3. Наука, особливості наукового знання, його форми

Наука — особливий різновид пізнавальної діяльності, спрямова­ний на отримання об'єктивних, системно організованих та обґрунто­ваних знань про навколишній світ.

Особливості наукового пізнання:

• Об'єктивність, або принцип об'єктивності, що вимагає звільнення наукового знання від усього суб'єктивного чи надприродного, орієнтує на вивчення лише предметного (латинською objectivus — «предмет­ний»), реального, фактичного, такого, що не залежить та абстрагується від суб'єктивної думки, загальнозначущого.

• Раціональність (доведеність), що у самому загальному сенсі ро­зуміється як постійна апеляція до доводів розуму та здорового глузду, максимальне виключення емоцій, пристрастей, особистих уподобань при прийнятті рішень, що стосуються пізнавальних тверджень. На від­міну від буденного або релігійного знання, що має характер посилань, спирається на «віру», «думку», «авторитет», «традицію», наукове знан­ня пов'язується із доведеністю, принципом достатньої підстави.

• Есенціалізм, тобто спрямованість наукового знання на відтворення сутності, закономірностей об'єкту.

• Системність наукового знання, що передбачає його впорядко­ваність у формі теорії та численних наукових понять.

• Можливість перевірки. Наукова істина характеризує знання, які в принципі піддаються перевірці й підтверджуються.

Форми організації наукового знання: ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, закон.

• Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв'язки, закономірності дійсності і спрямована на її перетворення, а також поєднує істинне знання про дійсність і суб'єктивну мету її перетворення.

• Проблема — це форма і засіб наукового пізнання, що є поєднанням двох змістовних елементів — знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема — це суб'єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому пізнанні; вона є водночас засобом і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми — це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити.

• Гіпотеза — це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якого ще не встановлена і не доведена. В методології термін «гіпотеза» використовується у двох значеннях: як форма існування знання, що характеризується проблематичністю, імовірністю, і як метод формування та обґрунтування роз'яснювальних пропозицій, що веде до встановлення законів, принципів, теорій.

• Концепція — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, Це науково обгрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

• Теорія — це система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. Теорія, на відміну від гіпотези, є знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Від гіпотези теорія відрізняється позитивною визначеністю своєї істинності, достовірним знанням. Від інших видів достовірного знання теорія відрізняється своєю точною логічною організацією та об'єктивним змістом, а відповідно, і своїми пізнавальними функціями.

• Закон — це зв'язок, який характеризується основними ознаками істотного відношення: всезагальністю, необхідністю, повторюваністю, стійкістю. Для філософії науки принципове значення має поділ законів за ступенем їх загальності. За цим критерієм закони поділяються на часткові (специфічні), загальні та всезагальні. Завданням будь-якої теорії є відкриття законів, що описують певний клас явищ.