78. Загальна характеристика представницьких форм демократії.

Представницька (непряма) демократія - це здійснення влади народом опосередковано, тобто через своїх представників у владних структурах. Об'єктивізація представницької демократії здійснюється через первинні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які представляють інтереси народу. Первинними органами державної влади є ті органи, які безпосередньо обираються (формуються) громадянами. В Україні до них належать: парламент - Верховна Рада України, глава держави - Президент України. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади, проте є важливим інститутом представницької демократії.

Участь громадян у здійсненні судової влади відбувається через інститут народних засідателів та присяжних (ч. 4 ст. 124 Конституції України). Народовладдя реалізується Українською державою через усю систему її органів - законодавчих, виконавчих, судових, правоохоронних, контрольно-наглядових, а також систему самоврядних органів.

До представницьких органів державної влади мають обиратися професіонали, які, як писав Г. Єллінек у праці "Загальне вчення про державу", виражаючи інтереси різних соціальних груп, здатні подолати розбіжності і прийти до єдиного рішення . Дійсно, представницька демократія буде мати сенс за умови, якщо органи державної влади становитимуть патріотично налаштовані професіонали, здатні зміцнити авторитет держави у світі, сприяти економічному, соціальному і духовному збагаченню України.

Грецький філософ Антісфен, який жив у IV сторіччі до н.е., запропонував Народним зборам Афін прийняти постанову: "Вважати віслюків конями". Громадяни афінського полісу сприйняли цю пропозицію як нісенітницю. І тоді мудрий Антісфен вигукнув: "Але ж ви простим голосуванням робите із невігласів - полководців"

79. Поняття і сутність плюралістичної демократії.

Плюралістична теорія демократії переносить акцент з загальної маси виборців на організовані групи інтересів. Демократія в цьому трактуванні - це правління народу, але який діє через конкуруючі групові інтереси.

Ця теорія включає в себе такі положення:

• суспільство складається з численних груп, які об'єднуються особливими економічними, релігійними, етнічними або культурними інтересами;

• групи є головними суб'єктами політики, намагаються вплинути на владу;

• визнається конкуренція між групами за вплив на прийняття урядових рішень;

• в суспільстві існують різноманітні, незалежні від уряду центри влади - фірми, університети, партії тощо;

• політична воля народу, виражена в рішеннях влади, є компромісом між різними груповими інтересами;

• держава виступає як нейтральний арбітр між групами інтересів, що суперничають, а самі державні структури децентралізовані таким чином, щоби забезпечити групам інтересів відкритий доступ до чиновників.

Слабким місцем плюралістичної теорії є уявлення про те, що всі політичні сили здатні об'єднатися і прийняти рішення з урахуванням інтересів всіх груп, ця теорія абсолютизує нейтральність держави й ігнорує той факт, що економічні сильні групи інтересів краще організовані, більш активні, а відповідно, мають більше можливостей впливу на владу, ніж найменш забезпечені групи населення.