2. В залежності вид дози опромінення:

• У разі опромінення дозою 50-100 Гр. ураження ЦНС визначає провідну роль в механізмі розвитку захворювання. При цій формі хвороби смерть настає, як правило, на 4-8-у добу після впливу радіації.

• При опроміненні вдозах від 10 до 50 Гр. на перший план в механізмі розвитку основних проявів клінічної картини захворювання виходять симптоми ураження шлунково-кишкового тракту з відторгненням слизової тонкого кишківника, що призводять до смерті протягом 2 тижнів.

• Під впливом меншої дози опромінення (від 1 до 10 Гр.) чітко простежуються симптоми, типові для гострої променевої хвороби, головним проявом якої є гематологічний синдром, що супроводжується кровотечами і всілякими ускладненнями інфекційної природи.

Пошкодження органів шлунково-кишкового тракту, різних структур як головного, так і спинного мозку, а також органів кровотворення є характерним для впливу вищевказаних доз опромінення. Ступінь вираженості таких змін і швидкість розвитку порушень залежать від кількісних параметрів опромінення.

Клінічна картина.

У становленні і розвитку захворювання чітко виділяються такі фази:

I фаза - первинна загальна реакція;

II фаза - клінічне благополуччя (скрита або латентна фаза);

III фаза - яскраво виражені симптоми захворювання;

IV фаза - період відновлення структури і функції.

У тому випадку, якщо гостра променева хвороба протікає в типовій формі, в її клінічній картині можна виділити чотири ступені тяжкості. Симптоми, характерні для кожної з ступенів гострої променевої хвороби, обумовлені дозою радіоактивного опромінення, яка припала на даного хворого:

• легкий ступінь - виникає при опроміненні в дозі від 1 до 2 Гр.;

• середньої тяжкості - доза опромінення становить від 2 до 4 Гр.;

• важка - доза радіації коливається в межах від 4 до 6 Гр.;

• вкрай важкий ступінь - виникає при опроміненні в дозі, що перевищує 6 Гр.;

• якщо хворий отримав дозу радіоактивного опромінення менше 1 Гр., то доводиться говорити про так звану променеву травму, що протікає без яких-небудь явних симптомів захворювання.

У випадках коли залишаються будь-які зміни, що здобувають стійкий характер, надалі слід говорити про наслідки гострої променевої хвороби, а не про перехід гострої форми захворювання в хронічну.

I фаза - первинної загальної реакції спостерігається в усіх осіб при опроміненні в дозах, що перевищують 2 Гр.. Час появи її залежить від дози проникаючої радіації і обчислюється хвилинами і годинами.

1. Характерними ознаками реакції вважаються:

• нудота;

• блювання;

• відчуття гіркоти або сухості в роті;

• слабкість;

• швидка стомлюваність;

• сонливість;

• головний біль.

2. Можливий розвиток шокоподібних станів, які супроводжуються:

• зниженням артеріального тиску;

• втратою свідомості;

• можливе, підвищенням температури;

• пронос.

Ці симптоми, як правило, мають місце при опроміненні в дозах, які перевищують 10 Гр..

3. Минуще почервоніння шкірних покривів з дещо синюшним відтінком виявляється лише на ділянках тіла, які зазнали опромінення в дозі, що перевищує 6-10 Гр.

4. У хворих відзначається:

• деяка мінливість пульсу і артеріального тиску з тенденцією до зниження;

• характерні рівномірне загальне зниження м'язового тонусу;

• тремтіння пальців;

• зниження сухожильних рефлексів.

• Зміни електроенцефалограми вказують на помірне розлите гальмування кори головного мозку.

5. Напротязі першої доби після опромінення в периферійній крові спостерігається нейтрофільний лейкоцитоз з відсутністю помітного омолодження у формулі.

6. Надалі впродовж наступних 3 діб у хворих знижується рівень лімфоцитів в крові, це пов'язано із загибеллю даних клітин. Кількість лімфоцитів через 48-72 годин після опромінення відповідає отриманій дозі радіації.

7. Кількість тромбоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в ці терміни після опромінення не змінюється на тлі міелокаріоцітопеніі.

8. У мієлограмі через добу виявляється практично повна відсутність таких молодих форм, як мієлобласти, еритробласти, зменшення вмісту пронормобластов, базофільних нормобластів, проміелоцітів, миелоцитів.

9. У I фазі захворювання при дозах опромінення, що перевищують 3 Гр., виявляються деякі біохімічні зрушення:

• зменшення вмісту альбумінів сироватки;

• підвищення рівня глюкози крові зі зміною цукрової кривої;

• у більш важких випадках виявляється помірна минуща білірубінемія, яка вказує на порушення обмінних процесів в печінці, зокрема зменшення засвоєння амінокислот і підвищений розпад білка.

