8. Структурність та організованість системи.

Будь-яка система, як цілісне утворення, певним чином впорядкована, організована. Тобто організація, організованість є притаманною для всіх систем ознакою. Головним змістовим вираженням організова- ності системи є її структура - внутрішня форма системи, що являє собою спосіб взаємозв’язку та взає- модії її елементів. Поняття структури системи досить близьке до поняття її форми, але вони не тотожні. Структура - це лише один аспект поняття форми, внутрішньої організації змісту. Крім цього форма ви- ступає і як вираження змісту, і як характеристика зовнішнього виду об’єкта (зовнішня форма). Структура є притаманною властивістю кожної системи. Але кожна конкретна система має свою специ- фічну структуру, складніша система має складнішу структуру. Специфіка структури системи залежить насамперед від природи її елементів. Саме структура інтегрує, зв’язує частини, надає їм певної спільнос- ті, цілісності, зумовлює появу нових системних якостей. Особливо велике значення для збереження сис- теми, для забезпечення її функціонування має відносна самостійність, стійкість її структури. Без стійких зв’язків, взаємодії компонентів, тобто без структури, система перестала б існувати як дана конкретна цілісність. Будучи найбільш суттєвою характеристикою системи, структура «протистоїть» постійним (безладним) змінам елементів, утримує ці зміни в межах певної якості. Наявність структури - умова на- копичення кількісних змін всередині системи, що є необхідною передумовою для її наступного розвитку та перетворення. Таким чином, структура - це внутрішня будова і спосіб взаємодії елементів системи як необхідна умова її існування. Структуру системи можна характеризувати за такими загальними ознаками:  кількість зв’язків та характер взаємодії елементів;  інтенсивність зв’язків, частота (кількість зв’язків, що припадають на один елемент);  кількість зовнішніх зв’язків, співвідношення між кількістю внутрішніх та зовнішніх зв’язків як хара- ктеристика відкритості системи. Для вивчення структури застосовують графічне її зображення на основі теорії графів. Граф - графічна модель структури, що складається з вершин (точок) і ребер, які символізують елементи та їх зв’язки. Ви- діляють такі найпоширеніші типи структур: а) лінійна - послідовно односпрямовані зв’язки; б) кільцева - замкнена структура з двосторонніми зв’язками елементів; в) сотова - розгалужена структура з багатьма зв’язками; г) зіркова - впорядкована структура з центральним елементом; д) ієрархічна - підпорядкованість одних елементів іншим; е) змішана - поєднання різних типів структур в одній системі. Притаманною ознакою структури є організація системи. Близькість цих понять є причиною того, що їх нерідко ототожнюють, хоча між ними є різниця. По-перше, організація відображує міру досконалості структури системи. Тобто організація - це ступінь ефективності, доцільності, раціональності, впорядко- ваності структури системи. Чим більше впорядкована структура системи, тим вища організованість її, тим вище рівень організації системи. Протилежним організованості є поняття ентропії, яке характеризує розбалансованість структури системи, її нерівноважність та нестійкість, її дезорганізацію. По-друге, організація є процесом функціонування, розвитку системи в певному порядку, послідовності. Це власне процес вдосконалення в структури системи. Процесуальний аспект організації означає, що система та її структура знаходяться в безперервному про- цесі становлення та набуття нових якостей. Нові властивості знаходять вияв завдяки зміні зв’язків між елементами окремих структур та структурами різних рівнів. У загальному вигляді це означає зміну фор- ми взаємодії між ними. 38 По-третє, організованість системи виявляється в функціональному аспекті. Кожна властивість системи потенційно є її функцією, але властивість набуває характеру функції дише в тому випадку, коли вона слугує збереженню системи та виконанню нею своєї головної функції. Оскільки система постійно роз- вивається, то її елементи безперервно набувають нових якостей, а значить, і функцій. Властивість елеме- нта, набуваючи функціонального характеру, стає доцільною стосовно даної системи. В цьому розумінні організація - це така сукупність явищ, в якій властивості останніх виявляються як функції збереження і розвитку даної сукупності. Важливою ознакою організованості системи є координація як певна узгодженість, підігнаність компонен- тів цілого один до одного. Тобто це такий стан їх взаємної залежності, який забезпечує динамічну рівно- вагу системи. У механічних системах така залежність має по суті однозначний характер: наслідок є прямо пропорційним причині, тобто зміна певного елемента внаслідок впливу на нього локалізується, не по- ширюючись на інші. В більш складних системах для координації характерна вже не пряма і однозначна залежність, а опосередкована і багатозначна координація елементів. Координація виявляється також в узгодженні функцій компонентів системи по горизонталі, тобто відносно однакових, «рівноправних» елементів.

Організованість системи виявляється також у такій її ознаці, як ієрархічність структури. Ієрархія - це взаємна підпорядкованість елементів системи, її окремих структур. Особливо чітко це виявляється в складних, достатньо високоорганізованих системах - біологічних, соціальних, інформаційно- управлінських. Ієрархічність виявляється як у підпорядкованості елементів, так і у підпорядковано сис- теми. Ієрархічність структури системи зумовлює явище субординації - підлеглість і підпорядкованість елементів, що вказує на особливе місце кожного з них та неоднакове значення їх в системі. Одні елемен- ти відіграють важливу роль у функціонуванні системи, визначають діяльність інших частин та відносини між ними, інші відіграють меншу роль. Так, найважливішим компонентом соціальної системи є істори- чно визначений спосіб виробництва, який утворює основу функціонування і розвитку суспільства. Суб- ординація виявляється в узгодженні функцій по вертикалі, в підпорядкованості функцій одних елементів іншим та підпорядкуванні функцій всіх без винятку компонентів функції системи в цілому. Субордина- ція функцій вказує, по-перше, на особливе, специфічне місце і неоднакове значення кожного компоне- 39 нта в здійсненні функції системи; по-друге, на те, що будь-яка система, інтегруючи функції своїх компо- нентів, сама виконує певну функціональну роль в іншій, більшій і складнішій системі, компонентом якої вона є. Перелічені процеси організації системи, як вираження суті впорядкування її структури, відбуваються за об’єктивними законами або принципами організації системи, про які йтиме мова детальніше в розділі 6. Таким чином, сутність організованості системи виявляється в наявності її структури як способу взаємо- дії елементів та у постійному вдосконаленні, впорядкуванні цієї структури.