Тема 3. Державне регулювання соціального страхування.

1. Необхідність, сутність та значення державного регулювання соціального страхування.

2. Правові підстави державного регулювання соціального страхування.

3. Управління загальнообов’язковим соціальним страхуванням.

4. Нагляд у сфері ЗОДСС.

5. Права та обов’язки суб’єктів ЗОДСС.

6. Відповідальність суб’єктів ЗОДСС.

1/. Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері ЗОДСС є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;

• забезпечення реалізації прав громадян на ЗОДСС;

• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

• забезпечення дотримання суб’єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно – правових актів;

• адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів. Державне регулювання соціального страхування полягає у:

• розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно – правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

• встановленні обов’язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

• державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання цих коштів;

• контролі та нагляді за діяльністю центральних та територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб’єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів. (наступна тема).

2/. Після проголошення незалежності, наша держава розпочала створення національної системи соціального забезпечення населення. Першим законодавчим актом у цій сфері була Постанова Верховної Ради України «Про проект Концепції соціального забезпечення населення України» від 21 грудня 1993 р. Відповідно до Концепції, система соціального страхування мала бути такою, щоб могла б забезпечити достойний рівень життя і рівні можливості громадянам країни незалежно від сфери їхньої діяльності, усунення диспропорцій у розмірах пенсій на основі:

• створення ефективної системи фінансування економічного захисту людини у разі настання безробіття, тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, народження дитини, нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, старості та інших випадків, передбачених законодавством, за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

• створення ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства (держави, профспілок та роботодавців);

• удосконалення системи виплат;

• встановлення дієвого контролю за цільовим використанням коштів цільових страхових фондів.

Першим реальним втіленням Концепції в життя стало прийняття «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. (далі – Основи). Основами було

встановлено ключові засади розбудови національної системи соціального страхування. Вперше в Основах було дано визначення соціального страхування: загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються за рахунок сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на соціальний захист громадян України, закріплене ст. 46 Конституції України. З урахуванням положень Конституції, Верховна Рада України прийняла низку законів, які забезпечили формування національної системи соціального страхування на нових засадах:

«Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р. № 1533-III;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III;

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV, який передбачає ряд найновіших підходів та положень, зокрема персоніфікації обліку пенсійних рахунків, визначення розмірів пенсій на основі середнього заробітку за весь період

трудового стажу, заохочення до відкладання терміну виходу на пенсію, збільшення тривалості трудового стажу для одержання пенсій тощо;

Закон України «Про збір та облік єдиного соціального внеску» від 08.07.2010 р. № 2464-VI.

• прийняттям цих законів, в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи ЗОДСС, яка базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 р.) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці №67 (1944 р.).

3/. Управління ЗОДСС включає такі види діяльності:

• планування;

• акумуляція та облік коштів;

• нарахування та виплата матеріального забезпечення;

• звітність;

• контроль;

• розгляд спірних питань.

Управлінню соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управління в цілому. Одним з таких принципів є принцип законності, зміст якого полягає тому, що всі органи управління, всі посадові особи зобов’язані виконувати свої повноваження згідно із законодавчими актами. В цій сфері діяльності слід чітко дотримуватись встановлених розмірів страхових внесків, строків їх сплати, використовувати кошти страхових фондів суворо за цільовим призначенням, своєчасно подавати звітність тощо.

Ще одним дуже важливим принципом управління соціальним страхуванням і зокрема забезпечення прозорої діяльності страхових фондів є принцип фідуціарної відповідальності щодо нагромадження та інвестування страхових (зокрема, пенсійних) внесків. Фідуціарна відповідальність полягає в тому, що керуючі цих фондів зобов’язані бути повністю відданими виключно інтересам учасників фонду. Такий обов’язок у Сполучених Штатах описано наступним чином: «Багато форм поведінки, які дозволені у повсякденному житті у ділових стосунках, є забороненими для тих хто зв’язаний фідуціарною відповідальністю. Довірчий керуючий дотримується стандартів

більш суворих, аніж мораль ринкових відносин. Найважливіше - не сама по собі чесність, а скрупульозне дотримання чесності у найдрібніших речах, яке згодом стає стандартом поведінки».

Управління окремими видами ЗОДСС здійснюють страхові фонди. (см.

вище про їх функції).

Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб’єктів соціального страхування. Це означає, що застраховані особи і роботодавці, як учасники системи, несуть відповідальність за управління страховим фондом. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність , але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності.

Управління фондами ЗОДСС здійснюють Правління та виконавчі дирекції страхових фондів. Правління страхового фонду:

• затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, в т.ч., виконавчої дирекції;

• подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;

• затверджує проекти бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;

• створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

• спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.

Виконавча дирекція фонду є виконавчим органом Правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення та страхові каси.

Нагляд за діяльністю фондів здійснює Наглядова рада, до складу якої входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом ЗОДСС.

4/. (Самостійно) Державний нагляд у сфері та страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності (безробіття – те ж) здійснює Мінпраці України: Департамент політики державного соціального страхування та Контрольно-ревізійне управління, а також Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю Мінпраці України (Держнаглядпраці) та територіальні державні інспекції праці. (Про затвердження Порядку здійснення державного нагляду у сфері ЗОДСС Мінпраці України; Наказ, Порядок від 13.04.2005 № 113)

Департамент політики державного соціального страхування здійснює державний нагляд за прийняттям рішень правліннями відповідних Фондів ЗОДСС шляхом проведення експертизи постанов правлінь фондів на відповідність їх чинному законодавству; розрахунків, що складаються на стадії формування проектів бюджетів фондів. Департаментом також проводиться аналіз застосування законодавства у сфері ЗОДСС.

