Доходи від операцій з капіталом

1. Надходження від продажу основного капіталу

• Надходження коштів від реалізації безхазяйного майна, майна, що за правом спадкоємства перейшло у власність держави, та скарбів.

• Надходження коштів до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

3. Надходження від продажу державних запасів товарів

• Доходи Державного комітету України по матеріальних резервах.

• Відшкодування витрат Державного бюджету України за відпущені і неоплачені в минулих роках матеріальні цінності з державного матеріального резерву.

• Реалізація розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на конкурсних торгах.

3. Надходження від продажу землі і нематеріальних активів.

4. Податки на фінансові операції та операції з капіталом.

2. Загальна характеристика місцевих податків і зборів.

Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування. Вся система фінансування виробничої і соціальної інфраструктури, підготовки і перепідготовки робочої сили, комунально-побутового обслуговування здійснюється переважно через місцеві органи самоврядування.

До введення нових місцевих податків необхідно підходити з урахуванням реальних надходжень за їхній рахунок. Наприклад, податок на продаж нерухомості навряд чи забезпечить значне збільшення коштів, що надходять у місцеві бюджети. Розрахунки за нерухомість здійснюються по безготівковому розрахунку чи за готівку через біржі, отже, з появою цього податку розрахунки придбають наявний характер, минаючи канали, що уловлюються податком, (дарування, довгострокова оренда, заповіт). Подальше збільшення ставок податку на рекламу тільки збільшить собівартість і відіб'ється на споживанні.

Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні ресурси одержують у своє розпорядження місцеві органи і через які фінансові канали. У ряді випадків місцеві органи фактично не мають реального самостійного бюджету, а виходить, і не мають у своєму розпорядженні можливості дієво здійснювати свої повноваження. При цьому місцевий податковий механізм має яскраво виражений фіскальний характер і реалізує заходи щодо покриття податковими надходженнями бюджетних витрат, що збільшуються, на місцях.

Особливе місце в реалізації податкової реформи необхідно приділити правовому регулюванню місцевих податкових важелів як основного фінансового джерела формування бюджетів місцевого самоврядування. Структурна перебудова податкових доходів вимагає єдиного державного регулювання місцевих бюджетів, певної стабільності формування дохідної частини. При цьому особливо важливо забезпечити захист місцевих бюджетів від необґрунтованого і безмежного тиску зверху.

Незважаючи на те, що регулювання місцевого оподатковування регулюється цілим колом нормативних актів, область дії яких поширюється на закони, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємини її структурних елементів, необхідно підкреслити основні проблеми податкового регулювання.

Законодавче регулювання місцевого оподатковування ґрунтується на декількох принципах, що лежать в основі системи місцевих податків і зборів.

1. Податкова система України включає два рівні: державний і місцевий.

2. Державна податкова система ґрунтується на стабільних джерелах надходжень за рахунок податків і інших відрахувань, що не змінюються протягом тривалого періоду.

3. Взаємини державної і місцевих податкових систем будуються на основі конституційного закріплення і законодавчого регулювання основних принципів, що розмежовують їхню сферу дії.

4. Законодавчо закріплені принципи, що розмежовують сферу дії місцевих і державної податкових систем, підлягають неухильному дотриманню в рамках реалізації податкової дисципліни.

5. Податкова політика, що проводиться органами державної влади і місцевого самоврядування, є основою забезпечення єдності податкової системи.

Реалізація цих принципів повинна враховувати те, що основна маса соціальних програм фінансується з місцевих бюджетів. Таке ж джерело фінансування житлово-комунального господарства. На міському рівні формується енергетична політика, механізм продовольчих закупівель для населення, розвиток інфраструктури. Тому закріплення за місцевими бюджетами ролі філій загальнодержавного бюджету тільки збільшить існуючі проблеми і диспропорції між центром і місцями.

