Билет 7

1) Віковими особливостями називаються характерні для певного періоду життя анатомо­-фізіологічні і психічні якості. Сутність вікових особливостей наочно розкривається на прикладі фізичного розвитку людини. Ріст, зростання ваги, поява молочних зубів, а потім зміна їх, статеве дозрівання та інші біологічні процеси здійснюються в певні вікові періоди з незначними відхиленнями.

2) Характеристика фаз у періодизації Е.Еріксона.  Грудна фаза - до 1 р. Головна особа на цій фазі - мати. Провідні суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні ще неусвідомленого почуття "базової довіри" немовляти до зовнішнього світу. Головний метод - турбота і любов батьків. Якщо "базову довіру" на цьому етапі сформувати не вдається, то у немовляти розвивається почуття "базової недовіри" до світу, тривожність, яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.  Повзункова фаза - до 3-х років. Головні особи - батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність - сором'язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.  Дошкільна фаза - до 6 років. Значущі особи - батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості, прагнення виконувати правила.  Передпубертатна фаза - до 12 років. Головні особи - в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцінність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефективність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формується відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення до праці.  Юність - до 18 р. Значущі оточуючі - ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність - невизнання. З'являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке "Я", рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.  Рання зрілість. Значущі особи - друзі. Головна суперечність: співпраця - відчуження, ізоляція. З'являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається почуття ізоляції та самотності.  Середній вік. Провідні цінності - професія, батьки. Центральна суперечність: дружба - ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті розвивається почуття стагнації (застою).  Пізня зрілість. Значуще оточення - людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість - розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов'язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.  Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особистості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

3) Вікова періодизація В. Крутецького: новонароджений (до 10 днів); немовля (до року); ранній дитячий вік (1—3 роки); переддошкільний період (3—5 років); дошкільний (5—6(7) років); молодший шкільний (6(7)—11); підлітковий (11 —15 років); вік старшокласників (15 —18 років). Перехід від попереднього періоду до наступного часто має кризовий характер.  Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.  Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).  Внаслідок багатьох причин розвиток дошкільнят, дітей шкільного віку відбувається по-різному, тому особистість кожної дитини поряд із загальними, типовими для певного віку має також індивідуальні риси. Здебільшого від них залежить ефективність виховних впливів. Тому вихователеві та педагогові важливо знати риси, якості кожної дитини на певному етапі розвитку. Знаючи причини появи у дитини нових рис або якостей, педагог ефективніше вирішуватиме конкретні виховні завдання.  Психологи з’ясували, що для розвитку психічних процесів дитини найсприятливішими є певні вікові періоди підвищеної чутливості розвитку. Якщо такий період минув або ще не настав, виховні впливи, здійснювані без урахування цього, будуть неефективними, а то й шкідливими для дитини. 

Отже, глибокі знання загальних закономірностей психічного розвитку дитини, чинників, що сприяють формуванню її

особистості на різних вікових етапах, дають змогу вихователеві оптимізувати навчально-виховний процес.

Билет 8

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра , але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.

Важливою умовою е фективності розвитку особистості у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здатність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активності називають самовихованням. Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини.

билет 9

Мета виховання - це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формуватиі, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.

Мета є визначальною характеристикою виховної системи. Саме ціль і засоби її досягнення відрізняють одні системи від інших: системи, спрямовані на задоволення потреб дитини - її прагнень, бажань, інтересів.

У педагогіці прийнято конкретні цілі виховання називати завданнями. Мета і завдання зіставляються як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливим може бути і таке визначення: мета виховання - це система завдань, які вона вирішує.

У межах окремої виховної системи мета завжди одна. Завдань, які нею визначаються, здебільшого багато.Завдання виховання, які вирішує педагог, можуть бути класифіковані і систематизовані з урахуванням декількох основ.

Відповідно виділяються завдання виховання: аналіз моральних, правових та інших норм; самооцінка власних можливостей; розуміння суті невідповідності; моральний вибір; включення у діяльність; самореалізація і самоствердження.

процес виховання–це взаємодія цілеспрямованого зовнішнього педагогічного впливу і самовиховання особистості.

Процес виховання має свої особливості. Він завжди носить цілеспрямований характер; є багатофакторним (впливають родина, середовище, громадськість, виховні установи); тривалим і безперервним, комплексним. Для виховного процесу характерна віддаленість результатів від моменту безпосереднього виховного впливу, а також неоднаковість результатів виховання, що пов’язано з індивідуальними відмінностями вихованців.

