Інтоксикація ртуттю.

Потенціальна небезпека отруєнь ртуттю виникає при її добуванні на рудниках, виплавленні її із руд, електростанціях, при виготовленні радіовакуумних апаратів, рентгенівських трубок, ртутних насосів. В організм ртуть проникає в основному через органи дихання, або через шлунково-кишковий тракт (через забруднені руки). Однак попадання металевої ртуті через травний тракт нешкідливе тому, що вона повністю виділяється з організ­му із випорожненнями. Відомі випадки ртутної інтоксикації, які виникли в результаті втирання ртутної мазі в шкіру.

Виділяється ртуть з сечею, фекаліями, потом, слиною і молоком матерів, що годують груддю. Визначення рівня ртуті в сечі має велике практичне значення. Проте слід враховувати, що кількість ртуті в сечі не відповідає тяжкості інтоксикації, а залежить переважно від концентрації її у повітрі, яке вдихається.

Патогенез.

Потрапляючи в організм, ртуть з’єднується з білками і циркулює в крові у вигляді альбумінатів, які блокують сульфгідрильні групи білкових сполук, що призводить до глибоких порушень функції центральної нервової системи; патологічний процес відбувається фазно і характеризується комплексом нейрорегуляторних і нейрогуморальних змін.

Клінічна картина.

Розпізнають гострі і хронічні форми інтоксикації металічною ртуттю.

Гострі отруєння зустрічаються досить рідко, вони можливі при вибухах ртуті при аваріях, які супроводжуються великими виділеннями ртуті в повітря.

1. При цьому раптово з'являється:

1. слабкість;

2. адинамія;

3. головний біль;

4. нудота;

5. блювання;

6. відчуття металічного присмаку у роті;

7. слинотеча;

8. біль в животі;

9. іноді криваві проноси.

2. Типовими симптомами є:

1. виразковий стоматит і гінгівіт, який виникає до кінця першої або на початку другої доби інтоксикації;

2. надалі спостерігається поліурія, яка переходить в анурію;

3. Наслідком гострої інтоксикації можуть бути:

1. хронічні ураження нирок;

2. хронічний коліт;

3. ураження печінки;

4. стійка астенія.

4. Після своєчасно проведеного лікування можливе повне видужання.

У хворих, які мають довготривалий контакт з ртуттю, виникає хронічна інтоксикація.

1. Спочатку у хворих розвивається симптомокомплекс „ртутної неврастенії”.

2. Хворі скаржаться на:

1. підвищену втомлюваність;

2. дратівливість;

3. плаксивість;

4. порушення сну;

5. деяке зниження пам’яті;

6. стійкий головний біль.

3. Поступово наростають симптоми емоційної лабільності:

1. безпричинний сміх;

2. сором’язливість.

4. Хворий стає:

1. розсіяний;

2. йому тяжко виконувати роботу у присутності інших.

5. Характерним симптомом ртутної інтоксикації є тремор пальців витягнутих рук, який має постійний характер.

6. Синдром „ртутної неврастенії” супроводжується підвищеною збудливістю вегетативної нервової системи, найперше симпатичної. Це проявляється:

1. лабільністю пульсу,

2. схильністю до тахікардії,

3. артеріальної гіпертензії,

4. появою яскраво-червоного стійкого дермографізму,

5. еритемних плям на грудях і шиї,

6. при хвилюванні, підвищеною пітливістю.

7. Вегетативні порушення поєднуються з ураженням ендокринних залоз (щитоподібної, статевих).

8. Досить часто у хворих уражаються ясна, вони стають розпушеними, кровоточивими, надалі розвивається гінгівіт і стоматит.

9. З трофічних порушень найчастіше зустрічається випадання волосся і ламкість нігтів.

10. Зміни внутрішніх органів не специфічні.

Залежно від ступеня вираженості патологічного процесу в клінічному перебігу хронічної ртутної інтоксикації розпізнають три стадії:

• початкову (функціональну);

• помірно виражених змін;

• виражену.

Початкова стадія або стадія „ртутної неврастенії” характеризується малосимптомністю і швидким зворотним розвитком процесу.

Стадія помірно виражених змін характеризується появою всіх основних клінічних синдромів.

Третя стадія характеризується розвитком токсичної енцефалопатії. У хворих з’являється:

• стійкий головний біль без чіткої локалізації;

• безсоння;

• порушення ходи;

• слабкість в ногах;

• стан постійного страху;

• депресії;

• зниження пам’яті та інтелекту;

• можливі галюцинації;

• тремор пальців супроводжується хореєподібним посмикуванням окремих груп м’язів;

• іноді розвивається шизофреноподібний синдром.

Токсичні енцефалопатії тяжко піддаються навіть активному тривалому лікуванню.

Для встановлення діагнозу важливе значення має добре зібраний професійний анамнез, санітарно-гігієнічна характеристика умов праці. Підтвердженням діагнозу є визначення ртуті в сечі і випорожненні.