5. Підстави звільнення від кримінальної відповідальності.

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках:

1. Дійового каяття – особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, після його вчинення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду;

2. Примиренням винного з потерпілим – особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду;

3. Передачі на поруки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку;

4. Зміни обстановки – особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною;

5. Закінчення строків давності – особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п’ять років – у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п’ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

5. Поняття та види кримінальних покарань

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Усі покарання поділяються на основні та додаткові. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, до якого може бути приєднане одне чи кілька додаткових.

Основні покарання:

1. штраф (грошове стягнення, що накладається судом у межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3. громадські роботи (полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування);

4. виправні роботи (встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків);

5. конфіскація майна (полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого);

6. обмеження волі (полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці строком від одного до п’яти років);

7. тримання в дисциплінарному батальйоні (призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років);

8. позбавлення волі на певний строк (полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи на строк від одного до п’ятнадцяти років);

9. довічне позбавлення волі (встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів).

Додаткові покарання

10. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

11. арешт (полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції й встановлюється на строк від одного до шести місяців);

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Це цікаво! Історія знає чимало випадків, коли люди карали... неживі предмети або тварин, звинувачуючи їх у вчиненні злочинних, на їхню думку, дій. Військо царя Стародавньої Персії Кіра під час походу підійшло до берегів широкої та глибокої річки. Одним з перших увійшов у воду улюбленець царя — священний білий кінь. Однак протягом річки виявилося таким сильним, що тварина не впоралося з ним і потонуло. Розлючений Кир вважав, що в загибелі коня винна річка і вирішив покарати її. Цілий рік його військо, перервавши похід, копало 360 великих каналів для відведення річкової води. По закінченні робіт обміліла річка настільки, що її можна було перейти вбрід. «Покаравши» річку, цар продовжив свою військову кампанію.

Один з наступників Кіра на царському престолі Ксеркс, вочевидь, вирішив наслідувати приклад свого попередника. Після того як буря вщент рознесла міст, споруджений його інженерами через морську протоку

Геллеспонт1, цар вирішив «покарати» протоку. Застосувати методи Кіра було неможливо: адже протока в десятки разів ширше і глибше річки. Тому цар придумав інше «покарання» — сотні людей, які встали на азіатському березі і почали «січ» води батогами, примовляючи при цьому: «О ти, гірка волога Геллеспонту! Ось як карає тебе наш цар Ксеркс за те, що ти образила його». «Вдаривши» море 300 разів, слуги Ксеркса кинули в протоку кайдани.

«Злочинні діяння» тварин судили набагато частіше. З часів середньовіччя залишилося безліч згадок про судові процеси над биками, свинями і навіть над сараною, яка «злочинно» поїдала посіви селян. Особливій небезпеці піддавалися коти і кішки, оскільки у цих тварин суди інквізиції часто «відкривали» втілення диявола або перевертнів-чаклунів і відьом. Нещасних чотирилапих спалювали або знищували іншими «благо-честивыми» способами.