14. Загальна характеристика метафізичного методу пізнання державно-правових явищ

Хоча діалектичний метод і має велике значення в дослідженні держави і права, він має і свої межі (обме­ження), оскільки в процесі руху і розвитку не завжди можна зро­зуміти суть державно-правових явищ. Досить часто в суспільстві і державі необхідно встановити сучасний стан розвитку тих чи ін­ших явищ, у той чи інший період або час: стан законності і право­порядку, рівень правосвідомості і правової культури громадян, си­стему державних органів і їх повноваження тощо. Для цього вико­ристовується метафізичний метод, за допомогою якого ми можемо зафіксувати сучасний стан даного явища, об’єкта, предмета, умов­но зробити «фотографію» того чи іншого явища. Для аналізу й узагальнення державно-правових явищ необхідно використовува­ти кількісні і якісні показники, математичні й статистичні методи, які дають можливість фіксувати і об’єктивувати стан розвитку державно-правових явищ, стан законодавства, законності та пра­вопорядку на певній території і в певній державі.

Метафізичні погляди зародилися в античній філософії раніше, ніж з’явився термін «метафізика».

Слово «метафізика» у своєму першому значенні відносилося лише до творів Арістотеля, а потім, починаючи з перших століть н. е., цим словом почали називати філософські вчення про надчут­тєві, що осягаються розумом, початки всього сущого, тобто релі­гійно-ідеалістичні теорії.

Метафізичний метод був історично виправданий для того часу і відповідав рівню наукового пізнання. Але він був обмеженим, і за це його критикували Гегель та інші революційні демократи.

Метафізичний метод не в змозі вказати шляхи проникнення в суть явищ і пізнання законів природи, держави і суспільства. Ме­тафізика стає гальмом на шляху наукового пізнання. На думку окремих філософів, метафізика - це антидіалектичний спосіб мис­лення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх­нім внутрішнім зв’язком, відірвано одне від одного у застиглому, незмінному стані. Для вивчення державно- правових явищ потрібно застосовувати єдність діалектичного і ме­тафізичного методів.

15. Загальнонаукові методи пізнання державно-правових явищ

Загальний філософський підхід конкретизується передусім через загальнонаукові методи пізнання, до яких належать логічний, історичний та системний методи.

Логічний метод включає аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, визначення понять та їх класифікацію, сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного і под. Аналіз – це уявне розчленування явища, яке вивчається, на складові частини і дослідження кожної з них окремо. Натомість шляхом синтезу створюється єдина цілісна картина. За допомогою індукції забезпечується перехід від вивчення одиничних чинників до загальних положень і висновків, а дедукція робить можливим перехід від найбільш загальних висновків до відносно конкретних.

На основі логічного методу формуються правові поняття, відбуваються їх класифікація, поділ досліджуваних явищ на окремі види та підвиди. Цінність цього методу полягає у тому, що він дає можливість формулювати в коротких дефініціях усю різнобічність і багатство державно-правових явищ, позбавитися зайвого опису деталей і створює можливості для належного орієнтування у межах правової науки, законодавства, механізму правозастосовної діяльності.

Використовуючи історичний (хронологічний) метод, теорія держави і права досліджує державу і право, правові інститути і процеси в тій послідовності, в якій вони виникали, розвивалися та змінювалися одні одними. Це дозволяє конкретно уявити всі особливості різних правових і державних явищ. Проте надмірна кількість описового матеріалу та історичних подробиць може ускладнити теоретичне вивчення держави і права. Отже, матеріал, нагромаджений за допомогою хронологічного методу, підлягає логічному опрацюванню та впорядкуванню. Історичний метод наочно засвідчує, що в суспільстві розвиток іде від простого до складного.

Системний метод у правовій науці передбачає погляд на державу і право як на системи, що складаються з окремих елементів, кожен з яких виконує певну функцію, між якими існує взаємозв'язок (структура), що зумовлює місце кожного елементу в цій системі. Кожна соціальна система є відкритою до зовнішнього впливу та складовою частиною системи більш високого порядку.

Завдання наукового дослідження з позицій системного методу полягає у тому, аби, наприклад, установити структуру певної правової системи, визначити функції кожного з її елементів, взаємозв'язки кожного елементу з іншими елементами тієї самої системи і більш загальною системою.