- •7 1.Теорія мови вивчається в двох аспектах: як історія розвитку структури (фонетичної, граматичної, семантичної) і як історія становлення і розвитку норм.
- •4.До найважливіших для вивчення давньоруської мови рукописних книг належать такі:
- •До пам’яток хіі ст. Належить Успенський збірник (знайдений в Успенському соборі в Києві). Він складається з оригінальних творів“Житіє князів Бориса і Гліба” та “Житіє Феодосія Печерського”.
- •7. Найдавніші зміни у фонетичній системі праіндоєвропейської мови.
- •1. Повний занепад одного з приголосних:
- •11. Фонетичні зміни в східнослов’янських діалектах дописемного періоду (VII – X ст.)
- •12. Розвиток повноголосся. Рефлекси *ort, *olt на початку слова.
- •14. Походження фарингального [h].
- •Зредуковані голосні [ĭ], [ў].
- •Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ].
- •17. Наслідки занепаду зредукованих у системі приголосних
- •Дисиміляція приголосних
- •Депалаталізація приголосних
- •18. Наслідки занепаду зредукованих у системі голосних
- •19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
- •22. Палаталізація приголосних
- •23. Східнослов’янськы дыалекти успадкували выд праслов. Мови звук [ъ] ,який розвинувся з двох джерел:
- •24. Історія звука *[ě].
- •26. Історія етимологічних *[і] та *[ы].
- •27. Перехід [о], [е] в [і].
- •28. Перехід [е] в [о] після шиплячих та [j].
- •29. Ствердіння губних, шиплячих та (р). Африкати (дз),(ц).
- •30. Протетичні приголосні. Усунення збігу голосних
- •35. Становлення типів відмін іменників української мови.
- •36. Історія відмінкових закінчень іменників і відміни.
- •37. Історія відмінкових закінчень іменників іі відміни.
- •38. Історія відмінкових закінчень іменників ііі відміни.
- •39. Історія відмінкових закінчень іменників іv відміни.
- •40. .Історія форм особових та зворотного займенників.
- •41. Історія форм предметно-особового займенника.
- •42. Історія форм неособових займенників.
- •43. Історія форм іменних прикметників.
- •44. Історія форм займенникових (членних) прикметників.
- •45. Розвиток засобів творення ступенів порівняння.
- •46.Словотвір прикметників.
- •47. Історія форм кількісних числівників.
- •48. Історія дробових і збірних числівників.
- •49. Історія порядкових числівників.
- •50. Класифікація дієслівних основ.
- •54. Історія форм умовного і наказового способів.
- •55. Дієприкметник. Дієприслівник.
19. Асимілятивно-дисимілятивні процеси:
Після занепаду зредукованих приголосні звуки різної артикуляції почали впливати один на одного. Такий вплив виник у східнослов. діалектах асимілятивних процесів. Наслідки яких успадковані всіма сучасними східнослов’янськими мовами. В давньоукраїнській мові була відома регресивна і прогресивна асиміляція. Одним із найважливіших наслідків процесу регресивної асиміляції була зміна глухого приголосного дзвінким( тобто асиміляція за дзвінкістю): СЬДОРОВЬ Є – ЗДОРОВЬ Є
Староукр. писемні пам’ятки досить часто засвідчують наслідки такої асиміляції: асиміляція за дзвінкістю набула в українській мові значення її загальної фонетичної норми: БОРОТЬБА—[бород ‘ ба], ПРОСЬБА—[проз’ьба].
В давньоукраїнській мові відбулася регресивна асиміляція за глухістю: СВЬДЬКИ—СВЬТКИ, ВОЄВОДЬСТВО—ВОЄВОТСТВО .
Асиміляція за глухістю найповніше охопила прийменниковий префікс –ИЗЬ, -РОЗ.
Асиміляція за способом творення. Зубний свистячий приголосний,який стояв перед зредукованим після його занепаду зазнав певної асиміляції наступний шиплячий приголосний: СЬШИТИ—зшити—шшити , СЬЖИРУ—з жиру—жжиру. Якщо в групі приголосних першим був шиплячий приголосний, а другим зубний свистячий, то внаслідок регресивної асиміляції розвивався подовжений шиплячий звук: смієшся—смійес’с’а. В окремих словах у різних східно-слов’янських діалектах могла відбуватися, як регресивна, так і прогресивна асиміляція.
Дисиміляція відбувалася в таких звукосполученнях:
[KЪT]—[KT]—[XT]__kъto—кто—хто
[CЬT]—[C’T]—[s’t]__чьто—что—што—шшо—шчо
Наслідки дисиміляції в групі s’t зберігла діалектна форма від числівників ЧЬТЫРИ—ШТИРИ
[CЬn]—[c’n]—[s’n] : МЪРОЧЬНИКЪ—мірошник
Абсолютна більшість слів в укр.. мові дисиміляції в групі [cn] не зазнала
На сх.-слов. грунті відбулася дисиміляція [kr]—[хр] : КРЬСТЬ—хрест.
21. Зміна [l] – [u].
Зміна [l] на [u] теж пов’язана із занепадом та вокалізацією зредукованих [ъ] і [ь]. Вона відбувалася за двох випадках:
1. У сполученні [ъl], [ьl] у позиції поміж приголосними, тобто в tъlt: стовбъ, шовку, жовтий. Якщо [l] у середині слова стояв після голосного, не пов’язаного своїм походженням із зредукованим, або перед приголосним, що йшов за ним, був [ъ], то він не змінювався: сопілка (← сопhлъка*, голка (← игълъка*. Але в пд.-зх. діалектах: гоўка, гор'іўка, соп’іўка, стр'іўка.
2. У суфіксальному [l] у дієсловах минулого часу чол. р. (колишніх дієприкметниках мин. часу*: зналъ → знаў, далъ → даў.
ВЪЛКЪ—воук—вовк Якщо –l у середині слова стояв після голосного непов’язаного своїм походженням із зредукованим або перед приголосним, що ішов за ним був зредукований [ъ], зміни –l на [y] не відбувались: СОПЪЛКА—сопілка. У позиції перед голосним повного творення [l] у тих самих словах зберігається: знала, знало. У деяких пд.-зх. говорах кінцевий [l] змінюється на [u] і в іменникових формах: вуреў (орел*, стіў (стіл*, сокіў (сокіл*, кіў (кіл*, віў (віл*, діў .)
Змін [w] на [u], [u].w] на [u], [u]. Занепад [ъ], [ь] спричинився до виникнення нових фонетичних умов для розвитку білабіального приголосного [w]. На початку слова повного злиття [w] в одному складі з наступним приголосним не відбулося, за таких умов він змінився в [u]. У такій позиції білабіальний [w] міг далі змінюватись у голосний [u], який творив самостійний склад: вьсhхъ → всhх → ўсhх → усhх (у-сhх*. Це зумовило зворотний процес: учити → ўчити. У позиції після голосного перед приголосним та в абсолютному кінці слова [w]: правьда → правда → праўда; домовъ → домов → домоў. На основі цього явища в українській мові поступово складається закономірне чергування [u] – [u], що реалізується в певних фонетичних умовах.