3. Об'єкти, типи і види ідентифікації.

Об'єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи.

У літературі зустрічаються різні принципи класифікації видів ідентифікації. За рівнем індивідуалізації розрізняють родову, видову та індивідуальну, тобто криміналі­стичну ідентифікацію; за характером ідентифікуючих об'єктів — сигнальну та знакову; за способом відображення ідентифікаційної інформації — ідентифікацію цілісних струк­тур, розділеного цілого та джерела походження. Відомі також інші (змішані) класифі­кації. В основу найпоширенішої класифікації покладено вид відображення: ідеальний (психічний) і матеріальний. Отже існують два види ідентифікації: за слідами пам'яті (суб'єктивними образами) і за матеріальними слідами —відображеннями.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних зло­чинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, сто­совно яких виникне необхідність встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває зна­чення, коли тварина була використана злочинцем для ви­возу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об'єктом ідентифікації може бути особа люди­ни або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відби­тими у пам'яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відобража­ють ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

д) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є іденти­фікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи складали дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можли­вість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину складали одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити йо­го. Варто пам'ятати, що під час підготовки, вчинення або приховання злочину деякі об'єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об'єктів ви­являють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

4. Методика групофікації та ідентифікації.

Ідентифікація та групофікація — це дослідницькі процеси, струк­тура яких поєднує одні й ті ж етапи: 1) огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження; 4) порівняльне дослідження; 5) оцінювання результатів порівняння та обгрунтуван­ня висновків.

Огляд об'єктів — це дослідження з метою встановлення відповідності їх ознак та властивостей опису у постанові про при­значення експертизи або протоколі огляду місця події. В процесі ог­ляду дані об'єкти фотографують в упаковці і без неї.

Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ото­тожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об'єктів, окрему їх фіксацію, виявлення, закріплення і встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку ототожню­ваного об'єкта, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюючих об'єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнюючому об'єктах, зокрема ви­значається вид руху — фізичний, механічний, біологічний, а також енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота вияв­лених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для фіксації виявлених ознак їх фотографують — ве­ликомасштабною макрозйомкою або мікроскопічним методом, кож­ний окремо, а сформовану сукупність — при можливості в цілому.

Експериментальне дослідження має за мету отримати властивості та ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка і зачіпа викиду відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експеримен­тальних слідів, наприклад, каналу стволу гладкоствольної зброї, сконструйовані спеціальні пристрої та устаткування, а для отриман­ня слідів ковзання. Таким чином, при експе­риментальному дослідженні одержують ознаки ототожнюваного об'єкта у зіставлюваних формах для порівняльного дослідження.

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отри­манні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, але й у виявленні, фіксації та уявленні внутрішніх властивостей ідентифіко-вуваного об'єкта та їх відображень у ідентифікуючому. Особливо це необхідно при дослідженні сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформість лінії розчленування. У подібних випадках використовуються мікроскопічні, люміне­сцентні, спектро- і хроматографічні, а також інші методи встанов­лення якісно-кількісного складу зразків, сталості їхніх властивостей, частоти зустрічаємості та кореляційної залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіжності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в іден­тифікуючих об'єктах. Порівняння відбувається за трьома способами: співставлення, суміщення та накладення.

Зіставлення — це розміщення поряд порівнюваних об'єктів так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки. Воно відбу­вається шляхом безпосереднього зіставлення ознак ототожнювано­го об'єкта з ознаками ототожнюючих об'єктів або шляхом проекту­вання порівнювальних ознак на один екран або розміщення їх в од­ному полі мікроскопу.

Суміщення — це розташування в одному полі порівнюваних об'єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншо­го. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання, що являє собою чергування боріздок та валиків. Суміщення можна виконувати шляхом розрізу порівнюваних зобра­жень ознак за однаковими лініями та поєднання розрізаних частин за збіжними ознаками. З цією метою використовують спеціальні прилади — порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення — це встановлення контакту між порівнюваними об'єктами так, щоб їх можна було спостерігати у світлі, яке прохо­дить наскрізь. Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівку), а потім, суміщуючи їх один з одним, досліджують їхні форми, розміри та розташування ознак у світлі, яке проходить. Так, встановлюють дописи та вставки на ок­ремих документах, виконаних за допомогою копіювального паперу в одну закладку. Для застосування цього способу в експертній прак­тиці сконструйований спеціальний прилад оптичного накладення (ПОН).

