3. Порівняйте рівень використаних маніпулятивних стратегій у вітчизняній пресі радянського періоду та європейській пресі 20 ст.

У передвоєнні роки тривав процес диференціації преси. труктура багатонаціональної радянської преси отримала подальший розвиток за рахунок друку увійшли до складу СРСР західних областей України, Білорусії, Молдавії, Латвії, Литви, Естонії. У нових радянських республіках почався інтенсивний процес будівництва однопартійної радянської журналістики.  В умовах війни, що почалася радянська журналістика була покликана показати підступні задуми ворога щодо народів Радянського Союзу, розкрити його загарбницькі плани. Всю свою агітаційно-пропагандистську і організаторську діяльність пресі належало направити на те, щоб роз'яснити воїнам Червоної Армії і всьому населенню країни, що війна, нав'язана нам фашистською Німеччиною, є для нас найбільш справедливою, бо радянський народ в цій війні захищає свою Батьківщину, її незалежність . Нові завдання, що постали перед пресою, зажадали перебудувати її роботу, реорганізувати її структуру, суворо підпорядкувавши вимогам війни. Предпринимаемая перебудова мала на меті створити на фронті масову солдатську друк, широка мережа якої дозволила б здійснити вплив на кожного воїна; поповнити фронтову пресу журналістськими кадрами; створити нові органи друку. У зв'язку з розгортанням мережі військових газет треба було скоротити цивільну друк. Число центральних газет зменшилася більш ніж удвічі. Публіцистика періоду Великої Вітчизняної війни не знала собі рівних у всій світовій історії. Письменники, публіцисти, поети, журналісти, драматурги встали з усім радянським народом на захист своєї Вітчизни. Публіцистика воєнної доби, різноманітна за формою, індивідуальна по творчому втіленню - осередок величі, безмежної мужності і відданості радянської людини своєї Батьківщини.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ КРАЇН ЄВРОПИ ТА США У першій половині XX століття Перша і Друга світові війни, міжвоєнне двадцятиліття, роки відбудови мирного життя після закінчення військових дій - всі ці події уклалися в кілька десятиліть XX в. Журналістика розвивалися в складних умовах запеклої соціальної напруженості і міждержавної конфронтації. Якщо в XIX ст. шляху буржуазії і пролетаріату розійшлися, то в першій половині XX ст. між цими класами розгорнулася гостра економічна, політична та ідеологічна боротьба, що вилилася в ряд революцій і масових виступів, які потрясли світ. Продовжилося формування політичних партій, у кожної з яких склалися свої відносини зі ЗМІ. Існували й національні відмінності. Якщо в Німеччині більшість партій мали свої партійні газети, то в Америці практично всі ЗМІ виряджалися в тогу "безпартійних" (хоча в матеріалах багатьох з них чітко виявлялися певні політичні симпатії). Стрімко розвивалася техніка ЗМІ. Крім увійшли в ужиток винаходів XIX ст. - Телефон, телеграф, фотографія, кінематограф та ін., - Виникли нові канали поширення інформації, яким надалі належало стати домінуючими. Це, насамперед, радіо- і телемовлення. Сформувалися науково-технічні передумови для розвитку комп'ютерної техніки та комп'ютерних мереж. Через серйозні випробування пройшла зарубіжна журналістика під час світових воєн і в роки "великої депресії". Особливо важким для ЗМІ був період панування нацистської ідеології в Німеччині. Під час масштабних військових дій удосконалювалося управління інформаційними потоками у всіх країнах, причому максимум уваги приділяти підвищенню ефективності зовнішньополітичної пропаганди. Склалися принципи державного регулювання ЗМІ у військових умовах, налагоджували механізми військової цензури. З початком так званої холодної війни, відразу після закінчення битв на фронтах Другої світової війни, колишні союзники опинилися по різні боки барикад. Вони тепер представляли різні соціально-політичні системи. Журналістика на рубежі століть. Соціально-політичні умови розвитку преси Наприкінці XIX - початку XX ст. капіталізм перейшов в монополістичну стадію. Журналісти почали використовувати нові, не завжди зрозумілі обивателю, поняття: "пролетаріат", "імперіалізм", "класова боротьба", "соціалізм", які мали різні тлумачення, залежно від того, якій політичній платформи дотримується автор. У Німеччині, наприклад, навіть серед прихильників однієї партії постійно йшли дискусії: імперіалізм - це політика чи новий етап у розвитку суспільства? Якщо політика, то, змінивши керівництво країни, можна позбутися від імперіалізму. Якщо ж це новий етап (монополістичний капіталізм), треба вивчити і зрозуміти закономірності його розвитку, і па цій базі будувати взаємини між класами і соціальними верствами. Характер розвитку подій вказував на те, що назрівала політична криза.

Билет №22

1. Зміна тенденцій ЗМІ у період «Хрущовської відлиги»

2. Перші регулярні періодичні видання (Ла газетт, Авізо, і т.д.)

3. Провідні тенденції розвитку вітчизняних та світових ЗМІ на сучасному етапі.

1. Преса тих часів спочатку показує певну розгубленість на фоні звичної рутинної роботи. Журналісти в масі своїй раптом починають розуміти, що писати так, як вони це робили ще вчора, сьогодні вже не обов•язково. А як слід це робити по-новому - ніхто команди не давав.

