Тема13. Економічне зростання і його чинники.

Питання

1. Економічні цикли, кризи та їх причини.

2. Антициклічне регулювання економіки.

3. Основні причини економічної кризи в Україні.

Питання 1. Економічні цикли, кризи та їх причини.

Циклічні коливан­ня в економіці відомі давно, але до початку XIX ст. вони мали, здебільшого, сезонний характер. З 1825 р. капіталістична систе­ма господарства з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві товарів і неможливості їх реалі­зації, що спричиняє спад виробництва, зростання армії безробіт­них, погіршення життєвого рівня населення тощо.

Науковий підхід до з’ясування причин циклічності та криз застосували представники класичної школи політичної економії. Д.Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства.

Вперше системний науковий аналіз економічного циклу і, на­самперед, кризи (як основного його елемента) зробив К.Маркс, піддавши конструктивній критиці погляди своїх попередників на цю проблему. На його думку, економічний цикл — це рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кри­зи. З погляду суспільної форми економічний цикл в умовах капіталізму означає період від часу припинення збільшення об­сягів капіталістичної власності і навіть часткового її руйнуван­ня, наступного зростання цієї власності і до періоду нового при­пинення такого зростання, з одного боку, та відносин між різни­ми групами капіталістів та найманими працівниками, що вини­кають при цьому, з другого боку.

Від часу першої економічної кризи 1825 р. минуло 22 цикли. Кожний цикл складається з чотирьох основних фаз: криза, депре­сія, пожвавлення і піднесення. Головною з них є криза, тому з’ясу­вання причин її виникнення розкриває найважливішу причину циклічності економіки. Найглибиннішим із них є економічна су­перечність між суспільним характером виробництва і приватною капіталістичною формою привласнення його результатів.

Криза — головна фаза економічного циклу, що супроводжуєте ся різким скороченням обсягів виробництва, зростанням безро­біття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.

Від часу виникнення капіталістичного способу виробництва приватне виробництво перетворилося на суспільне. Матеріаль­ною основою цього процесу був розвиток великої машинної індустрії. Посилення суспільного характеру виробництва вия­вилося у розвитку і поглибленні суспільного поділу праці всере­дині галузей народного господарства (особлива форма поділу праці), посилення зв’язків між підприємствами і галузями промисловості, у зростанні розмірів підприємств, кількості зайнятих на них тощо.

Але впродовж цього періоду від процесу постійно зростаючо­го суспільного виробництва все більше відставала форма при­власнення, залишаючись, здебільшого, приватною, тобто більшу кількість створених благ привласнювали окремі капіталісти. Це зумовило переростання суперечності між суспільним характе­ром виробництва і приватною формою привласнення у конфлікт, який вимагав розв’язання. Частково цей конфлікт був розв’яза­ний під час першої економічної кризи. їх відсутність до цього пояснюється нерозвиненістю основної суперечності.

Конкретною формою вияву останньої було протиріччя між зростаючими масштабами виробництва й відносним звуженням платоспроможного попиту населення. Оскільки у той період не було встановлено мінімальний рівень заробітної плати, кожен капіталіст намагався знизити її до мінімуму, а тому зменшував­ся платоспроможний попит населення за умов неконтрольованого масового виробництва товарів на невідомий ринок. Так ви­никла криза надвиробництва, її посилила диспропорційність роз­витку економіки. Криза виникала кожних 10—11 років, матері­альною основою такої періодичності було масове оновлення ос­новного капіталу.

Перша економічна криза підштовхнула процес еволюції влас­ності. Тому в 30-ті роки XX ст. починають виникати акціонерні компанії — колективна форма капіталістичної власності. Але процес еволюції власності відставав від темпів та масштабів усу­спільнення виробництва і праці, що призводило, врешті-решт, до виникнення нової кризи. Так коротко характеризував причину циклів і криз К.Маркс.

М.Туган-Барановський виникнення криз у промисловості по­яснював непропорційним нагромадженням та розвитком галу­зей і окремих підприємств. Головною причиною циклічних ко­ливань він називав диспропорції між рухом заощаджень та інве­стицій у галузях, що виробляють засоби виробництва та недоско­налість регулюючої ролі ринкового механізму у сфері нагрома­дження й використання суспільного капіталу. Щоб забезпечити постійне зростання виробництва, необхідно, на думку вченого, здійснювати раціональне регулювання інвестицій.

Водночас сумнівним є твердження вченого про незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання, про автоматичну залежність попиту від виробництва. Надто аморф­ним є й пояснення промислових криз нерівномірним розподі­лом національного виробництва. Викликає подив і те, що причи­ни цього глибинного явища він не пов’язує з відносинами влас­ності та ін.

Сучасні західні економісти А.Парето та А.Пігу пояснювали цикл співвідношенням оптимізму й песимізму в господарській діяльності; І.Фішер та Р.Хоутрі — незбалансованістю попиту і пропозиції грошей тощо; Н.Калдор — розривом у динаміці інвес­тицій та заощаджень.

Виходячи зі сказаного, найлогічнішою видається наведена вище думка К.Маркса щодо основної причини економічних криз за умов капіталізму. Форми вияву цієї суперечності — диспро­порція між рухом заощаджень та інвестицій, непропорційність між нагромадженням і розвитком окремих галузей і підприємств, суперечності між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом та ін.

Як відомо, найглибшою за всю історію капіталізму була кри­за 1929—1933 рр. Відтоді починається широкомасштабне втру­чання держави в економіку, антициклічне регулювання та ком­плексне монополістичне планування. Гігантські монополії ви­вчають ринок, платоспроможний попит населення, прогнозують його і під час кризи свідомо скорочують масштаби виробництва. За наступні десятиріччя почалося масове виробництво товарів тривалого користування (автомобілів, холодильників, телевізорів), які через певний час населення намагалося замінити кращими моделями та ін. Так виникає нова матеріальна основа економіч­ного циклу — масове оновлення товарів широкого вжитку. Цикли, які тривають 3—4 роки, отримали назву “циклів Кітчіна”.

З виникненням і широким розвитком акціонерної власності поряд із приватнокапіталістичним привласненням формується колективне капіталістичне привласнення, частково трудове ко­лективне привласнення, кооперативне та інші форми привлас­нення створеного національного доходу. Крім того, держава почала широко впроваджувати громадські роботи (будівництво доріг, комунікацій та ін.), встановила мінімальний рівень заробітної плати, вжила інших заходів, що збільшило платоспроможний попит населення. Цьому спряли і виступи трудящих за підви­щення заробітної плати. Завдяки цим заходам була послаблена суперечність між платоспроможним попитом населення та про­позицією товарів і послуг, між виробництвом і розподілом. Внас­лідок цього модифікується сам зміст основної суперечності, одна з її сторін перестає бути лише приватнокапіталістичним при­власненням.

Значних змін зазнають похідні форми основної суперечності. Так, планомірність, яка була обмежена масштабами окремих підприємств, розвивається згодом у межах монополістичних об’єд­нань, державного сектору економіки і навіть міжнародних еко­номічних об’єднань на зразок ЄС.

Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки вста­новиться ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропо­зиції, а отже, послабиться гострота основної суперечності. Після цього кризовий спад припиняється й економіка входить у фазу депресії. Депресія — застій у розвитку народного господарства.

Зв’язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більшого піднесення.

Пожвавлення — зростання виробництва в обсягах, які були досягненні перед кризою. Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень еконо­мічного розвитку й готується майбутнє піднесення.

Піднесення — швидке зростання виробництва, яке супрово­джується скороченням безробіття, розширенням обсягів креди­ту та ін. Воно характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Але саме в цей найспри­ятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.

Економічні кризи 90-х років відрізняються від криз поперед­ніх десятиліть передусім своєю асинхронністю. Так, у Німеччині, Франції та деяких інших країнах у 1993 р. була криза, а в 1995— 1996 рр. — депресія, тоді як у Японії глибша криза відбулася у 1997—1999 рр., у США вже майже 10 років не було, що значною мірою пояснюється великим потоком іноземних інвестицій в економіку (наприкінці 90-х вони щорічно становили понад 500 млрд дол.), масовим освоєнням інформаційних технологій, значними соціальними витратами, антициклічною (передусім, антикризовою) політикою уряду та іншими чинниками.

Питання 2. Антициклічне регулювання економіки.

Антициклічне регулювання економіки — свідомі й ціле­спрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і надна­ціональних органів, спрямовані на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон’юнктури і темпів економічного зростання.

Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були розширені антикризові заходи держави, а також доповнені певними антициклічними заходами щодо пом’якшення цикліч­них коливань.

Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання вартості ос­новних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недер­жавний сектор економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор, насамперед, у га­лузі економічної та соціальної інфраструктури (сферу транспор­ту, електро-, газо- і водопостачання, та ін.)

У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові став­ки, скасовує податкові пільги, зменшує обсяги прямих капітало­вкладень, що гальмує процес надмірного “перегріву” економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згла­джує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.

Внаслідок цього, а також послаблення глибини основної су­перечності, між сучасними економічними кризами (у повоєнний період і кризами XIX ст.) існують такі відмінності: 1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше; 2) замість надви­робництва товарів під час криз у минулому столітті має місце надвиробництво основного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей); 3) під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його, здебільшого, немає; 4) сучасні кризи характеризуються менш тривалим періодом протікання фаз власне кризи і депресії та відповід­ним збільшенням фаз пожвавлення і піднесення; 5) на відміну від стихійного характеру криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулю­ванню; 6) синхронізація економічного циклу, насамперед, фінан­сових криз, яка частково порушилася кризами 90-х років.

Теорії циклів і закон циклічного розвитку економіки. В еко­номічній літературі за критерієм тривалості розрізняють три типи циклічних коливань: 1) довгі економічні цикли, які трива­ють 48—55 років; 2) середні економічні цикли тривалістю 7— 11 років; 3) короткі економічні цикли, що протікають упродовж З—4 років. Американський економіст С.Кузнєц обґрунтував наявність циклів тривалістю 18—25 років, основою яких є періо­дичне оновлення житла та деяких виробничих споруд.

Крім цього, існують такі теорії циклічного розвитку: а) гро­шова теорія, яка пояснює цикл експансією (стисканням) банків­ського кредиту (Хоутрі та ін.); б) теорія нововведень, яка пояснює цикл використанням у виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен); в) психологічна теорія, яка трактує цикл як на­слідок хвиль песимістичного та оптимістичного настрою, котрі охоплюють населення (Пігу, Беджгот та ін.); г) теорія недоспо­живання, що вбачає причину циклу в занадто великій частці до­ходу, який іде багатим і заощадливим людям, порівняно з тим, що може бути інвестовано (Гобсон, Фостер, Катчингс та ін.); д) тео­рія надмірного інвестування, прибічники якої вважають, що при­чиною спаду є швидше надмірне, ніж недостатнє, інвестування (Ф.Хайєк, Л.Мізес та ін.).

Науково обґрунтовану теорію тривалих циклічних коливань (довгих хвиль) створив російський учений М.Кондратьєв. В ос­нові тривалих циклічних коливань лежить процес якісних змін базисних поколінь машин і технологій, транспортних засобів, великих споруд тощо у провідних галузях економіки.

Невідворотність настання економічних циклів, починаючи з 1825 р., дає підстави стверджувати про наявність основних форм економічного закону у цій сфері. Отже, закон циклічного роз­витку капіталістичної економіки — закон, який виражає внут­рішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між періодичним онов­ленням елементів технологічного способу виробництва в межах різних типів циклічних коливань та відповідними структурни­ми змінами інших елементів економічної системи (відносин еко­номічної власності, господарського механізму) і відновленням через певний час на цій основі макроекономічної рівноваги.

Питання 3. Основні причини економічної кризи в Україні та

особли­вості розвитку її економіки.