Билет 10

Ефективність виховання — співвідношення між метою виховання і результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп.

Критерієм ефективності та якості педагогічного процесу є вихованість школярів - наявність у них високих моральних якостей. Ці якості особистості школяра є результатом інтеріоризації (перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні) зовнішніх впливів на внутрішні, вираження єдності зовнішніх і внутрішніх чинників виховання та розвитку.

Завдання

1. Охарактеризуйте специфічні особливості процесу виховання, використовуючи приклади з досвіду роботи школи і власного шкільного досвіду.

2. У чому полягає сутність суперечностей виховного процесу? Доведіть, що вони є його рушійними силами.

3. Як виявляється етапність виховного процесу і яким є зміст виховної роботи педагога на кожному з його етапів?

4.Розкрийте зв'язок між процесами виховання і самовиховання. Доведіть, за яких умов самовиховання може бути ефективним.

5. Охарактеризуйте прийоми самовиховання. Чи можливий процес самовиховання без знання вихованцем цих прийомів?

6. Проаналізуйте особливості етапів процесу перевиховання.

7. Доведіть необхідність дотримання специфічних принципів перевиховання в роботі з важковиховуваними учнями.

8. Охарактеризуйте різні рівні вихованості учнів та їх показники.

9. Які недоліки характерні для виховного процесу сучасної школи? Що, на вашу думку, необхідно для їх подолання?

Билет 11

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.

Передусім воно

потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні

й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями,

проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю,

почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби,

темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і

прийоми роботи над собою. Матеріал для таких бесід можна знайти в книгах

В. Сухомлинський вважав, що «самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду».Іноді процес самовиховання доповнюють перевихованням.

Етапи самовиховання.

На першому етапі педагоги виявляють ставлення вихованців до процесу самовиховання шляхом анкетування чи індивідуальної бесіди. Далі формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання, домагаючись від школярів усвідомлення, що самовиховання — і їх особиста справа, і справа закладу освіти, і суспільства загалом.

На другому етапі, який починається з появою бажання самовдосконалюватися, допомагають молодій людині сформувати мету (ідеал) та підтримувати бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою та ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити в собі, яких недоліків позбутися. Орієнтуючись на це, учень складає програму самовиховання.

На третьому етапі вихованець починає систематично працювати над собою, реалізуючи програму самовиховання. Для цього його залучають до різних видів діяльності. Педагог допомагає йому контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця.

Прийоми самовиховання.

Процес організації самовиховання передбачає опанування спеціальних прийомів роботи над собою.

А саме: Самопереконання. знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе

Самонавіювання. Використовують за необхідності по долати в собі страх перед труднощами

Самоаналіз. критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх.

Самопідбадьорювання. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене.

Самозаохочення після подолання труднощів складне завдання виконано.

Самопереключення. учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою

Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви.

Самооцінка. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки.

Самоосуд. незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.

Самонаказ. втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних

життєвих ситуаціях.

Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного.

Самопримус.. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами.

Билет 12

Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Суть функцій перевиховання, це дозволить йому ефективно будувати цей процес, домогтися позитивних результатів у навчально-виховній роботі.

Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку.

Компенсуюча функція передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки досягненням успіхів в інших видах діяльності. Стимулююча функція допомагає активізувати дії виховання у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки. Виправна функція допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей.

Існує спеціальна методика роботи вихователів і адміністрації у закладах для перевиховання, вона ґрунтується на індивідуальному підході до учня і поділяється на кілька етапів.

На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічно занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, вивчаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу виховання.

На другому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

На третьому, переломному етапі триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. Однак попередні звички ще можуть даватися взнаки. Тому головне тут — залучати учня до активної роботи в класному колективі, щоб завантажити час, спонукати його до завоювання авторитету в праці, спорті, а потім — у навчанні.

