцій не застосовується. Право встановлення фінансових санкцій мають керівники виконавчої дирекції, робочих органів відділень ФТВП та їх заступники.

Уся сума заборгованості за коштами ФТВП, штрафів та пені зараховується на його рахунки.

Якщо заробітна плата не виплачувалася за відсутністю коштів на рахунку підприємства, то пеня за несвоєчасне перерахування платежів до ФТВП не стягується.

Нарахування пені розпочинається з першого робочого дня, що настав після дня одержання заробітної плати. Закінчення строків нарахування пені настає в день прийняття банком, який обслуговує страхувальника, платіжного доручення на сплату платежу. Пеня на пеню не нараховується.

2/ Джерелами формування коштів ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втра-тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є:

1. страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом;

2. суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до актів законодавства;

3. благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

3. асигнування із Держбюджету України;

3. інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти ФТВП не включаються до Держбюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. При їх невикористанні у поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік.

Для забезпечення фінансової стабільності ФТВП утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення в розрахунку на місяць.

За ЗОДСС у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

• допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворим членом сім’ї);

• допомога по вагітності і пологах;

• допомога при народженні дитини;

• допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві).

• допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);

• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

• забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування).

Право на допомогу по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною) за рахунок коштів ФТВП мають особи, які вважаються застрахованими в цій системі, тобто практично всі працюючі громадяни України.

Друге місце за обсягами виплат за рахунок коштів цього фонду посідає допомога по вагітності та пологах, у 2013 р. вони склали 21,9% бюджету Фонду.

Фонд здійснює також виплати допомог на поховання. Частка таких допомог у складі витрат ФТВП дуже невисока. Вона становила 0,3% у 2013 р. Така допомога надається у разі смерті особи, яка була застрахованою в системі ЗОДСС у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, а також у разі смерті членів сім’ї застрахованої особи, які перебували на її утриманні. Відповідно до постанови правління Фонду від 16.11.2011 №55 «Про встановлення розміру допомоги на поховання»

• 01.01.2012 р. розмір допомоги на поховання встановлено на рівні 2 200,00 грн. Загальний обсяг страхових виплат у вигляді допомог по тимчасовій

непрацездатності громадянам, які постраждали наслідок Чорнобильської катастрофи, є достатньо стійкою величиною у структурі витрат ФТВП. За підсумками 2013 р. він дорівнює 71,3%.

Окремою статтею витрат ФТВП є забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ, організацій, утримання ДЮСШ, дитячих оздоровчих таборів і позашкільного обслуговування). Вони становили 17,3% в 2013 р. (понад 2 млрд грн).

Фонд загальнообов’язкового соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності (ФТВП) є другим за значущістю Фондом після ПФУ в системі ЗОДСС за страховими виплатами.

Cтруктура розподілу ЄСВ між фондами соціального страхування: близько 86,1 –

86,2% припадає на ПФУ; 5,4% – на ФТВП (2014).

Обсяги бюджету ФТВП перевищують обсяги бюджету МОЗ, який становить близько

• млрд грн. (просто для цікавості).

3/. Порядок розрахунку матеріального забезпечення страхування тимчасової втрати працездатності затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. №1266.

Для розрахунку соціальних виплат визначається середня заробітна плата. Розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням страхового випадку, протягом якого застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувалися страхові внески.

Розрахунковим періодом для застрахованих осіб є останні 6 календарних місяців, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок.

Якщо застрахована особа працювала та сплачувала страхові внески або за неї сплачувались страхові внески менш ніж 6 календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється за фактично відпрацьовані календарні місяці, за які сплачено страхові внески.

Середня заробітна плата застрахованої особи обчислюється, виходячи з нарахованої заробітної плати за видами виплат, що включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами.

Середній дохід добровільно застрахованої особи обчислюється, виходячи із суми оподатковуваного доходу (прибутку), з якого сплачувалися страхові внески.