У методиці ідентифікаційного дослідження ознак та властивос­тей порівнюваних об'єктів у зіставлюваних формах та станах є го­ловною умовою об'єктивності дослідження та обгрунтованості вис­новків. Виходячи з цього, до порівнюваного матеріалу пред'явля­ються такі вимоги.

1. Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об'єкта копіювальному матеріалі.

2. Порівнювані об'єкти повинні бути зафіксовані в одному мас­штабі, ракурсі при однаковому освітленні.

3. Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний).

4. Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах та засобах порівняння. Виконання наведених ви­мог до порівнюваних об'єктів забезпечує об'єктивність оцінки ре­зультатів порівняння та вірогідність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння та формування висновків — це логічна діяльність, котра полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об'єктів, подією випад­ку, механізмом утворення відображень. Збіжні ознаки оцінюються кожна окремо і у сукупності, передусім, з позиції достатності по­дання ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівнюється якість та кількість збіжних ознак, та таких, що розрізняються, пояснюється їх походження. Після цього сформова­на сукупність оцінюється як неповторна, з'ясовується та пояс­нюється вплив на її індивідуальність об'єктів, що розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.

Таким чином, при оцінюванні збіжності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі — висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної іден­тифікації. У разі групофікації робиться висновок про схожість, од­норідність або загальне джерело походження.

Тема 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТЕХНІКИ

1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі.

2. Техніко-криміналістична оснащеність органів досудового слідства.

3. Методи криміналістичної техніки.

1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі.

Поняття «криміналістична техніка» виникло як позначення сукупності технічних пристроїв, пристосувань і матеріалів, що використовуються для виявлення, фіксації і дослідження джерел криміналістичної інформації. Підставою для появи і впровад­ження технічних засобів у слідчу практику стали досягнення природничих і технічних наук, головним чином фізики, хімії, біології, методи та засоби яких були трансформо­вані в практику розслідування злочинів. Дослідження речових доказів із застосуван­ням технічних засобів було початком зародження криміналістичної техніки. Тому су­купність застосовуваних технічних засобів назвали технікою слідчого, а техніку інспек­тора кримінального розшуку—«кримінальною технікою». Нині застосовуються поняття «криміналістична техніка» й «оперативна техніка».

Водночас криміналістична техніка — це не лише сукупність приладів і пристроїв, пристосувань і матеріалів, а й система теоретичних концепцій, рекомендацій щодо найефективнішого застосування засобів для збирання і дослідження доказів у кримі­нальному судочинстві, тобто це самостійний розділ криміналістики.

Основне призначення криміналістичної техніки полягає у виявленні та дослідженні інформації про вчинений злочин, що міститься у матеріальній обстановці розслідуваної події. Науково-технічні засоби криміналістики – це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів.

На даний час система криміналістичної техніки скла­дається з таких основних галузей:

1) судова фотографія та відеозапис;

2) трасологія;

3) судова балістика;

4) криміналістичне дослідження письма;

5) техніко-криміналістичне дослідження документів;

6) ідентифікація особи за зовнішніми ознаками;

7) криміналістичне дослідження матеріалів речовин і виробів.

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів визнається правомірним, якщо воно прямо передбачено у законі, або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. При використанні технічних засобів необхідно процесуально оформити факт застосування технічних засобів і прийомів та матеріали, які отримані в результаті їх застосування. Існують певні вимоги, що забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, які отримані у результаті застосування криміналістичної техніки необхідно:

• показати зв’язок між виявленими технічними засобами фактами та проведеною слідчою дією

• додатки повинні бути засвідчені підписами учасників слідчої дії

• додатки повинні мати технічні засоби захисту від фальсифікації об’єктів

• додатки до протоколу повинні містити стислі пояснювальні написи.