Для окремих юридичних осіб закон встановлює додаткові вимоги до найменування:

- вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить підприємство для комунальних підприємств (ч. 5 ст. 78 ГК);

- прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном для повних і командитних товариств (ч. 6. ст. 82 ГК);

- слова "недержавний пенсійний фонд" або "пенсійний фонд" для пенсійних фондів (ч.6 ст. 6 Закону України від 9 липня 2003 р. "Про недержавне пенсійне забезпечення");

- слово "банк" для банку (ст. 15 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність",

Скорочене найменування може використовуватися поряд із повним. Вимог до скорочених найменувань немає, тому не зрозуміло, що і як слід скорочувати. Воно може утворюватися шляхом написання лише початкових літер повного найменування, скорочення слів назви, пропуску частини слів назви, скорочення лише частини найменування (зокрема організаційно-правової форми) або в інший спосіб.

Під час обрання скороченого найменування постає питання про співвідношення його з повним. Наприклад, чи може товариство з обмеженою відповідальністю "Високий Замок" мати скорочене найменування "ТзОВ "ВЗ" або ТзОВ "Виза"? Адже можемо припустити, що існують товариства з обмеженою відповідальністю з назвами "ВЗ" або "Виза". Закон таку ситуацію допускає.

Може виникати й ситуація, коли скорочені найменування збігаються. Так, акціонерне товариство "Торгова фірма "Львів" і акціонерне товариство "Тютюнова фабрика "Львів" можуть мати тотожне скорочене найменування: АТ "ТФ "Львів". В таких випадках державний реєстратор повинен відмовити у державній реєстрації, оскільки установчі документи суб'єкта, котрий подав документи другим, не відповідають чинному законодавству.

Скорочене найменування слід передбачати в установчих документах. Якщо воно там не зазначене, юридична особа не має прав, пов'язаних із його використанням.

Юридична особа може мати лише одне повне і одне скорочене найменування.

Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах, змінах до них, усіх офіційних документах, і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Зміна найменування - це зміна будь-якої його частини. Зміна найменування, зокрема, може мати місце у разі зміни назви, організаційно-правової форми, зміни складу учасників (наприклад у повному товаристві).

Держкомпідприємництво вважає, що якщо не змінюється організаційно-правова форма, то зміну найменування юридичної особи необхідно проводити в порядку, визначеному ст. 29 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" без проходження процедури реорганізації шляхом перетворення.

Відповідно до ч. 4 ст. 90 ЦК у разі зміни свого найменування юридична особа крім виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана помістити оголошення про це в спеціалізований друкований засіб масової інформації - видання спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації, в якому публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, та повідомити про це всім особам, з якими вона перебуває у договірних відносинах. Слід зауважити, що повідомляти треба усіх контрагентів: боржників і кредиторів.

Відповідно до п. 4 ст. 22 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" повідомлення про зміну найменування юридичної особи повинно містити відомості про: попереднє та нове найменування юридичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи; місцезнаходження юридичної особи; місце та дату проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема щодо зміни найменування юридичної особи.

Порядок повідомлення контрагентів за договорами про зміну найменування законом не визначено. Однак вважаємо, що воно повинно бути письмовим.

Підставою для публікації повідомлень у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації є внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру. Повідомлення підлягають опублікуванню спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації протягом 10 робочих днів з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Комерційне найменування. Крім повного і скороченого найменування підприємницькі товариства (і лише вони) можуть мати комерційне (фірмове) найменування. Відповідно до ст. 489 ЦК правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Відповідно до ст. 490 ЦК майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Відповідно до ст. 159 ГК України правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

Фірмове найменування надає юридичній особі індивідуальності, є частиною її іміджу, а тому повинно охоронятися законом. Право на фірмове найменування - це невідчужуване та виключне особисте немайнове право юридичної особи використовувати в цивільному обороті своє зареєстроване найменування. Воно виникає в юридичної особи з моменту її реєстрації в Україні і припиняється у разі виключення юридичної особи з Державного реєстру.

Майнова самостійність в цивільному обороті. Юридична особа створюється для того, щоб брати участь в цивільному обороті. Вступаючи у правовідносини, вона набуває певні права та обов'язки. Це є саме її права та обов'язки, як окремого суб'єкта. Самостійність в цивільному обороті - це підсумкова ознака юридичної особи і одночасно та мета, заради якої вона створююється. Саме в цій ознаці виражається суть цивільної правосуб'єктності юридичної особи.

Самостійність юридичної особи - це наслідок визнання організації зі сторони держави, тому ця ознака є правовою.

Закон визнає самостійність за усіма видами юридичних осіб, незалежно від кількісного складу учасників. Самостійними в обороті є акціонерні товариства, які мають сотні акціонерів, самостійними є і приватні підприємства, що складаються з одного засновника. Чим менша кількість засновників, тим частіше воля юридичної особи співпадає з їх волею. Це може призвести до зловживань засновників, коли вони використовують форму юридичної особи як спосіб вчинення злочину, наприклад, для проведення незаконних фінансових операцій з готівкою, розкрадання майна, шахрайства, ухилення від оподаткування тощо.