II фаза - фаза уявного клінічного благополуччя, так звана прихована, або латентна, фаза, відзначається після зникнення ознак первинної реакції через 3-4 доби після опромінення і триває протягом 14-32 діб.

1. Самопочуття хворих у цьому періоді поліпшується, зберігається лише деяка лабільність частоти пульсу та рівня артеріального тиску.

2. Якщо доза опромінення перевищує 10 Гр., перша фаза гострої променевої хвороби безпосередньо переходить в третю.

3. З 12-17-ої доби у хворих, які зазнали опромінення в дозі, що перевищує 3 Гр., виявляється і прогресує облисіння. У ці терміни виникають і інші шкірні ураження, які часом є прогностично несприятливими і свідчать про високу дозу опромінення.

4. У II фазі виразнішою стає неврологічна симптоматика:

1. порушення рухів;

2. координації;

3. мимовільне тремтіння очних яблук;

4. органічні рухливості;

5. симптоми легкої пірамідної недостатності;

6. зниження рефлексів.

5. На ЕЕГ відмічаються поява повільних хвиль і їх синхронізація з ритмом пульсу.

6. В периферійній крові до 2-4-ої доби захворювання кількість лейкоцитів знижується до 4*10⁹/_л за рахунок зменшення числа нейтрофілів (перше зниження).

7. Зберігається і прогресує лімфоцитопенія.

8. Тромбоцитопенія і ретикулоцитопенія приєднуються до 8-15-ої доби.

9. Кількість еритроцитів значно не зменшується.

10. До кінця II фази виявляється уповільнення згортання крові, а також зниження стійкості судинної стінки.

11. У мієлограмі виявляється зменшення кількості більше незрілих і зрілих клітин.

Причому, рівень останніх зменшується пропорційно часу, що пройшов після опромінення. До кінця II фази в кістковому мозку виявляються лише зрілі нейтрофіли і поодинокі поліхроматофільні нормобласти.

12. Результати біохімічних досліджень крові свідчать про деяке зниження альбумінової фракції білків сироватки, нормалізації рівня цукру крові і білірубіну сироватки.

У III фазі, що протікає з вираженою клінічною симптоматикою, терміни настання і ступінь інтенсивності окремих клінічних синдромів залежать від дози іонізуючого випромінювання; тривалість фази коливається від 7 до 20 діб.

1. Домінуючим у цій фазі хвороби є враження системи крові.

2. Поряд з цим мають місце:

1. пригнічення імунітету;

2. геморагічний синдром;

3. розвиток інфекцій;

4. аутоінтоксикації.

3. До кінця прихованої фази захворювання стан хворих вельми погіршується, нагадуючи собою септичний стан з характерними симптомами:

1. наростаюча загальна слабкість;

2. частий пульс;

3. лихоманка;

4. зниження артеріального тиску.

4. Виражені набряклість і кровоточивість ясен.

5. Крім того, вражаються слизові оболонки порожнини рота і шлунково-кишкового тракту, що проявляється в появі великої кількості виразок некротичного характеру.

6. Виразковий стоматит виникає при опроміненні в дозах більше 1 Гр. на слизову оболонку рота і продовжується близько 1-1,5 місяців. Слизова оболонка практично завжди відновлюється повністю.

7. При високих дозах опромінення розвивається важке запалення тонкого кишечника, що характеризується:

1. проносом;

2. лихоманкою;

3. здуттям і хворобливістю в клубової області.

8. На початку 2-го місяця хвороби можливе приєднання променевого запалення шлунку та стравоходу.

9. Інфекції найчастіше проявляються у вигляді виразково-ерозивних ангін і пневмоній.

10. Провідну роль у їх розвитку має аутоінфекція, що набуває патогенного значення на тлі різко вираженого пригнічення кровотворення і придушення імунобіологічної реактивності організму.

11. Геморагічний синдром проявляється у вигляді: крововиливів, які можуть локалізуватися в абсолютно різних місцях: серцевий м'яз, шкірні покриви, слизова оболонка дихальних і сечовивідних шляхів, шлунково-кишковий тракт, центральна нервова система і т. і..

12. У хворого спостерігають рясні кровотечі.

13. Неврологічна симптоматика є наслідком загальної інтоксикації, інфекції, анемії. Відзначаються:

1. наростаюча загальна млявість;

2. адинамія;

3. затьмарення свідомості;

4. менінгеальні симптоми;

5. підвищення сухожильних рефлексів;

6. зниження м'язового тонусу.

14. Зазвичай виявляються ознаки наростаючого набряку головного мозку і його оболонок.

15. На ЕЕГ з'являються повільні патологічні хвилі.

16. В гемограмі відзначається:

1. різке зменшення кількості лейкоцитів за рахунок нейтрофілів (збереглися нейтрофіли з патологічною зернистістю);

2. лімфоцитоз;

3. тромбоцитопенія;

4. анемія;

5. ретикулоцитопенія;

6. значне підвищення ШОЕ.

17. Початок регенерації підтверджує збільшення числа лейкоцитів, поява в гемограмі ретикулоцитів, а також різкий зсув лейкоцитарної формули вліво.

18. Картина кісткового мозку при летальних дозах опромінення залишається спустошеною протягом усієї III фази захворювання.

19. При менших дозах після 7-12-добового періоду аплазії в мієлограмі з'являються бластні елементи, а потім збільшується кількість клітин всіх генерацій.

20. При середній тяжкості перебігу процесу в кістковому мозку з перших днів III фази, на тлі різкого зменшення загального числа міелокаріоцітів, виявляються ознаки репарації кровотворення.

21. Біохімічні дослідження виявляють гіпопротеїнемію, гіпоальбумінемію, незначне підвищення рівня залишкового азоту, зниження кількості хлоридів крові.

IV фаза - фаза безпосереднього відновлення - починається з нормалізації температури, поліпшення загального стану хворих.

1. У разі якщо мав місце важкий перебіг гострої променевої хвороби, у хворих довгостроково зберігається пастозність обличчя та кінцівок.

2. Рештки волосся тьмяніють, стають сухими і ламкими, зростання нового волосся на місці облисіння відновлюється на 3-4-му місяці після опромінення.

3. Пульс і артеріальний тиск нормалізується, іноді тривало залишається помірна гіпотонія.

4. Протягом деякого часу відзначаються:

1. тремтіння рук;

2. статичне порушення координації;

3. тенденція до підвищення сухожильних і періостальних рефлексів;

4. окремі нестійкі вогнищеві неврологічні симптоми (останні визначаються як результат функціональних порушень мозкового кровообігу, а також виснаження нейронів на тлі загальної астенізація).

5. Відзначається поступове відновлення показників периферичної крові:

1. кількість лейкоцитів і тромбоцитів збільшується і до кінця 2-го місяця досягає нижньої межі норми;

2. в лейкоцитарній формулі відзначається різкий зсув вліво до проміелоцітів і мієлобластів;

3. вміст паличкоядерних форм досягає 15-25%;

4. число моноцитів нормалізується.

5. до кінця 2-3-го місяця захворювання виявляється ретикулоцитоз;

6. до 5-6-го тижня захворювання продовжує наростати анемія з явищами анізоцитозу еритроцитів за рахунок макроформ.

6. У мієлограма виявляються ознаки вираженого відновлення клітин кровотворення:

1. збільшення загальної кількості міелокаріоцітів,

2. переважання незрілих клітин еритро- і лейкопоезу над зрілими,

3. поява мегакаріоцитів,

4. збільшення числа клітин у фазі мітозу.

7. Нормалізуються біохімічні показники.

8. Характерними віддаленими наслідками гострої променевої хвороби тяжкого ступеня є розвиток катаракти, помірні лейко-, нейтро- та тромбоцитопенії, стійкі вогнищеві неврологічні симптоми, іноді - ендокринні зміни.

9. У осіб, які зазнали опромінення, у віддалені терміни лейкози розвиваються в 5-7 разів частіше.

10. Механізм розвитку змін з боку кровотворення на різних етапах перебігу гострої променевої хвороби пов'язаний з різною радіочутливість окремих клітинних елементів. Так, високо радіочутливим є бластні форми і лімфоцити всіх генерацій.

11. У першу добу після тотального опромінення в дозі, що перевищує 1 Гр., відбувається масова загибель лімфоїдних і бластних клітин, а при збільшенні дози опромінення - і більш зрілих клітинних елементів кровотворення.

12. При цьому масова загибель незрілих клітин не відбивається на кількості гранулоцитів і еритроцитів периферичної крові. Виняток становлять лише лімфоцити, які самі по собі високорадіочутливі. А нейтрофільний лейкоцитоз носить в основному перерозподільний характер.

13. Одночасно з інтерфазною загибеллю, пригнічується мітотична активність кровотворних клітин при збереженні їх здатності до дозрівання і надходження в периферичну кров. В результаті цього розвивається міелокаріоцітопенія.

14. Виражена нейтропенія в III фазі захворювання є відображенням спустошення кісткового мозку і майже повної відсутності в ньому всіх гранулоцитарних елементів.

15. Приблизно в ці ж терміни спостерігається максимальне зниження кількості тромбоцитів у периферичній крові.

16. Ще повільніше зменшується кількість еритроцитів, так як термін їх життя становить близько 120 діб.

Навіть при повному припиненні надходження в кров еритроцитів кількість їх буде зменшуватися щодня приблизно на 0,85%. Тому зниження кількості еритроцитів і вмісту Нb виявляється звичайно лише в IV фазі - фазі відновлення, коли природне зменшення еритроцитів вже значне і ще не компенсується.