До середньої заробітної плати (доходу) включається заробітна плата у межах макс. величини заробітної плати та оподатковуваного доходу, з якого сплачуються страхові внески до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Якщо перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку або якщо страховий випадок настав у перший день роботи, середня заробітна плата для розрахунку страхових виплат та оплати перших 5 днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця визначається, виходячи із місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівникові на момент виникнення страхового випадку.

Середньоденна заробітна плата (доход) обчислюється шляхом розподілу нарахованої за розрахунковий період заробітної плати (оподатковуваного доходу), з якої сплачувалися страхові внески:

• на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді:

за ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й

витратами, обумовленими народженням і похованням;

за ЗОДСС від нещасного випадку на виробництві й професійному захворюванні (крім розрахунку страхових виплат добровільно застрахованим особам), і для оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

• на кількість календарних днів за розрахунковий період (без обліку святкових і неробочих днів, установлених законодавством):

за ЗОДСС на випадок безробіття – для осіб, робочий час яких у зв'язку з особливостями умов праці не піддається точному обліку, для осіб, які робочий час розподіляють на свій розсуд (робота вдома, страховий агент й ін.), і для добровільно застрахованих осіб за всіма видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Нормативними документами визначено, що особам, які працюють за сумісництвом, середній заробіток для надання допомоги на період тимчасової непрацездатності обчислюється окремо за основним місцем роботи і окремо — за сумісництвом. При цьому допомога за основним місцем роботи надається на підставі

самого оригіналу листка непрацездатності, а на роботі за сумісництвом — на підставі копії листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника та печаткою за основним місцем роботи, і довідки про середню заробітну плату за основним місцем роботи.

Середній заробіток для надання допомоги з тимчасової непрацездатності за сумісництвом визначається за той самий розрахунковий період, що й за основним місцем роботи.

При цьому сумарний розмір заробітної плати, з якої обчислюється допомога на період тимчасової непрацездатності, за місяцями розрахункового періоду за основним місцем роботи та за сумісництвом не може перевищувати розміру максимальної заробітної плати, з якої сплачуються внески на ЗОДСС.

Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу у таких розмірах ( з 2015 р.):

• 50% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;

—60% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п'яти років;

—70% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

—100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

—100% середньої заробітної плати (доходу) — застрахованим особам, віднесеним до І - IV категорій осіб, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, розмір допомоги з тимчасової непрацездатності залежить від трьох показників:

• середньої заробітної плати;

• страхового стажу;

• кількості днів непрацездатності:

П = З × Д × К,

де П— сума допомоги ;

• — середньоденна заробітна плата особи;

Д— кількість роб. днів непрацездатності, що припадають на період відпустки;

• – коефіцієнт страхового стажу ( 60 % , 80 % , 100 % ).

Особливістю допомоги з тимчасової непрацездатності є порядок оплати перших п'яти днів.

Згідно із Законом України від 11 січня 2001 р. № 2213-ІІІ перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з не-щасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, організації за основним місцем роботи.

Оплата днів тимчасової непрацездатності особі проводиться у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні відповідно до графіка роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

Вихідні, святкові та неробочі дні тимчасової непрацездатності не оплачуються.

4/. Зарубіжний досвід у сфері соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Дане питання студенти розглядають самостійно, кожен обираючи

окрему країну. Країни не повинні повторюватись.

Готують міні-доповідь на 5 хв., розкриваючи наступні питання:

1. Суб'єкти ЗОДСС; страховий стаж;

2. Категорії осіб, які підлягають ЗОДСС у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

3. Джерела формування коштів ЗОДСС;

4. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг, які надаються відповідним Фондом або його аналогом в країні.

Кожне розкрите питання оцінюється в 1 балл.

Тема 6. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання

1. Державна політика в сфері охорони праці.

2. Необхідність, сутність та значення страхування від нещасного випадку на виробництві.

3. Фінансування страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання.

4. Управління страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

5. Соціальні виплати та послуги, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків та професійного захворювання.

6. Зарубіжний досвід організації страхування від нещасних випадків та професійного захворювання

1/. Згідно ст.1 ЗУ «Про охорону праці», охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

• комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних

захворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

  • адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

  • використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно ст. 9. Закону, відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування України відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

• разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

2/. Нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.

Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або

переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

Страховий випадок за соціальним страхуванням від нещасних випадків - нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Страхові ризики за соціальним страхуванням від нещасного випадку - обставини, внаслідок яких може статися нещасний випадок або професійне захворювання.

3/. Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем (ст.19). Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання

загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

4/. Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Він не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов’язані з цією діяльністю.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. Кошти Фонду обслуговуються Казначейством в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. Бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням.

Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації (легалізації) статутів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.

До складу правління Фонду входять по 7 представників держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов’язки на громадських засадах (ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» 2015).

Представники держави призначаються Кабінетом Міністрів України, представники застрахованих осіб обираються (делегуються) репрезентативними на національному рівні всеукраїнськими об’єднаннями профспілок, а представники роботодавців - репрезентативними на національному рівні всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців. Порядок обрання (делегування) таких представників визначається сторонами соціального діалогу самостійно.

2. Строк повноважень членів правління Фонду становить шість років і закінчується в день першого засідання нового складу правління.

Тема 9. Пенсійне страхування (2/4)

1. Пенсійне забезпечення його сутність та призначення.

2. Принципи державного пенсійного страхування.

3. Суб’єкти пенсійного страхування та їх характеристика.

4. Недержавні пенсійні фонди та їх види.

5. Види пенсійних виплат і соціальних послуг.

6. Порядок призначення пенсійних виплат і соціальних послуг.

7. Зарубіжний досвід функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення.

1/. Пенсійна система в Україні є складовою системи соціального захисту населення, яка охоплює громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій.

Пенсійне страхування – це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності.

Пенсійне страхування – одна із основних форм соціального захисту, в основу якої покладено страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від

форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян.

Після здобуття незалежності Україна успадкувала сформовану в середині

• ст. та дещо удосконалену на початку 1990-х рр. солідарну пенсійну систему колишнього СРСР. Ця система була зорієнтована на централізований розподіл бюджетних коштів у вигляді пенсій, відповідала плановій моделі соціалістичної економіки та підлягала централізованому адміністративному регулюванню. В цій системі передбачалася велика кількість різноманітних пільг і гарантій (соціальних в першу чергу), які більш властиві системі соціального, аніж пенсійного страхування. Така система в умовах ринкових трансформацій, які супроводжувалися кризовими явищами не лише в економічній, а й в соціальній сфері України, потребувала глибокої трансформації в напрямку максимальної відповідності вимогам ринкової економіки.

  • 2003 р. в Україні було прийнято два базових законодавчих акти, покликані трансформувати національну пенсійну систему: Закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Ці законодавчі акти започаткували процес реформування основоположних економічних і правових механізмів пенсійної системи, зміну її параметрів і структури, формування нової для України сукупності цивільно-правових відносин, що регулюють питання власності пенсійних накопичень, набуття і реалізацію пенсійних прав.

Основне соціальне призначення системи пенсійного страхування полягає у гарантуванні мінімально необхідного для проживання рівня доходу у випадку виходу людини на пенсію (заміщення заробітної плати пенсією). Такі соціальні стандарти встановлюються для запобігання поширення бідності серед людей похилого віку. Основною метою системи соціального страхування і пенсійної реформи є забезпечення достойного рівня життя громадянам, які протягом свого трудового життя сплачували страхові внески, не приховуючи своїх трудових доходів. Пенсійна реформа спрямована на створення рівних

можливостей для пенсійного забезпечення громадян незалежно від сфери їх зайнятості та виду діяльності, усунення диспропорцій у розмірах пенсій.

• початку 2004 р. в Україні розпочата пенсійна реформа, результатом якої мало стати створення трирівневої системи пенсійного забезпечення. Впровадження трирівневої пенсійної системи значно розширює можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень – це солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності, субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень – це накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень – система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням пенсій з І та ІІ рівнів.

