5. Загальна характеристика спритності, як фізичної якості та методичні умови її розвитку.

Прудкість — це здібність до високої швидкості рухів, що виконуються за відсутністю значного зовнішнього опору і не вимагають великих енергозатрат.

Прудкість розглядають як специфічну і багатофункціональну властивість ЦНС. Вона пов'язана з оперативністю регуляції психо­моторної функції, яка визначає часові параметри розвертання нер­вових процесів, що забезпечують ефект рухових дій людини в умо­вах ліміту часу. Тривалість здійснення швидких рухів менша, чим тривалість проведення імпульса по шляху зворотнього зв'язку.

Для розуміння особливостей регуляції швидких і точних баліс­тичних рухів, що складають основу виробничої і спортивної діяль­ності, М.О. Бернштейн (1935) висловив припущення про наявність попередніх корекцій. Він назвав їх первинними на відміну від «вто­ринних», до яких відносив поправки, що ведуться по ходу руху на основі інформації, що надходить від пропріоцептивного, зорового та інших аналізаторів. На думку М.О. Бернштейна, при цьому більш досконала і більш пізня форма координації «вторинних» корекцій цілком не виключається, але на її частку падають лише незначні поправки, що уточнюють рух.

Для регуляції швидких рухів використовується механізм цент­ральних команд, що дозволяє виконувати їх із значною швидкістю (200—400 град/с) і прискоренням і становлять єдине переміщення з одного наріжного положення в інше (І.Б. Козловська, 1976).

До специфічних форм вияву прудкості відносять (табл. 7.1):

1) латентний час рухової реакції (простої та складної);

2) швидкість реалізації локального одиночного ненавантаженого руху (рукою, ногою, тулубом чи головою);

3) частоту ненавантажених рухів.

Рухові реакції поділяються на дві групи: прості і складні. Проста рухова реакція — це відповідь заздалегідь відомим ру­хом на заздалегідь відомий, але раптовий сигнал (зоровий, звуковий, дотиковий). Прикладом такого виду реакції може бути виконання старту в легкій атлетиці, коли відомі перші рухи і звуковий стар­товий сигнал, але невідомий час подачі сигналу після попередньої команди. Швидкість простої рухової реакції фіксується в мілісекундах від моменту з'явлення сигналу до моменту початку виконання дій. У фізіології даний час називається латентним (схованим) часом рухової реакції. Латентний час простої рухової реакції на різні под­разники коливається в межах 0,1—0,3 с

Складна рухова реакція — це відповідь заздалегідь відомим ру­хом на заздалегідь невідомий сигнал. До видів складної рухової ре­акції можна віднести:

• реакцію вибору руху;

• реакцію на рухомий об'єкт;

• реакцію антиципації (передбачення).

Реакція вибору руху часто зустрічається в одноборствах. У си­туаціях виконання суперником певного прийому необхідно спорт­смену вибрати відповідний контрприйом. Реакція на рухомий пред­мет частіше всього демонструється в спортивних іграх. Це реакція спортсмена на рух м'яча. Реакція антиципації — характерна для іг­рових видів спорту при передбаченні напряму польоту м'яча. Гравці реагують не на політ м'яча, а на попередні рухи суперників.

Час простої рухової реакції може змінюватися упродовж року і служити інформативним показником для спостереження і вив­чення умов формування оптимальних станів рухових відділів кори головного мозку під впливом тренувальних навантажень та їх дина­міки (О.В. Дашкевич, 1974; О.Н. Худолей, 2005).

Швидкість реалізації локального одиночного ненавантаженого руху визначається активним включенням відповідної групи м'язів.

Швидкість реалізації багатосуглобного руху пов'язана з вироб­ленням та зміцненням раціональної міжм'язової координації (рухо­вої навички). Для таких дій характерна швидкість включення м'язів у активний стан відповідно до їх ролі у загальній координаційній структурі рухової дії. Крім цього реалізація рухових дій має певний вираз ще до початку фактичного руху. Швидкі рухи, які вимагають переключення напрямку, визначаються силовими здібностями.