КРУ перевіряє дотримання фондами законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють фінансову діяльність фондів, а саме:

• цільове використання коштів фондів, майна та його збереження, правильність ведення бухобліку та складання фінансової звітності;

• відповідність чинному законодавству укладених (або здійснених) від імені фонду угод, договорів з майновими (фінансовими) зобов'язаннями;

• розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів фондів, на депозитних рахунках у банках (дотримання встановлених законодавством обмежень).

Держнаглядпраці та територіальні державні інспекції праці контролюють забезпечення прав і гарантій застрахованих осіб роботодавцями та робочими органами виконавчих дирекцій фондів.

Державний нагляд у сфері пенсійного страхування, здійснюють:

• в частині нагляду і державного регулювання у сфері цільового використання коштів ПФУ - Рахункова палата та КРУ;

• в частині дотримання законодавства під час призначення, перерахунку та виплати пенсій - Міністерство праці та соціальної політики і підпорядковані нам органи;

• в частині дотримання законодавчих норм суб'єктами накопичувальної системи пенсійного страхування – Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Нацкомфінпослуг);

• в частині нагляду за діяльністю компаній з управління активами щодо управління пенсійними активами - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

• в частині нагляду за діяльністю зберігача та уповноваженого банку - Національний банк України і Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

5-6/. (Самостійно) Суб’єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім’ї або інша особа у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», страхувальник та страховик.

Страховик – Фонд соціального страхування України

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає ЗОДСС і сплачує (сплачувала) /або за яку сплачується чи сплачувався

• встановленому законом порядку ЄСВ (ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на

загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Фонд має право (ст.10 Закону):

1. користуватися в установленому порядку відомостями Державного реєстру ЗОДСС, даними електронного реєстру листків непрацездатності, необхідними для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

2. одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій (у тому числі від органів доходів і зборів, банківських, інших фінансово-кредитних установ) та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності відомості щодо використання страхових коштів;

3. перевіряти достовірність відомостей, поданих роботодавцем для отримання коштів Фонду, дотримання порядку використання роботодавцем виділених йому коштів Фонду та зупиняти виплати з Фонду в разі відмови або перешкоджання з боку роботодавця у проведенні перевірки, виявлення фактів подання ним Фонду недостовірних відомостей або порушення порядку використання роботодавцем коштів Фонду;

4. отримувати необхідні пояснення (у тому числі в письмовій формі) з питань, що виникають під час перевірки;

5. накладати і стягувати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законом за порушення вимог цього Закону;

   6. порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства у сфері соціального страхування, вимагати надання інформації про вжиті заходи;

6. утворювати підприємства, установи, організації для виконання своїх статутних завдань.

Фонд зобов’язаний:

1. забезпечувати фінансування та виплачувати матеріальне забезпечення, страхові виплати і надавати соціальні послуги, передбачені Законом;

2. здійснювати контроль за дотриманням порядку використання страхувальником страхових коштів;

3. вживати заходів щодо раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду;

4. контролювати правильність витрат за соціальним страхуванням, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань соціального страхування;

5. стягувати надміру виплачені кошти з юридичних і фізичних осіб у встановленому законом порядку;

6. вести облік і звітність щодо страхових коштів;

7. надавати безоплатно застрахованим особам і страхувальникам консультації з питань застосування законодавства про соціальне страхування;

8. щорічно складати звіт про результати своєї діяльності та після його затвердження правлінням Фонду подавати Кабінету Міністрів України і оприлюднювати;

10. інформувати страхувальників та застрахованих осіб про результати своєї роботи через засоби масової інформації;

11. укладати угоди з лікувально-профілактичними закладами та окремими лікарями на обслуговування потерпілих на виробництві, а також угоди із санаторно-курортними закладами для обслуговування застрахованих осіб, що направляються безпосередньо із стаціонару лікувального закладу до реабілітаційних відділень.

Фонд несе відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну з його вини застрахованим особам внаслідок несвоєчасної або неповної виплати матеріального забезпечення, страхових виплат, ненадання або несвоєчасне надання соціальних послуг, передбачених Законом.

Права, обов’язки та відповідальність роботодавця як страхувальника (ст.15-16). Повний перелік – в Законі.

Роботодавець як страхувальник має право на:

1. безоплатне отримання в органах Фонду інформації про порядок використання коштів Фонду;

2. отримання інформації про результати проведення перевірки використання коштів Фонду;

3. судовий захист своїх прав.

Роботодавець зобов’язаний:

1. надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом;

2. вести облік коштів соціального страхування і своєчасно надавати Фонду встановлену звітність щодо цих коштів;

3. подавати в установленому порядку відповідно до законодавства відомості про: розмір заробітної плати та використання робочого часу працівників; річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг),

кількість нещасних випадків і професійних захворювань на підприємстві за минулий календарний рік тощо;

4) інформувати про: кожний нещасний випадок або професійне захворювання на підприємстві; зміну виду діяльності підприємства для переведення його до відповідного класу професійного ризику;

5) подавати звітність до Фонду у строки, в порядку та за формою, що встановлені правлінням Фонду;

Роботодавець несе відповідальність за:

1. порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення;

2. несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених

Законом;

3. подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду;

4. шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов’язків, визначених цим Законом.

разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф