48. Розпад Югославської федерації і Дейтонські угоди.

Соціальна несумісність республік і країв (демократичні Словенія й Хорватія і комуністичні Сербія та Чорногорія), відмінності в економічному рівні розвитку республік, неадекватному їх політичній вазі у країні, трагічні напластування минулої історії югославських народів і строкатість етнічного та конфесійного складу населення відіграли роль каталізатоpa у процесі розпаду Югославії в 1990—1991 pp. 25 червня 1991 р. проголосили свою незалежність Словенія й Хорватія, 14 жовтня 1991 р. — Боснія та Герцеговина, 17 листопада 1991 р. декларувала свою незалежність Македонія. Створенням 27 квітня 1992 р. Союзної Республіки Югославії — укороченої "третьої Югославії" у складі Сербії та Чорногорії завершився, в основному, процес державотворення на теренах колишньої СФРЮ.

Розпад Югославії та крах самоврядного соціалізму — єдиний і нерозривний процес, його передумови визрівали під впливом цілої низки чинників. По-перше, після смерті Тіто режим залишився без головної опори та керманича. По-друге, на югославську економіку тиснули іноземні борги, на обслуговування яких Югославії довелося виділити 40 % валютних надходжень. По-третє, внаслідок подій у Східній Європі, Югославія втратила роль буферної держави, а відповідно й інтерес великих держав, котрі раніше всіляко підтримували її. По-четверте, посилення відцентрових тенденцій, викликаних економічними й політичними особливостями самоврядного соціалізму. У цьому ряду і події у Косово, де албанці вже з початку 80-х років XX ст. вимагали статусу сьомої республіки.

Де́йтонські уго́ди — назва мирних угод, підписаних з ініціативи Англії та США між учасниками громадянської війни в Боснії та Герцеговині у листопаді 1995 року в місті Де́йтон (США). Передбачалося врегулювання конфліктів у цьому регіоні. Значна роль у підписанні угод належала Президенту США Біллу Клінтону.

Згідно з Дейтонськими угодами, Боснія і Герцеговина залишалася єдиною державою, що складалась з двох суб’єктів: Мусульмано-Хорватської Федерації і Республіки Сербської з єдиними федеральними інститутами влади. Сараєво відходило до Мусульмано-Хорватської Федерації, а місто Горажде передбачалось зв’язати з Федерацією спеціальним коридором. Згідно з мирною угодою через 9 місяців мали бути проведені вільні і справедливі вибори єдиного президента і законодавчих органів обох учасників конфедерації, а також місцевих органів влади.

Дейтонські угоди зобов’язували сторони завершити виведення усіх своїх військ за лінію припинення вогню протягом 30 днів і встановлювали демілітаризовані зони для роз’єднання ворогуючих сторін завширшки 2 км по обидва боки від лінії припинення вогню. Згідно з угодами, забезпечення їх реалізації та зміцнення миру покладалось на 60-тисячний контингент Сил IFOR, котрі мали діяти під командуванням НАТО.

49. Боснійська війна 1992-95рр.

Війна почалася внаслідок розпаду Югославії. Після відділення Словенії та Хорватії від Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія в 1991 році настала черга багатонаціональної Соціалістичної Республіки Боснія і Герцеговина, в якій проживали головним чином мусульмани боснійці (44%), православні серби (31%) і католики хорвати (17%). Референдум про незалежність республіки пройшов 29 лютого 1992 року. Однак його результати були відкинуті лідерами боснійських сербів, які бойкотували референдум і створили свою власну республіку.

Після проголошення незалежності розгорілася війна, в якій боснійські серби отримали підтримку від уряду Сербії, очолюваного Слободаном Мілошевичем, і Югославської Народної Армії. Незабаром бойові дії розгорілися на території всієї республіки і почалися перші етнічні чистки, переважно в Східній Боснії проти боснійського населення.

Спочатку конфлікт розгорівся між Армією Республіки Боснія і Герцеговина (АРБіХ), що складається переважно з боснійців,  Хорватською радою оборони і Збройними силами Республіки Сербської, що складаються з сербів. Хорвати, зацікавлені в приєднанні територій, населених хорватами, до Хорватії, зупинили військові дії проти сербів і почали війну з боснійцями. Війна характеризувалася запеклими бойовими діями, безладними обстрілами міст і сіл, етнічними чистками, масовими зґвалтуваннями, геноцидом. Облога Сараєво і Різанина в Сребрениці стали сумно відомими подіями цієї війни.

Серби спочатку перевершували своїх супротивників зважаючи на величезну кількість озброєння та спорядження, що дістався від ЮНА, проте під кінець війни вони втратили перевагу, так як боснійці й хорвати об'єдналися проти Республіки Сербської в 1994 році зі створенням Федерації Боснії і Герцеговини після Вашингтонського угоди. Після Сребреніци і другого вибуху на ринку Маркалу в 1995 році у війну втрутилася НАТО, провівши операцію проти армії боснійських сербів, що стало ключовою подією в справі припинення війни. Війна була припинена після підписання Спільного рамкової угоди про мир у Боснії та Герцеговині в Парижі 14 грудня 1995 року. Мирні переговори велися в Дейтоні, штат Огайо, і завершилися 21 грудня 1995 підписанням документів, відомих як  Дейтонську угоду. Згідно з доповіддю Центрального розвідувального управління США від 1995 року сербські сили відповідальні за більшість військових злочинів, скоєних під час війни . До початку 2008 року Міжнародний трибунал по колишній Югославії засудив 45 сербів, 12 хорватів і 4 боснійців за військові злочини, скоєні під час війни в Боснії. Згідно з останніми даними загальна кількість загиблих склала близько 100-110 тисяч чоловік, кількість біженців більш ніж 2,2 млн осіб , що робить цей конфлікт самим руйнівним в Європі з часів Другої світової війни.