Частота ненавантаженого руху — це властивість ЦНС засво­ювати ритм руху. У вигляді важливої умови, сприятливої високій частоті рухів, виступає здібність до довільного розслаблення.

Можна вважати, що удосконалення швидкості складних спе­цифічних реакцій пов'язана з формуванням і зміцненням спеціалізованої функціональної структури і робочої домінанти, роль яких зводиться до розпізнання сигналу, до максимальної мобілізації та організації раціональної взаємодії функцій сенсорних, моторних, гормональних і вегетативних систем.

У процесі виконання фізичних вправ має місце комплек­сний прояв прудкості. Так, у спринтерському бігу результат залежить від часу реакції на старті, швидкості окремих рухів і темпу кроків.

Загальною вимогою для підбору вправ на прудкість є можливість їх виконання з максимальною швидкістю. При цьому необхідно враховувати такі умови:

1. вправи повинні виконуватися так, щоб зусилля були спря­мовані не на удосконалювання способу виконання, а на збільшення швидкості;

2. вправи повинні виконуватися з максимальною швидкістю,

3. тривалість вправ повинна бути такою, щоб до кінця швид­кість не знижувалася.

Основним засобом поліпшення простої рухової реакції є бага­тократне реагування на раптовий відомий сигнал. Для розвитку прудкості рухових реакцій може бути використаний наступний ал­горитм (М.М. Булатова, М.М. Линец, В.Н. Платонов, 2003):

• оволодіння технікою дії-відповіді, раціональним її темпом і ритмом;

• виконання основних вправ, спрямованих на покращення латентного часу реакції в неспецифічних умовах;

• комплекс вдосконалення часу простої реакції і моторного компоненту в умовах виконання рухової дії;

• комплексне вдосконалення швидкості реагування у варіа­тивних умовах (простір, час, вид подразника і його сила).

Розвиток швидкості складних рухових реакцій забезпечується шляхом повторного виконання вправ з поступовим ускладненням умов виконання.

Розвиток реакції вибору здійснюється за двома основними на­прямками (Л.П. Сергієнко, 2007):

• формують у людини вміння вгадати найбільш ймовірні дії суперника (за його позою, підготовчими діями, загальній манері поведінки, погляду і т.п.);

• поступове ускладнення умов своїх дій (спочатку удоскона­люється відповідь на одну, заздалегідь відому дію суперника, потім — на два рухи суперника, які відбуваються в різній послідовності).

Рухова реакція ефективно удосконалюється при використанні рухливих ігор типу «виклик номерів», «третій зайвий».

У швидкісно-силових, складно-технічних видах спорту швидкість одиночного руху безпосередньо зв'язана зі швидкісною силою і зале­жить від неї. Швидкісна сила — один з головних факторів, що обумо­влюють якість швидкості. Навіть у відносно простих суглобних рухах, виконуваних необтяженими частинами тіла з місця (наприклад, змах ногою), швидкість згинання і розгинання багато в чому залежить від швидкісної сили м'язів. Для розвитку прудкості використовуються ті вправи в яких необхідно поліпшити швидкість виконання.

У циклічних видах спорту для підвищення прудкості застосову­ються стрибкові та бігові вправи.

Наприклад:

1) біг з прискоренням на 10—20 м;

2) біг на 20—30 м по розміткам, зберігаючи задану довжину кроку;

3) біг на 20—30 м на час;

4) гра з бігом типу естафет.

Для розвитку частоти руху використовують:

1) стрибки зі скакалкою з максимальною частотою;

2) біг на місці протягом 5 с з максимальною частотою;

3) біг із заданою частотою кроків протягом 10—15 с Ефективними засобами розвитку прудкості в молодшому шкіль­ному віці є рухливі і спортивні ігри за спрощеними правилами, біг на короткі дистанції, естафети, стрибки, гімнастичні та акробатичні вправи. Для школярів середнього і старшого віку можна реко­мендувати бігові вправи, які виконуються в ігрових чи змагальних умовах.