Лекція 2.

4. Облік і звітність з професійного навчання.

Українське законодавство визначає умови для професійного розвитку працівників, метою якого є підвищення їхньої конкурентоспроможності відповідно до суспільних потреб, що досягається шляхом сприяння роботодавцю в ефективному використанні праці та забезпечення можливості отримання персоналом належного фахового рівня. Так, відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 р. № 4312 VI (далі – Закон № 4312 VI) професійне навчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно­технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях.

Під професійним навчанням працівників розуміється процес цілеспрямованого формування у працівників спеціальних знань, розвиток необхідних навичок та вмінь, які дають змогу підвищувати продуктивність праці, максимально якісно виконувати функціональні обов’язки, освоювати нові види професійної діяльності, що включає первинну професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників відповідно до потреб виробництва.

Віднесення витрат на навчання працівників робітничих та неробітничих професій до складу витрат підприємства відбувається з урахуванням того, у вітчизняному чи закордонному закладі здійснюється навчання та за умови виконання наведених нижче вимог.

1. Для вітчизняного навчального закладу:

• наявність сертифікату є обов’язковою для ведення господарської діяльності;

• необхідний договір про відпрацювання 3 х років на підприємстві.

2. Для закордонного навчального закладу:

• наявність сертифікату є обов’язковою для ведення господарської діяльності;

• необхідний договір про відпрацювання 3 х років на підприємстві;

• статус закордонного навчального закладу має визнаватися в Україні.

Що стосується витрат на навчання, професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації осіб, які не перебувають у трудових відносинах з платником податку, то їх віднесення до складу витрат підприємства відбувається при дотриманні умов, аналогічних вищенаведеним в частині витрат на навчання, професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників неробітничих професій.

Крім того, чинним законодавством передбачено проводити навчання з питань охорони праці за рахунок роботодавця. Роботодавці повинні щорічно виділяти на охорону праці суму у розмірі не менше 0,5% від фонду оплати праці попереднього року (ст. 19 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 р. № 2694 XII). Витрати на проведення навчання і перевірку знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, організацію лекцій, семінарів та консультацій із зазначених питань включаються до витрат платника податків у повному обсязі (ст. 138 ПКУ).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд. II ПКУ. У частині витрат на навчання до таких документів належать:

• наказ про направлення працівника до навчання відповідно до нормативно правового акту чи згідно з виробничою необхідністю;

• договір про навчання (типова форма такого договору про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 11.03.2002 р. № 183);

• акт наданих послуг;

• платіжні документи, що підтверджують оплату вартості навчання;

• договір про відпрацювання 3 х років, якщо це є необхідною умовою.

Витрати на професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації відносяться до складу інших витрат, тому, відповідно до п. 138.5 ст. 138 ПКУ, визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Тобто збільшення витрат платника податку відбувається у тому періоді, в якому був підписаний акт надання послуг.

Витрати на охорону праці є загальновиробничими (абз. «є» підп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 ПКУ) та з 01.08.2011 р. при відображенні витрат на навчання з питань охорони праці слід керуватися правилами, встановленими Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Саме такі витрати необхідно розподіляти та збільшувати в момент продажу товарів/робіт/послуг або в момент здійснення (у випадку з нерозподіленими витратами).

Звертаємо увагу, що у разі розірвання договору з працівником про відпрацювання трьох років, платник податків зобов’язаний збільшити дохід у сумі фактично здійснених ним витрат на навчання та/або професійну підготовку, які були включені до складу його витрат. Внаслідок такого збільшення доходу нараховується додаткове податкове зобов’язання та пеня в розмірі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на день виникнення податкового зобов’язання з податку, яке мав би сплатити платник податку у встановлений строк у разі, якщо б він не користувався податковою пільгою, встановленою цим підпунктом, обчислені до суми такого податкового зобов’язання та розраховані за кожен день недоплати, закінчуючи днем збільшення доходу. Сума відшкодованих платнику податку збитків за такою угодою (договором, контрактом) не є об’єктом оподаткування в частині, що не перевищує суми, на які збільшено дохід, сплати додаткового податкового зобов’язання та пені, зазначених в цьому абзаці (абз. четвертий підп. 140.1.3 п. 140.1 ст. 140 ПКУ).