В рамках трирівневої системи працівники отримують можливість збільшити розмір майбутньої пенсії шляхом додаткових відрахувань з заробітної плати до обраного ними недержавного пенсійного фонду або іншого суб’єкта третього рівня пенсійної системи. Важливим є те, що система недержавних пенсійних фондів, страхових організацій і банків передбачає залучати до формування пенсійних заощаджень крім внесків робітників також кошти роботодавців, і таким чином, додатково сприяти підвищенню рівня життя громадян при досягненні ними пенсійного віку. Передбачається поступовий перехід до обов’язкових пенсійних відрахувань роботодавців на користь працівників, зайнятих на шкідливих виробництвах (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески працівників і роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть заохочуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі

залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу. За розрахунками фахівців, співвідношення між трьома рівнями пенсійної системи (державний солідарний, державний накопичувальний і недержавний) має складати 40:25:35 відповідно.

Перехід до трирівневої пенсійної системи дозволить в значному ступеню нівелювати ризики, притаманні сучасній солідарній системі пенсійного страхування. Подібний напрям реформування відповідає світовим тенденціям в галузі реформування пенсійних систем різних країн світу і першу чергу з огляду на нормативні стандарти. Так, в більшості розвинених ринкових економік світу реформування системи пенсійного забезпечення, розпочалося наприкінці ХХ ст. Відбувається цей процес шляхом введення та часткового заміщення солідарної системи пенсійного забезпечення накопичувальною. Так, пенсійна система Великобританії складається з трьох рівнів: система державного страхування, система професійних пенсій, система персональних пенсійних планів і пенсій. Пенсійна система Німеччини має в своїй основі трирівневу модель: державне обов’язкове пенсійне страхування, виробниче пенсійне страхування (добровільна справа керівників фірм і підприємств) та приватне страхування. Пенсійна система Швейцарії складається з державного, трудового та особистого пенсійного страхування. Пенсійна система Швеції складається з трьох рівнів – розподільчого, накопичувального і добровільного.

В Україні з 1 січня 2004 р. також діє трирівнева система пенсійного забезпечення, яка за інфраструктурною ознакою складається з Пенсійного фонду України, Державного накопичувального пенсійного фонду та системи недержавних накопичувальних пенсійних фондів різних типів, страхових організацій та банківських установ.

комерційні банки в новій системі відіграють важливу роль на ринку пенсійного страхування. Їх призначення згідно чинного законодавства полягає

• відкритті та обслуговувані пенсійних депозитних рахунків. Реально ж значення банківської системи для розвитку цього сегменту фінансового ринку України ще більше. Так, банківські установи на сьогоднішній день фактично є

єдиними постачальниками розрахункових послуг в пенсійній системі, кваліфікованих фінансових менеджерів для адміністраторів накопичувальних фондів, компаній з управління активами, консалтингових компаній тощо. Саме тому банкам дозволено створювати відкриті накопичувальні пенсійній фонди, основне призначення яких полягає у наданні послуг пенсійного страхування в накопичувальній системі якомога більш широкому колу споживачів таких послуг.

На сьогоднішній день Пенсійний фонд України уповноважив 16 банків виплачувати пенсії, відкривати рахунки для виплати пенсій та грошової допомоги пенсіонерам в різних регіонах країни. Всього таких банків налічується 47, це зокрема такі банки: Державний ощадний банк України, Райффайзен Банк Аваль, ПриватБанк, Правекс-банк, Креді Агріколь Банк, Державний експортно-імпортний банк України, УкрСіббанк, Хрещатик, Міжнародний комерційний банк та інші. Згідно чинного законодавства Пенсійний фонд України відбирає уповноважені банки на конкурсній основі.

