5. Закони діалектики

Закон - це об'єктивний, загальний і істотний зв'язок явищ і предметів, який характеризується усталеністю та повторюваністю.

Закони діалектики універсальні. Вони мають необмежену сферу свого виявлення, адже виражають такі відносини і зв'язки між явищами, які так само притаманні світу в цілому і окремим його сторонам і об'єктам. У цьому відмінність їх від законів, які вивчаються спеціальними науками.

Універсальні закони стосуються всіх предметів і явищ дійсності і вивчаються філософією. Таких законів три, і вони послідовно відповідають на найважливіші запитання про розвиток: Чому? Яким чином? У якому напрямі він відбувається?

До законів матеріалістичної діалектики належать: закон єдності і боротьби протилежностей; закон взаємного переходу кількісних змін у якісні; закон заперечення заперечення. Маючи об'єктивний зміст, закони діалектики виконують гносеологічну функцію: виступають ступенями проникнення в сутність розвитку, його відтворення в об'єктивній конкретній всезагальності - від відображення розвитку як якісної зміни взагалі до розкриття суперечливої сутності цього процесу як єдності змін і збереження та як суперечності, що розв'язуються у формі поступального сходження від нижчого до вищого.

Три закони діалектики:

1. Закон переходу кількісних змін у якісні: при зміні кількісних відношень після певної стадії відбувається зміна якості через незміну міри.

2. Закон спрямування розвитку ( заперечення заперечення ): Діалектичне заперечення: зберігається щось від першого об’єкта – створення цього об’єкта, але в іншій якості. Розвиток відбувається по спіралі.

3. Закон єдності і боротьби протилежностей: протиріччя між формою і змістом, можливістю і реальністю. Причина розвитку – єдність і боротьба протилежностей.

Таким чином, кожний з трьох законів діалектики несе певну методологічну навантаженість, виконує дуже важливі функції: Якщо закон єдності і боротьби протилежностей виявляє рушійну силу, джерело розвитку ніби відповідає на питання "Чому?", то закон взаємного переходу кількості в якість розкриває механізм перетворення одних матеріальних утворень на інші, тобто відповідає на питання "Як? Яким чином?"; специфіка закону заперечення заперечення полягає в тому, що він ніби відповідає на питання "Куди? У якому напрямку?", показує шлях розвитку явищ, спрямованість процесу розвитку. Як світобачення діалектика передбачає розуміння світу як неперервного процесу змін. Це значить, що рухові у явищах та процесах дійсності належить провідне місце; наявність рівноваги, спокою, фіксованого стану постає скоріше явищем тимчасовим та рідкісним на тлі нескінченних рухів та флуктуацій (раптових збурень). Самий спокій в світлі діалектичних тверджень постає зовсім не відсутністю руху, а лише його рівновагою чи збалансованістю в межах цілком певного (наприклад, механічного) руху. З позиції діалектики усякий спокій є відносним, а рух - абсолютним. Звідси випливає принципово важливий висновок: будь-який спокій рано чи пізно порушується хоча б тому, що він врівноважує в якомусь тілі тільки певні рухи; скажімо, тіло покоїться на землі, проте в ньому рухаються молекули, атоми, елементарні частинки. Цей останній рух так чи інакше змінює дане тіло.