Сучасне економічне життя дає приклади, коли діяльність одного суб'єкта контролюється, а відтак і визначається іншими особами: залежні та дочірні підприємства, члени об'єднань підприємств та ін. Зовнішній вплив на рішення юридичної особи з боку інших осіб може мати місце як на основі закону, так і на основі укладених ним договорів. Діяльність таких організацій з економічної точки зору є несамостійною, хоч у відносинах з третіми особами вони залишаються самостійними суб'єктами права. Але це формальна самостійність, зовнішня.

Видається, будь-яка самостійність має відносний характер. Вона завжди має межі. Суб'єкт може не залежати від одних осіб і підпорядковуватися іншим. Неодмінною є залежність підприємницьких товариств від своїх засновників, членів концерну від концерну та ін. При цьому їх правовий статус як юридичних осіб не викликає сумніву. У зв'язку з цим, доцільно виділяти два види самостійності:

1) внутрішню (організаційну) - полягає у тому, що організація є незалежною у прийнятті рішень;

2) зовнішню (майнову) - полягає у тому, що організація є самостійним учасником цивільного обороту і може мати власне майно.

Юридичні особи можуть бути організаційно залежні (несамостійні), але вони завжди є самостійними в майновому плані.

Відповідно до ст. 1 ЦК цивільним законодавством регулюються цивільні відносини, засновані, зокрема, на майновій самостійності їх учасників. Отже, важливішою для цивільного обороту є, насамперед, майнова самостійність учасників. Оскільки ця ознака характеризує усіх учасників цивільних відносин, вона повинна бути і у юридичних осіб.

Наслідками майнової самостійності юридичної особи в цивільному обороті є її майнова відокремленість і самостійна майнова відповідальність. Це похідні правові ознаки.

Майнова відокремленість, як ознака юридичної особи у визначенні, наведеному у ст. 80 ЦК 2003 р., на відміну від попереднього ЦК 1963 р., не згадується. Однак вона і надалі в підручниках з цивільного права наводиться серед ознак.

Через цю ознаку частина науковців (В. Ємельянов, Є. Суханов, В. Попондопуло та ін.) пояснюють суть юридичної особи, що вже саме по собі свідчить про її значимість. Безперечно, майнова відокремленість є важливою ознакою, завдяки якій реалізується самостійність юридичної особи в цивільному обігу, проте перебільшувати її значення не потрібно. Юридична особа, насамперед, певним чином організований взаємозв'язок людей. Майновий субстрат є лише проявом цього зв'язку.

Юридичні особи є учасниками цивільних правовідносин, які, в основному, мають майновий характер. Тому для участі в цих відносинах юридична особа повинна мати певне майно, яке відокремлюється від майна інших суб'єктів. Відокремленість юридичної особи полягає, по-перше, у відокремленості від засновника, по-друге, у відокремленості від майна будь-яких інших осіб.

Майнова відокремленість - це визнана за юридичною особою здатність набувати майно, яке буде їй належати і буде відокремлене від майна інших осіб. Ця ознака характеризує організацію, яка вже є юридичною особою, тому відноситься до правових. Мати будь-які майнові права може лише організація, яка вже визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою.

Вважаю, що майнова відокремленість є наслідком самостійності юридичної особи у цивільному обороті. Відокремленість досягається завдяки тому, що юридична особа існує як окремий суб'єкт права, котрий може мати свої власні права та обов'язки, зокрема й ті, які пов'язані із майном. Майнова відокремленість є наслідком майнової самостійності, котра є однією із сторін самостійності як такої.

Правовою формою закріплення майнової відокремленості юридичної особи є баланс, на якому обліковується грошовий вираз усього її майна, щодо установ - кошторис. Майно, яке закріплюється за юридичною особою повинно бути відокремлене не лише фізично, але й юридично. Правовою формою відокремлення майна є установчі документи, в яких визначається розмір, порядок формування статутного капіталу, джерела формування майна, його правовий режим.

Майнова відокремленість юридичної особи має відносний характер. Її обсяг залежить від засновника, який може обмежити юридичну особу в реалізації права власності. Ці обмеження можуть бути загальнонормативними або індивідуальними.

Загальнонормативними є обмеження, встановлені законом щодо всіх юридичних осіб даного виду. Вони полягають у встановленні особливого порядку розпорядження майном, а саме в необхідності одержання дозволу, погодження або заборони вчиняти певні дії. Наприклад, державним підприємствам заборонено брати участь у створенні господарських товариств (крім банків), заставляти будівлі та споруди без згоди органу, уповноваженого управляти державним майном, виступати гарантами при наданні суб'єктам підприємницької діяльності банківських кредитів.

Індивідуальні обмеження встановлюються засновником щодо конкретної юридичної особи. Вони фіксуються в установчих документах. Поширеними обмеженнями цього виду є норми про попереднє погодження укладення окремих договорів або договорів на суму, що перевищує зазначену в статуті. Індивідуальні обмеження можуть бути скасовані за рішенням засновника.