Тема хііі Джордже Енеску

(1881- 1955)

Є особистості, про яких не можна сказати: «він скрипаль», або він «піаніст», бо їх мистецтво наче піднімається над інструментом. До числа таких можна віднести Джорджа Енеску, великого румунського скрипаля, концертмейстера, диригента та піаніста. Скрипка була однією з головних у його професії, але не менш його приваблювали фортепіано, композиція та диригування.

«Он был таким великолепннм пианистом, что я даже завидовал ему» — говорить Артур Рубінштейн. Як диригент Енеску виступав в усіх столицях світу і має бути зарахований до великих майстрів сучасності. Якщо Енеску визнавали як диригента та піаніста, то як композитора його недооцінювали, що було для нього досить великою трагедією.

Енеску – гордість музичної культури Румунії. Як скрипаль Енеску був неповторним. У його грі поєднувались прийоми однієї з найвитонченіших європейських скрипічних шкіл: французької з прийомами румунського «лаутарського»(народного) виконавства, які виховувались у нього ще в дитинстві, у цьому полягала неповторність Енеску. Він був поетом скрипки, митцем з великою уявою та фантазією.

Ойстрах писав: «У Энеску-скрипача была одна важная особенность – это исключительная выразительность артикуляции смычка, к которой нелегко примениться. Речевая декламационная выразительность была присуща каждой ноте, каждой группе нот (это свойственно также И.Менухину, ученику Энеску).

Енеску був у всьому митцем, навіть в скрипічній технології, яка носила у нього новаторський характер.

«Энеску, - пише Маноліу, - ликвидирует позиционную аппликатуру и, широчайшим образом используя приемы расширения, избегает глиссандирования».

Багато з того, що було розроблено Енеску і через нього самого і через його учня Менухіна, увійшло до світової скрипкової практики XX століття.

Народився Енеску 19 серпня 1881 року в селищі Ливень-Вирнав в Молдавії Тепер це селище називається Джорже Енеску. Батько-учитель, потім стає керівником маєтку. Родина вирізнялася релігійністю.

Вперше він почув циганський оркестр, коли йому було три роки. Батьки показали хлопчика Кауделлі, учню В'єтана. Енеску розповідав про цей візит з усмішкою на обличчі.

• «Итак малыш, ты хочешь мне что-нибудь сыграть?»

• «Сыграйте раньше сами, чтобы я увидел, умеете ли вы играть!»

У сім років знову приїхали до Кауделле, який порадив навчати хлопця у Відні.

У 1889 році Джорже з матір'ю приїздить у Відень. Він був прийнятий до підготовчої групи консерваторії з класу скрипки, навчався у брата Йозефа Гельмесбергера (який був на той час ректором консерваторії), ще був живий Й.Брамс, оперою диригував Ганс Ріхтер.

В класі Гельмесбергера Енеску навчався шість років і за його порадою у 1894 році приїхав до Парижа. Відень заклав основи для подальшої освіти. Париж вразив юного музиканта – Массне, Сен-Санс працювали, а Форе, Дебюсі, Равель та інші відомі музиканти навчались разом з Джордже Енеску.

Енеску був відрекомендований Массне, який в майбутньому мав на Енеску великий вплив. Класом композиції керував яскравий педагог Жедальж, та одночасно він ходив на заняття до класу Масне.

Зарекомендував себе Енеску в консерваторії як скрипаль та піаніст. Про заняття по класу скрипки у Марсика Енеску розповідав мало. Лише у 1899 році він отримав І премію.

Париж «помітив» в Енеску композитора. У 1898 році відомий французький диригент Едуард Коган включає в одну із своїх програм його «Румунську поему», в цей час Енеску було 17 років. Виконання Румунської поеми принесло йому успіх, який відкрив Енеску для публіки.Він поринув У творчість, писав багато творів У різних жанрах (пісні, сонати для скрипки та фортепіано, струнні октети та інше).

1901-1902 роки він написав дві п'єси «Румунські рапсодії» - найбільш популярні твори його творчості.

У «Спогадах» Енеску розповідає, що завжди відчував себе не стільки скрипалем, скільки композитором. «Скрипка — прекрасный инструмент, согласен, но меня она не могла удовлетворить полностью». Фортепіано та композиторська творчість приваблювали його більше ніж скрипка.

Отримана у 1899 році І премія дала можливість увійти Енеску до числа кращих скриапалів Парижа. Румунські артисти 24 березня влаштували концерт, щоб допомогти придбати скрипку Енеску. Він отримує гарний інструмент роботи Страдіваріуса.