2/. Принципи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування:

1. Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

2. Обов'язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності;

3. Право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які законодавчо не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

2. Зацікавленість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

5. Рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

6. Диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу);

7. Солідарність та субсидування в солідарній системі;

5. Фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

6. Спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії і одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

7. Державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених законодавчо;

12. Організація управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступності його діяльності;

12. Обов'язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених законодавчо;

13. Цільове та ефективне використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

14. Відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення законодавчих норм, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

3/. Суб’єктами пенсійного страхування є: страховик, страхувальники, застраховані особи.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами державного пенсійного страхування і, по суті, виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного страхування. ПФУ діє як самостійна фінансово-банківська система

• 1992р. Його статус, завдання і функції первинно були визначені Положенням про Пенсійний фонд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992р., а в новій редакції - від 1 березня 2001р. № 121.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. В межах своїх повноважень ПФУ організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121/2001р., основними завданнями ПФУ є:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

• забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів ПФУ;

• ефективне використання коштів ПФУ;

• здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій;

• удосконалення методів фінансового планування;

• удосконалення звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пен-сійного фонду України.

Функції ПФУ:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Держбюджету України;

2) планує доходи та видатки ПФУ, розробляє проект бюджету ПФУ та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету ПФУ;

3. прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів для забезпечення соціальних виплат;

4. розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

3. організовує, координує та контролює роботу органів ПФУ щодо:

—забезпечення дотримання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про пенсійне страхування;

—повного та своєчасного обліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—забезпечення збирання та акумулювання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших надходжень до бюджету ПФУ відповідно до законодавства;

—стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

—забезпечення повного та своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються за рахунок коштів ПФУ;

—проведення перевірок правильності сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, призначення та виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок коштів ПФУ;

—проведення обліку коштів ПФУ, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;

3. здійснює у межах своїх повноважень контроль за цільовим використанням коштів ПФУ;

7. здійснює перерозподіл коштів ПФУ між регіонами з метою забезпечення фінансування виплати пенсій, інших виплат, що фінансуються за рахунок його коштів;

7. організовує та забезпечує персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, забезпечує автоматизовану обробку інформації у системі ПФУ;

9. здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказ пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10. співпрацює у межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного страхування, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів України

• цій сфері;

11. організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів ПФУ, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

11. інформує громадськість про свою діяльність.

Пенсійний фонд України має право:

1. отримувати у встановленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, громадян та їх об'єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

2. вимагати від посадових осіб підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування або використовують кошти ПФУ, усунення порушень законодавства щодо сплати цього збору і використання коштів ПФУ;

3. стягувати у беззаперечному порядку не внесені своєчасно суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування разом з нарахованою пенею, а також застосовувати фінансові санкції відповідно до законодавства;

4. перевіряти правильність призначення та виплати пенсій і допомоги, витрачання коштів ПФУ;

5. проводити у встановленому порядку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності планові та позапланові перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо правильності обчислення та сплати збору на обов'язкове

державне пенсійне страхування, інших платежів до ПФУ, а також використання його коштів;

6. накладати адміністративні стягнення у порядку, передбаченому законодавством;

7. порушувати питання про притягнення до передбаченої законодавством відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичних осіб, винних у порушенні порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів до ПФУ, порядку витрачання його коштів, а також несвоєчасному поданні відповідної звітності;

8. одержувати кредити у банківських установах. ПФУ під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, відповідними органами інших держав.

ПФУ у разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти ПФУ підлягають державній реєстрації.

Рішення ПФУ, прийняті у межах його компетенції та зареєстровані в порядку, встановленому законодавством, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Керівництво діяльністю ПФУ здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються КМУ.

Голова правління ПФУ та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України у встановленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України:

1. визначає поточні та перспективні завдання ПФУ;

2. подає на розгляд КМУ проект річного бюджету ПФУ і звіт про його виконання;

3. у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4. заслуховує звіти про діяльність Головних управлінь Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5. затверджує положення про Головні управління Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління ПФУ

районах, містах і районах у містах;

6. за погодженням з Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників Головних управлінь Пенсійного фонду України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

7. затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що підпорядковані управлінню ПФУ, контролює їх виконання тощо;

4/. Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи України) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, відповідно до українського законодавства, може здійснюватися:

• недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

• страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду (надають відповідні послуги відповідно до Закону України «Про страхування», але у зазначеному законі на сьогодні немає положень, які б регулювали цей вид страхової діяльності);

• банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування

вкладів фізичних осіб (надають цей вид послуг відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», який ще не містить відповідних положень)

• Україні банки поки що не беруть безпосередньої участі у процесі пенсійного накопичення. Отже, пенсійне забезпечення громадян на цьому рівні може здійснюватися двома шляхами: через недержавні пенсійні фонди та за допомогою договорів пенсійного страхування, укладених із страховими компаніями, що здійснюють страхування життя.