За період існування СРСР криз в Україні не було. На початку 90-х років Україна, згідно з оцінками західних експертів, була найбільш підготовленою до реформи серед країн СНД. У генетичному аспекті комплекс причин цієї кризи можна поділити на три групи: опосередковано успадко­вані від колишнього СРСР; спричинені недостатньою продуманіс­тю та непослідовністю економічних реформ; причини, зумовлені необхідністю трансформації існуючої в Україні економічної сис­теми в іншу.

Перша група причин:

1. Майже повне або тотальне одержавлення економіки, влас­ності, за якого 92% всіх засобів виробництва перебували у ру­ках держави. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності і відповідних форм госпо­дарювання.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці, зокрема між групами “А” і “Б”, про яку йшлося вище.

3. Зосередження більшості власності, розміщеної в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на її тери­торії створювалися “гнилі” моря, зосереджувалася надмірна кількість шкідливих виробництв тощо.

4. Відчуження трудящих від засобів виробництва і резуль­татів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління влас­ністю та ін.

5. Значна мілітаризація економіки, коли на військові цілі витрачалося до 35% ВНП, про що зазначалося раніше.

6. Політика пограбування села, сутність якої розглядалась у темі “Підприємництво в аграрній сфері” та ін.

Проте в наступний період деякі з цих причин не тільки не були усунені, а ще більше поглибилися, про це вже зазначалося.

Головні причини другої групи:

1. Розрив господарських зв’язків, в тому числі раціональних, із країнами колишнього СРСР, насамперед із Росією, що призве­ло до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту тощо.

2. Відсутність науково обґрунтованої стратегії трансформації командно-адміністративної системи в більш розвинену і доско­налу економічну систему, невизначеність моделі такої трансфор­мації (ставилася мета одночасного переходу до ринкової, соці­ально орієнтованої ринкової і змішаної економіки).

3. Різкий злам державного управління економікою і запро­вадження ринкових важелів, які використовувались у розвине­них країнах світу майже століття тому.

4. Шокова лібералізація цін і ліквідація трудових заощаджень, що звела до мінімуму норму заощаджень, підірвала купівельну спроможність більшості населення та відкинула його за межі бідності.

5. Придушення національного виробництва, майже повна втра­та внутрішнього ринку, свідченням чого є засилля імпортних товарів (значною мірою сумнівної якості), частка яких досягла у 1997 р. 90%.

6. Тіньовий характер роздержавлення й приватизації (масо­ве оволодіння державною власністю клановими угрупованнями, частиною директорського корпусу та ін.), відчуження від цього процесу переважної більшості населення.

7. Масовий відплив капіталу за кордон (щорічно становить до 5 млрд дол. і в сукупності досягає 60 млрд дол. США).

8. Брак належного інвестиційного клімату в Україні (за цим показником вона наприкінці 90-х років посідала 135 місце у світі).

9. Значне зростання управлінського апарату.

10. Значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобиль­ської катастрофи, які з 1991 по 1999 рік оцінюються у 5 млрд дол. та ін.

Внаслідок названих чинників тіньова економіка досягла май­же 60% сукупної народногосподарської діяльності.

Третя група причин глибокої та затяжної економічної кри­зи зумовлена самим процесом трансформації адміністративно-командної економіки у ще більш недосконалу соціально-еконо­мічну систему — капіталізм взірця XIX ст., але з мінімальним соціальним захистом населення.

У 2000—2002 рр. в Україні почалось економічне піднесення, були погашені заборгованості з виплати пенсій, регулярно поча­ла виплачуватися заробітна плата, дещо зросли реальні доходи населення. Водночас за цей період зросли рівень злиденності та рівень бідності.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні причини економічних циклів і криз.

2. Проаналізуйте причини економічних криз.

3. У чому сутність фраз економічних циклів?

4. Які засоби використовує держава для анти циклічного регулювання?

5. Які чинники економічної кризи в Україні успадковані від СРСР, а які набуті?

Самостійна робота №14