Лікування.

В лікуванні найбільш ефективними є використання антидотів: унітіолу, сукцимеру, натрію тіосульфату. Найбільш ефективним серед них є унітіол, його вводять внутрішньом’язово по 5-10 мл. В першу добу роблять 2-4 ін’єкції, а в наступні 6-7 діб – по 1 ін’єкції щоденно.

В комплекс лікувальних заходів включають препарати, які сприяють покращенню і метаболізму та кровопостачання мозку (аміналон, пірацетам, стугерон), вітамінотерапія, транквілізатори (триоксазин, мепротан), снотворні (фенобарбітал, барбаміл). Рекомендуються фізіотерапевтичні процедури: сіркововодневі, хвойні і морські ванни; ультрафіолетове опромінення; лікувальна фізкультура; психотерапія. Велике значення має санація ротової порожнини. При гінгівітах та стоматитах призначають полоскання рота таніном, калію перманганатом. Показано санаторно-курортне лікування.

Один раз на рік працівники, які працюють в умовах можливого впливу ртуті і її сполук, проходять медичний огляд.

Інтоксикація свинцем.

Інтоксикація свинцем відбувається в основному у виробничих умовах, проте зустрічаються випадки інтоксикації свинцем у побуті при вживанні харчових продуктів, які довгий час зберігались в керамічному посуді покритому з середини свинцевою глазур’ю.

Свинець проникає в організм через:

• дихальні шляхи;

• шлунково-кишковий тракт;

• частково через шкірні покриви.

У виробничих умовах найчастіше свинець надходить в організм у вигляді пилу, аерозолю і парів. В побутових умовах отруєння відбувається через шлунково-кишковий тракт.

Патогенез.

Свинець відноситься до отрут, які мають кумулятивні властивості. Найчастіше свинець відкладається в трабекулах кісток, крім того, він депонується в м’язах, печінці, нирках, невелику кількість його знаходять в селезінці, головному мозку, міокарді і лімфатичних вузлах. З ДЄПО свинець виділяється повільно, іноді протягом декількох років після припинення контакту з ним. Свинець виводиться з організму переважно через кишечник і нирки. Найбільша кількість його виділяється з потом, слиною, в період лактації – з молоком.

Свинець є отрутою, яка має політропну дію. Свинець пригнічує активність ферментів, які беруть участь в біосинтезі гема. Таким чином він діє безпосередньо на еритроцит, порушуючи морфофункціональні структури еритробластів і зрілих форм, внаслідок чого тривалість їх життя скорочується, а загибель прискорюється. У відповідь на це відбувається активація еритропоезу, яка проявляється ретикулоцитозом і збільшенням кількості еритроцитів з базофільною зернистістю. Одночасно уражається нервова система, шлунково-кишковий тракт, печінка.

Клінічна картина.

Залежно від тяжкості захворювання в клінічній картині хронічної свинцевої інтоксикації можуть переважати синдроми ураження крові, нервової системи, шлунково-кишкового тракту, печінки.

Найбільш ранніми ознаками інтоксикації є порушення крові і нервової системи.

До гематологічних ознак свинцевої інтоксикації відносять:

• ретикулоцитоз;

• поява в периферійній крові еритроцитів з базальною зернистістю;

• анемії.

Ураження нервової системи в основному перебігають з:

• асте­нічним синдромом (проявляється швидкою втомлюваністю, загальною слабістю, підвищеною дратівливістю, головним болем, запамороченням, зниженням пам’яті і працездатності. Іноді турбує біль в кінцівках. Знижується чутливість нюхового, смакового, шкірного і зорового аналізаторів. Відмічається брадикардія, сповільнений дермографізм, іноді приєднується тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік);

• поліневропатією;

• енцефалопатією.

Поліневротичний синдром може проявлятися наступними формами: чутливими, руховими та змішаними.

Чутлива форма характеризується:

• несильним болем;

• відчуттям слабості в руках і ногах;

• об’єктивно відмічається:

• гіпотрофія м’язів кінцівок;

• болючість при пальпації вздовж нервових стовбурів;

• гіперестезія дистальних відділів кінцівок, з одночасним їх ціанозом і зниженням шкірної температури, ослабленням пульсації периферичних судин.

• можуть виникати судоми гомілкових м’язів.

Рухова форма свинцевого поліневриту супроводжується розвитком парезів та паралічів.

Найчастіше уражається група розгиначів кистей і пальців рук, значно рідше – група згиначів. Ранніми ознаками цієї форми є ослаблення сили в згиначах кисті і пониження їх збудливості. Пізніше розвивається так звана висяча кисть, з часом приєднується атрофія м’язів.

Енцефалопатія відноситься до найбільш тяжких синдромів свинцевої інтоксикації. Клінічними ознаками енцефалопатії є:

• асиметрія іннервації черепних нервів;

• анізокорія;

• інтенційний тремор рук;

• посмикування в окремих м’язових групах;

• гіперкінези;

• геміпарези;

• атаксія;

• ністагм;

• дизартрія;

• можуть спостерігатися мозкові розлади у вигляді судинних кризів.

В клінічній картині свинцевої інтоксикації можуть спостерігатися зміни з боку органів травлення:

• свинцева кайма - лілово-сіра смужка по краю ясен;

• досить часто люди, які контактують зі свинцем, мають скарги на:

• відчуття металічного присмаку в роті;

• печію;

• нудоту;

• поганий апетит;

• періодичний переймоподібний біль в животі;

• нестійкі випорожнення: часті запори, які змінюються поносами.

• найбільш тяжким синдромом ураження шлунково-кишкового тракту є свинцева колька, яка супроводжується артеріальною гіпертензією.

Розпізнають початкову, легку і виражену форму інтоксикації.

Діагноз свинцевої інтоксикації встановлюють на основі ретельно зібраного професійного анамнезу, даних об’єктивного обстеження, результатів лабораторних досліджень (ретикулоцитоз, збільшення числа еритроцитів з базофільною зернистістю, зниження вмісту гемоглобіну, підвищеної екскреції з сечею -амінолевулинової кислоти і копропорфірину в креатиніні).