Недержавний пенсійний фонд – це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду. Учасники НПФ – це особи, на користь яких сплачуються пенсійні внески до НПФ, а вкладники – це особи, які здійснюють такі внески (самі учасники, їх роботодавці, професійні об'єднання або члени сім'ї).

НПФ створюється, провадить діяльність і ліквідується згідно з ЗУ «Про недержавне пенсійне забезпечення». НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Недержавні пенсійні фонди, згідно ст.6 п.4, можуть бути трьох видів: корпоративні, професійні та відкриті.

Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду. Створення корпоративного НПФ найбільш вигідне для великих підприємств та фінансово-промислових груп. Активи корпоративних НПФ дозволено інвестувати в цінні папери їх засновників – до 5% від активів НПФ (до 10% протягом перших 5 років після створення фонду).

Професійний НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб (включаючи професійні спілки) або

фізичні особи, пов'язані між собою за родом їхньої професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності співпадають з ознаками, визначеними в статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи. Правила встановлення внесків роботодавцем менш регламентовано законом, ніж для корпоративного та професійного НПФ.

Створення НПФ стимулюється державою. Так, наприклад, Податковим кодексом передбачено низку пільг для учасників НПФ:

• на валові витрати відносяться суми пенсійних внесків у межах 15% зарплати працівника за рік і податкової соціальної пільги (1,4*прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 1378 грн/міс. у 2015 р., тобто 1929,2 грн.);

• пенсійні внески не включаються до фонду оплати праці, тобто на них не здійснюються обов'язкові соціальні нарахування;

• дозволено інвестувати в цінні папери одного емітента до 5% пенсійних активів НПФ.

На кінець 2014 р. в Україні було зареєстровано 76 таких фонди, в т.ч. корпоративних – 9; професійних – 7; відкритих – 60. Проте, незважаючи на податкові та інші стимули, діяльність недержавних пенсійних фондів поки що не можна назвати активною. Причини криються в несприятливій макроекономічній ситуації в Україні і в тому, що недержавним пенсійним фондам бракує досвіду. З метою популяризації переваг НПЗ, Нацкомфінпослуг розробила брошуру з фінансової грамотності та введено «Електронну систему оприлюднення інформації про діяльність Недержавних пенсійних фондів» на сайті nfp.gov.ua.

5/. Види пенсійних виплат і соціальних послуг

Бюджет Пенсійного фонду відповідно до ст. 71 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» – це план утворення та

використання цільового страхового фонду, що формується із страхових внесків до солідарної системи і надходжень з інших джерел, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До джерел формування коштів Пенсійного фонду згідно ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» віднесено:

• ЄСВ (у 2014 р. - 97,2 %.),

• кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду(у 2014 р. –83,8 млрд. грн.),

• суми фінансових і адміністративних санкцій, застосованих за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду,

• добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

• збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (3-5% від вартості легкового автомобіля; 1% від вартості нерухомого майна; 2 % з операції з купівлі іноземної валюти в готівковій формі тощо).

Напрями використання коштів Пенсійного фонду визначені законодавчо і включають виплату пенсій у солідарній системі; надання передбачених законом соціальних послуг, оплату послуг із виплати та доставки пенсій та формування резерву коштів Пенсійного фонду; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних із виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду.

Завданнями ПФУ є фінансування визначених соціальних програм держави, до складу яких входять:

• забезпечення виплат трудових і соціальних пенсій (за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, за вислугу років та ін.);

• виплата допомоги малозабезпеченим пенсіонерам;

• фінансування допомоги з догляду за дитиною;

• забезпечення витрат на поховання пенсіонерів;

• виплата допомоги з догляду за дітьми, одинаками й інвалідами; фінансування надбавок до пенсій,

• пільг жертвам політичних репресій та ін.]

Згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 1 січня 2004 р., передбачено такі види пенсійних виплат із солідарної системи:

• пенсія за віком;

• пенсія за інвалідністю в результаті загального захворювання, інвалідності з дитинства;

• пенсія у зв'язку із втратою годувальника;

• соціальна виплата — допомога на поховання.

Закон про пенсійне страхування не передбачає з 1 січня 2004 р. призначення соціальних пенсій. Соціальні пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду за кошти Держбюджету України.

Пенсія за віком – це пенсія, яка встановлюється з досягненням певного віку та за наявності необхідного стажу роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком, зветься пенсійним. Він, як і тривалість стажу, встановлюється законом.

Право на пенсію за віком нерозривно пов'язане з трудовою діяльністю людини у суспільному виробництві. Досягнення пенсійного віку слугує підставою для припинення трудових відносин працівників із роботодавцями на виробництві, через що у держави виникає необхідність забезпечення громадян.

Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного страхування, наприклад, від пенсії за інвалідністю та за вислугу років, її призначення не залежить від фактичного стану працездатності людини.

Пенсії за віком диференціюються за окремими видами (підвидами) залежно від умов праці, тривалості трудового стажу, спеціальних (додаткових) юридичних підстав і розміру цих пенсій:

• на загальних підставах;

• пільгових;

• спеціальних юридичних підставах (умовах).

Загальними підставами пенсійного страхування за віком є пенсійний вік і трудовий стаж встановленої тривалості. Саме цими двома умовами (віком і стажем) передбачено право на забезпечення пенсією за віком.

Під пільговими пенсіями слід розуміти можливість вийти на пенсію за віком або в молодшому віці при загальній незмінній тривалості трудового стажу, або при одночасному зниженні вимог до віку і тривалості трудового стажу.

Спеціальні юридичні підстави мають значення для окремих категорій громадян:

• потерпілих від Чорнобильської катастрофи;

• інвалідів;

• учасників війни і сімей загиблих воїнів;

• багатодітних матерів і матерів інвалідів з дитинства;

• при неповному стажі роботи тощо.

Пенсії за віком обчислюють за допомогою формули:

П = Зп × Кс,

де П — розмір пенсії;

Зп — заробітна плата, з якої обчислюють пенсію;

Кс — коефіцієнт страхового стажу.

Зп = Зс × (Ск : К),

де Зс — середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;

Ск— сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць

(знаходять діленням суми зарплати (доходу) застрахованої особи на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяць, за який обчислюють коефіцієнт);

• — кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти зарплати (доходу).

Кс = (См×Вс):(100%×12), де См — сума місяців страхового стажу;

Вс — величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).

За період участі тільки в солідарній системі Вс дорівнюватиме 1%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування

– 0,8%.

Цей коефіцієнт розраховують з округленням до 5 знаків після коми. Кс з урахуванням періодів роботи до 1 січня 2004 р. не може перевищувати 0,75%, а

• урахуванням періодів підземної роботи, роботи в особливо шкідливих і особливо важких умовах праці - 0,85% .

Для особи, яка братиме участь у солідарній і накопичувальній системах, визначатимуть один показник як суму двох коефіцієнтів: за участь тільки в солідарній системі та за період участі в обох системах.

Коефіцієнт заробітної плати (доходу) особи за кожний місць стажу, який враховується для обчислення пенсії, визначається за такою формулою:

Кз = Зв : Зс,

де Кз – коефіцієнт заробітної плати (доходу) особи;

Зв – сума заробітку (доходу) особи, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення» враховується для обчислення пенсії, за місяць, для якого визначається коефіцієнт заробітку;

Зс – середня заробітна плата працівників, зайнятих у видах економічної діяльності, за місяць, для якого визначається коефіцієнт заробітку.

Законодавством встановлені надбавки до пенсій за віком:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім'ї, – на кожного непрацездатного в розмірі соціальної пенсії;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичної установи потребують постійного стороннього догляду, – на догляд за ними у розмірі соціальної пенсії.