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої регламентації у відношенні місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли був прийнятий Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» № 56-93 від 20 травня 1993 року. Основний зміст цього специфічного нормативного акта складається в характеристиці конкретних видів податків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, стягнення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Етапним для регулювання місцевого оподатковування став і початок 1994 року, коли був прийнятий Закон України від 2 лютого 1994 року «Про внесення змін і доповнень у Закон Української РСР «Про систему оподатковування». Якщо попередній закон, що регулював податкову систему, не проводив чіткого розмежування між державними і місцевими податками, то ст. 15 Закону України від 2 лютого 1994 року присвячена переліку місцевих податків і зборів.

При відносній урегульованості на законодавчому рівні механізму місцевого оподатковування багато органів місцевого самоврядування зачасту порушують норми діючого законодавства, вводячи податки і збори, не передбачені Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року. Рішення про збори за видачу копій і довідок прийняли у Вінницької, Київської, Полтавської, Харківський областях. Збір за видачу ордера на квартиру у випадку обміну житла введений у Полтавській області, збір за обстеження земельних ділянок — у Київській і Полтавській областях. Севастопольська міська рада рішенням від 29 грудня 1994 року незаконно ввела на своїй території рекреаційний збір, збори за в'їзд і перебування іноземних громадян на території міста, за використання морських акваторій. Усього в Україні встановлено більш 50 різноманітних податків і зборів, що не передбачені чинним законодавством. При цьому в багатьох випадках місцеві органи влади зобов'язують відповідні податкові інспекції контролювати повноту і своєчасність надходження цих незаконних платежів, застосовувати фінансові санкції, нараховувати штрафи.

Таким чином, закріплюється парадоксальна ситуація — платник зобов'язаний виплачувати платежі, що діють незаконно, а при відмові від них на нього поширюється система штрафів. І інший зріз цього парадокса: наскільки правомочні місцеві органи влади рекомендувати податковим інспекціям контролювати сплату незаконних платежів. Місцеві податкові інспекції підлеглі податковим адміністраціям і в підсумку Державній податковій адміністрації України.

Перш ніж створювати місцеву податкову систему, необхідно виробити основні принципи виділення податків і зборів у місцеву систему.

1. Конкретні місцеві податки і збори повинні бути значимі для даної території, зрозумілі для платників, якоюсь мірою традиційні і логічні (наприклад, курортний збір).

2. Розвиток місцевої податкової системи повинний відображати тенденцію збільшення частки місцевих податків у дохідній частині бюджетів на місцях.

3. Відрахування від загальнодержавних податків у місцеві бюджети повинні установлюватися фіксованими розмірами ставок на відносно тривалий період.

Реалізація цих принципів повинна рівною мірою охоплювати всі елементи місцевої системи податків і зборів.

Законодавче регулювання системи місцевих податків повинне бути націлене на закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, що забезпечували б стабільне надходження доходів. Тому в місцевому оподатковуванні основний упор повинний бути зроблений на майнові і прибуткові податки.

Таким чином, місцева податкова система включає наступні види доходів місцевих органів самоврядування:

А. Місцеві податки, сформовані і закріплені на державному рівні (податок на землю, прибутковий податок). Даний вид податків формує основу місцевих бюджетів, регулювання їх повинне здійснюватися на державному рівні, і кошти їх повинні цілком надходити в місцеві бюджети.

Б. Місцеві податки, сформовані на місцевому рівні (курортний збір, податок на рекламу, готельний збір і т.д.). Регулювання даними податками здійснюється на місцях з метою управління дефіцитом місцевих бюджетів.

В. Місцеві податки, сформовані як відрахування від державних податків (частка ПДВ, частка податку на прибуток, частка акцизного збору). Дані податки і їхні частки регулюються на державному рівні.

Г. Місцеві неподаткові доходи, які також поповнюють доходи і відображають фіскальну функцію.

Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, варто підкреслити, що в основу цього переліку буде покладена класифікація, заснована на ст. 15 Закону України «Про внесення змін у Закон Української РСР «Про систему оподатковування» від 18 лютого 1997 року. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюється сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої статті 15, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

Суми місцевих податків і зборів зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено законами України.