8.Вимоги до вимови учнів. Навчання звуків та інтонації англійської мови

Основними вимогами до вимови учнів є фонематичність та швидкість. Фонематичність передбачає ступінь правильності фонетичного оформлення мовлення, достатню для того, щоб воно було зрозумілим для співрозмовника; швидкість — ступінь автоматизованості вимовних навичок, яка дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для англійської мови — 130-150 слів на хвилину.)

В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та аутентичності вимови учнів. Тому вимоги до вимови учнів визначають, виходячи з принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається, а також допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Апроксимована вимова — це така вимова, в якій, як і в літературній вимові, відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну від літературної вимови, допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою.

Вимовні навички формуються паралельно з граматичними і лексичними у процесі навчання.

Визначаючи шляхи формування вимовних навичок іноземної мови слід враховувати, що учні вже володіють системою звукових засобів рідної мови. Це може, з одного боку, викликати певні труднощі, обумовлені інтерференцією рідної мови, а з іншого – допомогти в оволодінні звуками іноземної мови.

Найлегше оволодівати звуками, що співпадають у обох мовах, складніше – звуками, які лише схожі на звуки рідної мови. Найскладніше оволодівати звуками, аналогів яких у рідній мові немає. В цьому випадку приходиться формувати абсолютно нові навички, вчити незвичним рухам язика, губ, язичка.

За ознакою схожості/розбіжності звуків англійської та рідної мови всі звуки англійської мови умовно розділяють на три групи[1].

До першої групи відносять звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, [b], [m], [s], [z], [∫]).

Друга група включає звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, [e], [æ], [i], [i:], [l], [h].

До третьої групи входять звуки, які не мають артикуляційних або акустичних аналогів у рідній мові учнів (наприклад, [w], [r], [h]).

Не менш важливим є і організація фонетично спрямованих вправ. Ці вправи мають такі цілі:

• тренувати учнів у вимові англійських звуків;

• навчити учнів виразно та чітко читати (слова, речення, вірші та тексти);

• вивчати вірші з метою їх ролевого відтворення та застосування у ситуативних вправах;

• навчити учнів правильній артикуляції англійських звуків;

• створити на уроці атмосферу невимушеності й розрядки.

9. Характеристика аудіювання як виду мовленнєвої діяльності. Навчання аудіювання молодших школярів.

Визначальні риси аудіювання:

1) За характером мовленнєвого спілкування аудіювання як і говоріння відноситься до видів мовленнєвої діяльності, що реалізує усне безпосереднє спілкування і через те протистоїть читальному і письмовому мовленню, які реалізують спілкування опосередковане.

2) За своєю роллю в процесі спілкування аудіювання так само як і читання є реактивним видом мовленнєвої діяльності, на відміну від ініціальних видів мовленнєвої діяльності говоріння і письма.

3) За спрямованістю на прийом , видачу мовленнєвої інформації аудіювання як і читання є рецептивний вид мовленнєвої діяльності (на відміну від говоріння).

4) Форма перебігу процесу аудіювання внутрішня, невиражена, на відміну від говоріння і писання.

Предмет аудіювання – чужа думка, закодована в аудіотексті і яку належить розпізнати.

Продукт аудіювання є умовивід,

Результат – розуміння сприйнятого смислового змісту і власна мовленнєва та немовленнєва поведінка

Аудіювання – комплексна мовленнєва розумова діяльність, яка базується на природній здатності, яка удосконалюється в процесі індивідуального розвитку людини. Важливі фактори формування такої здатності є:

• перцептивні та мовленнєві передумови;

• загальні інтелектуальні передумови;

• фактичні знання;

• знання та вміння в рідній мові;

• іншомовні знання та вміння;

• мотивація.

Психофізіологічні особливості аудіювання.

Структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин:

• спонукально-мотиваційної,

• аналітико-синтетичної і

• виконавчої.

Аудіювання є метою навчання. Учень повинен розуміти зміст аудіо тексту при його одноразовому пред’явленні. Тексти містять певну кількість слів, що не вивчалися. Учні мають навчитися здогадуватися про значення невідомих слів за контекстом та звуковою формою цих слів, а також розуміти загальний зміст повідомлення, ігноруючи несуттєву інформацію.

Ця мета реалізується поетапно по класах.

Мета навчання аудіюванню в 1 класі – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя стосовно проведення уроку та короткі (до 4 речень) тексти, побудовані на вивченому мовному матеріалів, які звучать дещо уповільнено.

2 клас – учні повинні розуміти на слух мовлення вчителя, яке звучить у нормальному темпі, висловлювання учнів, а також тексти у звукозапису, тривалість яких до 1 хвилини.

3 клас – учні повинні розуміти на слух побудований на засвоєному матеріалі іноземний текст, пред’явлений у нормальному темпі вчителем і у звукозапису, а також розпорядження і прохання вчителя з одного пред’явлення - тривалість звучання текстів – не менше 1 хвилини.

4 клас – учні повинні розуміти на слух побудоване на засвоєному матеріалі мовлення, що звучить у нормальному темпі з голосу вчителя та у звукозапису, тривалість звучання – до 2 хвилин.

Успішність аудіювання залежить

1) від самого слухача

2) від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням учнів;

3) від умов сприймання аудіо тексту.

Труднощі, пов'язані з індивідуально-віковими особливостями слухачів

Індивідуально-психологічні особливості учнів:

- рівень розвитку слухової диференційованої чутливості,

- слухової пам’яті,

- механізму ймовірного прогнозування

- рівня концентрації уваги.