У 90-ті роки виникає дружба з Альфредом Корто та Жаком Тібо. Виступає з ними, а також з Сен-Сансом, Казальсом - 1901 р. У 1902 р. засновує тріо з Альфредом Казелой (фо-но) та Луї Фурнье (віолончель), а в 1904р. — квартет з Фрицем Шнейдером, Анрі Казадезюсом та Луї Фурньє.

У 1907 р. він виконує сьомий концерт Моцарта в Шотландії, а у 1909 р. — в Росії.

Наступні передвоєнні роки Енеску проводить в подорожах Європою, але в основному він живе або в Парижі, або в Румунії. Париж стає його другою Батьківщиною. Там його оточують друзі: Тібо, Корто, Казальс.Дж.Енеску був доброю людиною. Один посередній скрипаль попрохав грати Енеску в одному концерті з ним для підвищення цікавості публіки до свого концерту - Корто перегортав ноти.

В пресі писали: «Любопытный концерт состоялся вчера. Тот, кто должен был играть на скрипке, играл почему-то на рояле, тот, кто должен был играть на рояле — переворачивал ноты, а тот, кто должен был переворачивать ноты – играл на скрипке...»

Енеску дуже любив свою Батьківщину. У 1913 році він виділяє свої кошти на започаткування національної премії його імені.

У роки Першої Світової війни він концертує у Франції, США, довгий час живе в Румунії, де дає благочинні концерти на користь поранених та біженців.

Протягом 20-30-х років він подорожує по світу, заробляючи гроші на існування, тому що після війни сталася дуже сильна інфляція. 1927р. — сонати Равеля виконує разом із автором, 1933р. з К.Флешем та Ж.Тібо - третій концерт Вівальді, з Корто — сонату І.С.Баха та з Пабло Казальсом.

У 30-ті роки Енеску високо цінується як диригент. Він замінив А.Тосканіні у 1937 році як диригент симфонічного оркестру Нью-Йорка. Читає лекції про інтерпретацію класичних творів — це глибина розуміння мистецтва.

Його кращий твір — опера «Едип», над якою він працював протягом 25 років життя, так і не побачила б світу, якщо б він сам не вклав 50000 франків на її постановку, а задум її виник ще у 1910 році. Виставу поставили в Парижі 10 березня 1936 року. Оннегер вважав її одним з найвеличніших творів ліричної музики усіх часів. Але Енеску так і не затвердили як композитора.

Не досить гарно склалось особисте життя музиканта. Його палка любов до княгині Марії Контакузіно, яка спочатку відмовилась стати його дружиною, через 15 років коли вони побрались – захворіла.

Друга світова війна застала його в Румунії Засуджував фашистський націоналізм.За свої погляди відмовився від концертів в Німеччині. Коли почалась війна Енеску організував квартет (К.Бобеску, Радулеску, Лупу) та у 1942 році виконав весь цикл бетховенських квартетів.

15 жовтня 1944 року він диригує концертом на честь військових Радянської армії, у грудні в Атенеумі грає 9-ту симфонію Бетховена. У 1945 році зав'язується дружба з Давідом Ойстрахом, квартетом ім. Вільйома. Відвідують його в Румунії Д.Шафран, М.Козолупова.

1 квітня 1945 року він диригує в Бухаресті сьомою симфонією Шостаковича. У 1946 році він їде в Москву, виступає як скрипаль, диригент та піаніст. З Д. Ойстрахом грає подвійний концерт Баха d-moll.

У травні 1946 року зустрічає свого улюбленця Іегуді Менухіна, який приїхав до Бухареста. Вони виступають разом в циклі камерних та симфонічних концертів.

10 вересня 1946 року у віці 65 років він залишив Румунію і поїхав на гастролі. У Страсбурзі у 1947 році він виконує з Менухіним другий концерт Баха, диригує оркестрами у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі.

Проте, у 1950 році він відчуває перші ознаки важкого серцевого захворювання. Він залишає сцену та активно займається написанням музики.

Тяжко хворий Енеску отримує в листопаді 1953 року лист від Петру Грози, тоді головного румунського правителя, який закликав повернутися його на батьківщину. Але повернутися Енеску не судилося. 15 червня 1954 року настав параліч лівої половини тіла. У такому стані його застав І.Менухін. Його учитель лежав в ліжку слабкий, але дуже спокійний. Один лише погляд говорив, що його розум продовжує жити з притаманною йому силою та енергією. «Я дивився на його красиві руки, які створили так багато прекрасного, а зараз були безсилими» - згадував Ієгуді Менухін.

Прощаючись з Менухіним, Енеску подарував йому свою скрипку Санта Серафиму, а інші попросив взяти на зберігання.

Помер у ніч з 3 на 4 травня 1955 року. У свої 74 роки він залишався вірним своїм естетичним ідеалам.