В деяких редакціях розпочинається складний, драматичний пошук шляхів пристосування життя ЗМІ до нового, несподіваного ступеня свободи. Політична „відлига” привела до нової хвилі „українізації”. Знову було відкрито питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. „Відлига” породила і таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво — рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тема­тику, нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні. Проте у пресі, на зборах творчих спілок почалося цькування шістдесятників. Першими пролунали звинувачення у „формалізмі”, „космополітизмі”, відході від „марксизму-ленінізму”. Словесні атаки супроводжувались адміністративними заходами. Спочатку почали обмежувати публікації шістдесят­ників у літературних журналах („Жовтень”, „Пра­пор”, „Вітчизна”, „Ранок”, „Дніпро” та ін.), газе­тах — скрізь, де вони раніше мали трибуну.

Невід'ємною частиною суспільно-культурного життя України у першій половині 60-х рр. став сам-видав: ціла система розповсюдження не визнаної офіційно або забороненої літератури. Десятки літературних і публіцистичних творів, яким був перекритий шлях до публікації в офіційних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплівку, надиктовувались на магнітофонні стрічки, навіть переписувались від руки і читалися тисячами людей, здебільшого інтелігенцією. Поява політичної публіцистики стала свідченням зародження політичної течії у шістдесятництві, певної групи, яка прагнула обговорювати не тільки суто культурницькі, а й важливі суспільно-політичні проблеми.

2. Перші щотижневі видання в Німеччині - "реляційна" ("Повідомлення") і "Авізо" ("Оголошення") були віддруковані в Страсбурзі і Аугсбурзі в 1609 р Це були чотирьохсмугові вісники з невеликим тиражем. Вважають, що першою газетою була "реляційна", яка вийшла в січні 1609 (іноді роком народження німецької журналістики називають 1605-й). Видавцем газети був друкар Йоганн Каролус. 

"Авізо" видавав Лука Шул'те. Він, ймовірно, був знайомий з прообразами венеціанських газет, про що побічно свідчить сама назва видання. Саме "Авізо релаціон одер цайтунг" стала виходити регулярно, що було важливо для становлення журналістики. "Авізо" мала форму листівки форматом 1/4 стандартної газетної сторінки (нинішній формат А4) з титульним листом. Загальний річний обсяг "Авізо" дорівнював 115 сторінкам, які в свою чергу були поділені па 52 номера. Таким чином, щотижня виходив черговий номер видання, в результаті виникло поняття "тижневик". "Авізо" характеризувалася не тільки оригінальним оформленням, але і вельми різноманітним змістом. У ній розміщувалися політичні, дипломатичні та військові новини, іноді можна було зустріти відомості про природні лиха та катастрофи.

Наступною важливою сходинкою у розвитку німецької друку стала вказівка в заголовку на місце видання газети. Першими стали щотижневі газети "Страсбургер цайтунг" (1609- 1659) і "Брауншвейгер цайтунг" (1620-1659), далі такій практиці стали слідувати інші видання Німеччини. В цей же сторіччя з'явилися так звані поштові газети, або поштові відомості.

З часом з'являлися й інші щоденні газети. Першою регулярно виходила щоденною газетою в Німеччині вважається "Ляйпцигер цайтунг" ("Лейпцизька газета"), що вийшла у світ 1661 р У загальній складності від перших тижневиків до щоденних газет пройшло більше 50 років. Спочатку тиражі щоденних газет були дуже обмежені (від 150 до 200 екз.), Проте вже у XVIII ст. вони істотно зросли (до 2 тис. прим.).

Першою французькою газетою, яка отримала королівський патент була «Ла Газетт», Заснована 30 травня 1631 року. Ця дата вважається умовною датою народження французької журналістики. Щотижнева «Ла Газетт» була надійним і впливовим джерелом офіційної інформації. До Великої французької революції вона вважалася зразком газети політичного змісту у Франції. «Ла Газетт» в XVII столітті була лідером не тільки французької, але і європейської періодики. Слово газета як назва певного типу друкованого періодичного видання увійшло до європейського ужитку після 1631 року. Засновник «Ла Газетт» Теофраст Ренодо (1586-1653). 1631 року Ренодо отримує королівський дозвіл «друкувати і продавати новини та звіти про все, що відбулося і відбувається всередині Королівства і за його межами». «Ла Газетт» отримала подвійну монополію: на публікацію офіційних політичних новин і оголошень. Постачальником інформації був сам кардинал Рішельє. До міжнародних новин незабаром додалися повідомлення про військові перемоги Франції, новини придворного життя, коротке зведення дипломатичних донесень, скуповуючи інформація економічного характеру. Новини про внутрішні справи Франції друкувалися на останній сторінці. «Ла Газетт" не друкувала редакційних новин, Рішельє не заохочував коментарі. «Ла Газетт» була органом влади і простим переліком офіційних новин

Спочатку «Ла Газетт» була 4-х сторінковим виданням малого книжкового формату. Спочатку інформації з тієї чи іншої країни вказувалося місце події і дата. З 1634 р виходило нерегулярне додаток «Незвичайні новини», вони видавалися в зв'язку з якимись особливими обставинами. «Ла Газетт» мала великий успіх у читачів: про неї говорили і при дворі, і в паризьких світських салонах, і в літературних салонах. Такий успіх не міг сподобатися конкурентам і заздрісникам, почалися інтриги проти Ренодо. Але негласне заступництво Людовика XIII і Рішельє врятувало газету.

Теофраст Ренодо - батько французької журналістики. Його ім'ям названа престижна щорічна літературна премія - премія Ренадо. Яка присуджується у Франції з 1929 року.

Після кончини Ренодо справа перейшла в руки його синів, вони зберегли офіційний характер «Ла Газетт». При новому королі Людовику XIV позиції «Ла Газетт» як офіційного органу друку зміцнилися. Людовик XIV посилив політику по відношенню до нелегальної і опозиційній пресі, це сприяло посиленню монополії «Ла Газетт».

В кінці XVIII століття «Ла Газет» - щоденне видання протягом 285 років, до 1915 року.