Названі надбавки можуть нараховуватися до пенсії одночасно.

Пенсії за віком призначаються довічно незалежно від стану здоров'я.

Мінімальна пенсія за віком з 01.09.2015 складає 1074 грн.

Пенсії за інвалідністю є одним із видів соціального захисту непрацездатних громадян. Їх можна визначити як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані у разі встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання.

Пенсія за інвалідністю призначається на тривалий час чи безстроково особі, яка втратила працездатність, виплачується щомісячно у грошовій формі, залежить від заробітку інваліда, зумовлена трудовою діяльністю людини чи іншими причинами.

Підставою для призначення пенсії за інвалідністю на відміну від пенсій за віком є чітко виражена непрацездатність громадянина. Це означає, що пенсія за інвалідністю призначається лише після перевірки та оцінки медичним органом стану здоров'я та індивідуальної працездатності людини. Із встановленням інвалідності пов'язане виникнення права на пенсію.

Право на пенсію за інвалідністю забезпечується всім громадянам, які стали непрацездатними.

Законом установлено основну умову її призначення — інвалідність, тобто нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок захворювання або вродженого дефекту розвитку.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм чи уроджених дефектів, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги й захисту.

Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються спеціальною Інструкцією «Про встановлення груп інвалідності», затвердженою Міністерством охорони здоров'я України та узгодженою з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991р.

Законодавство про пенсійне страхування вирізняє два види інвалідності залежно від причин інвалідності:

а) пенсії за інвалідністю внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

б) пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії за інвалідністю внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи і виплачуються за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Інвалідність внаслідок загального захворювання встановлюється в усіх випадках, якщо настання інвалідності не зумовлене іншими причинами.

Для призначення пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання необхідний стаж.

Законом передбачено, що такий стаж не вимагається для осіб, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання в період роботи чи після її припинення до досягнення 20 років. Цим особам пенсії за інвалідністю внаслідок загального захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Пенсії за інвалідністю призначаються від дня встановлення інвалідності на весь період інвалідності, що його встановлює МСЕК.

Інвалідам — чоловікам і жінкам, яким більше відповідно 60 і 55 років, пенсії

• інвалідності призначаються довічно.

• разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується від дня зміни групи інвалідності.

Законодавством установлено особливі умови відновлення виплати пенсії у перервах інвалідності. Так, якщо інвалід не з'явився до МСЕК на переогляд у призначений для цього строк, то виплата йому пенсії припиняється, а в разі визнання його знову інвалідом відновлюється від дня припинення, але не більше, ніж на один місяць.

Головною умовою для призначення пенсії за інвалідністю є наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності.

Страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

• 1 січня 2004 р. розмір пенсії за інвалідністю залежить від розміру пенсії за віком.

Пенсію за інвалідністю встановлюють залежно від групи інвалідності у таких розмірах:

• І група – 100% пенсії за віком;

• I I група – 90% пенсії за віком;

• III група – 50% пенсії за віком.

Таким чином, на пенсію за інвалідністю впливає не тільки заробіток, який мала особа, що стала інвалідом, а й страховий стаж.

Соціальні пенсії визначаються як щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають права на трудову пенсію.

До осіб, які мають право на соціальну пенсію, належать:

• інваліди І та II груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди III

групи;

• особи, які досягли пенсійного віку;

• діти, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника;

• діти-інваліди у віці до 16 років.

Розмір соціальних пенсій диференційований: від 30% до 200% мінімальної пенсії за віком.

Соціальні пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову пенсію без поважних причин.

Особи, які досягли пенсійного віку, а також інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Соціальні пенсії в розмірі 100% мінімальної пенсії за віком призначаються:

—інвалідам II групи;

—дітям-інвалідам у віці до 16 років;

— дітям, які не досягли 18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали

інвалідами до виповнення їм 18 років; у разі втрати годувальника;

— одному з батьків, незалежно від віку, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Інвалідам І групи, матерям-героїням, яким присвоєно звання «Мати-героїня», соціальні пенсії призначаються в розмірі 200% мінімальної пенсії за віком.