На останньому, завершальному етані перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання та повного самоконтролю, педагог лише консультує, як краще його здійснювати. Билет 13 Закономірність виховання — стійкий, об'єктивний, істотний зв'я зок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.  Виховний процес ґрунтується на таких закономір ностях: 1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потре бами і умовами виховання. Значні зміни в житті суспіль ства спричинюють зміни в його виховній системі. Розбудо ва незалежної держави в Україні передбачає формування у майбутнього фахівця національної свідомості, любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу, готовності віддати свої знання і сили на його благо.  2. Виховання людини під впливом різноманітних чин ників, найважливішим серед яких є виховний вплив лю дей, які оточують, насамперед батьків і педагогів.  3. Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету студен та. З огляду на це виховний процес слід вибудовувати з використанням рідної мови, на національних звичаях, традиціях тощо.  4. Залежність результатів виховання від виховного впливу на внутрішній світ студента. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки тощо).  5. Визначальна роль спілкування і діяльності у вихо ванні особистості. Різноманітна діяльність є головним чинником єдності свідомості й поведінки кожного. Лише за таких умов можливий всебічний розвиток.  Закономірності виховання виявляються в усьому різ номанітті взаємозв'язків. Знання їх дає викладачу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя вимоги програми.

Билет 14 Принципи виховання — це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації. 1. Цілеспрямованість виховання. Слід пам'ятати, що мета, сформульована вихователем, тільки тоді буде успішно реалізована, коди вона сприйматиметься вихованцем, як власна мета. Даний принцип вимагає від педагогів уміння ставити різні цілі: колективні й індивідуальні, близькі, середні й далекі, захоплювати ними дітей. 2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання. Закономірний зв'язок виховного процесу з іншими суспільними процесами, залежність його від суспільних потреб ї вимог викликає необхідність формування громадянських і соціальних якостей особистості, в першу чергу, національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, оволодіння рідною мовою; загальнолюдських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності; оволодіння національною спадщиною, а також, надбанням світової культури, причому рух, розвиток має бути під національного і через національне до загальнолюдського. 3. Гуманізація виховання.Гуманізм - (від лат. людяний) Психологічну основу цього принципу складає положення про залежність розвитку особистості від характеру ставлення педагога до учня. Якщо це ставлення гуманне, воно викликає позитивну реакцію і стимулює діяльність учня. Якщо стосунки "вчитель — учень" базуються на авторитарній основі, то тоді педагогічний вплив викликає негативну реакцію учня. Даний принцип, вимагає побудови суб'ект-суб'ектних взаємин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями, (орієнтуватись на те, що можна робити, а не на те, чого не можна), гуманного ставлення до них, поваги до їхніх прав і свобод, людської честі та гідності. 4. Демократизація виховання.Має на увазі розвиток співробітництва вихователя й вихованців, встановлення взаємоповаги і довір'я між ними:, вимагає від вихователя сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його право на. розвиток здібностей і виявлення індивідуальності і, разом з тим, формувати у нього свідоме ставлення до своїх прав і свобод, громадянську відповідальність. 5. Природовідповідність у вихованні, диференціація та індивідуалізація виховного процесу.Даний принцип будується на закономірній залежності ефективності виховного процесу від врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів. Він вимагає посиленої уваги до кожної дитини, до вивчення її природних особливостей, її інтересів, нахилів, бажань, здібностей, можливостей і побудови виховного процесу на основі цього вивчення. Диференціація – врахування особливостей групи учнів – розглядається як шлях до повної індивідуалізації процесу виховання. 6. Особистісно зорієнтований підхід у вихованні.Цей принцип можна розглядати як поглиблення попереднього, орієнтацію не лише на зовнішній вплив, а переважно на самовиховання. Він вимагає уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості 7. Культуровідповідність та інтеркультурність виховання.Означає здійснення виховання в контексті культури, орієнтацію на засвоєння досягнень культури та подальший її розвиток. Принцип вимагає органічного зв’язку виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь, інтегрованості української національної культури в контекст світових цінностей, у загальнолюдську культуру. 8. Зв'язок виховання з життям, виховання в діяльності.Дитина виховується живучи: граючись, працюючи, навчаючись.Даний принцип вимагає будувати виховний процес як процес життєдіяльності вихованців через залучення їх до різноманітних видів діяльності: навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної 9. Свідомість і активність учнів у процесі виховання,поєднання педагогічного керівництва з ініціативою й активнністю школярів.Ефективне формування особистості відбувається лише за умови., що вона проявляє високу активність у діяльності, особливо в тій, яку сама обирає, яка їй подобається 10. Виховання в колективі.Процес виховання не обмежується особистою (парною) взаємодією вихователя і вихованці. Основна мета - формування особистості. У колективі учні навчаються враховувати як спільні, так і індивідуальні. Найважливішими принципами національного виховання є: гуманізм, демократизм, народність, природо-відповідність, культуро-відповідність, безперервність, етнізація виховного процесу, диференціація та індивідуалізація навчально-виховного процесу, послідовність, систематичність і варіативність форм і методів виховання, інтегративність.

Билет 15 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ВИХОВАННЯ Розумове виховання Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. У психолого-педагогічній літературі вживають також термін "розумовий розвиток" — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини. Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися. Моральне виховання Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності. Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідомість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість. Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Статеве виховання і підготовка до сімейного життя Статеве виховання — складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді. Потреба в поліпшенні статевого виховання учнівської молоді в сучасній школі зумовлена прискореним статевим розвитком школярів (акселерація), недостатнім рівнем обізнаності неповнолітніх у статевій сфері, отриманням ними інформації з цього питання (нерідко перекрученої, вульгарної) переважно на вулиці, статевою розпустою певної частини неповнолітніх, проституцією та злочинністю на статевому ґрунті. Значний вплив справляє на них порнографія, кіно- та телепродукція на сексуальну тематику, що руйнує психіку неповнолітніх. Усе це виявляється в недостатній підготовленості багатьох молодих людей до створення сім'ї, виконання родинних обов'язків, що в майбутньому призводить до розлучень. Екологічне виховання Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури. Завдання екологічного виховання — сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності. Трудове виховання Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільне корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К. Ушинський писав: «Якби люди винайшли філософський камінь, то біда була б ще невелика: золото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує все, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком заміняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство». Економічне виховання З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне виховання. Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів. Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання. Естетичне виховання учнів Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини. Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства. Фізичне виховання Компонентом усебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання. Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму. Билет16.Розумове виховання Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання. Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці. У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» — розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини. Мета розумового виховання — забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвиток їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду. Його зміст — система фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури. Ці знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися. У процесі розумового виховання школяр повинен навчитися мислити. Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (від простіших до порівнянь, що виявляють подібність або відмінність понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид. Билет 17.Трудове виховання Трудове виховання — процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільне корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці. Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці — формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О. Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, як підприємливість, ініціативність, творчість. Коли ці риси «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту». Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці, передусім у навчальній праці. К. Ушинський наголошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацювати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або написати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні. Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Билет 18 .Виховання у сім’ї як першооснова розвитку дитини як особистості Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по - по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинний почати виховання із самого себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя. Мета виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому сприяти і не заважати.Головні підстави, яких необхідно триматися при вихованні дитини під час сімейного його життя: чистота, послідовність по відношенню слова і справи при звертанні з дитиною, відсутність сваволі в дітях вихователя чи обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною і повним визнанням за ним права особистої недоторканості.Уся таємниця сімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робити усе самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєї особистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, з першого дня появи його на світло, як до людини, з повним визнанням його особистості і недоторканості цієї особистості.

19Билет. Національне виховання — це процес формування національної самосвідомості, громадянських якостей, патріотизму і поваги до інших націй. До основних національних цінностей професор О.І Вишневський відносить такі, як: - українська ідея; - державна незалежність України; - самопожертва в боротьбі за свободу нації; - патріотизм, готовність до захисту Батьківщини; - єдність поколінь на основі віри в національну ідею; - почуття національної гідності; - історична пам'ять; - громадська національно-патріотична активність; - пошана до державних та національних символів; - любов до рідної культури, мови, національних свят і традицій; - пошана до Конституції України; - підтримка владних чинників у обстоюванні незалежності України та розбудові атрибутів державності; - орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави і розвиток, народного господарства; - прагнення побудувати справедливий державний устрій; - протидія антиукраїнській ідеології; - готовність стати на бік народів, які борються за національну свободу; - сприяння розвитку духовного життя українського народу; - дбайливе ставлення до національних багатств, рідної природи; - увага до зміцнення здоров'я громадян України, 1 Основними засобами національного виховання є: - рідна мова, досконале володіння якою, дозволяє глибше оволодіти надбаннями вітчизняної культури; - рідна історія, яка є невичерпним джерелом історичної пам'яті та мислення учнів, сприяє глибокому засвоєнню, витоків духовності рідного народу, інших народів, які здавна живуть на території нашої країни; - родовід - знання дитиною свого генетичного коріння, включення дітей у продовження родинних звичаїв, традицій; - краєзнавство — прилучення школярів до героїки минулих епох, трудових подвигів, мистецьких традицій дідів іпрадідів, їхнього подвижництва; - національна міфологія як вид народної творчості, що сприяє формуванню національного характеру, світогляду, філософського осмислення дійсності; - фольклор, в якому відображено духовне багатство народу, самобутнє тлумачення явищ природи і людського життя; - народний календар - енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, кожна дата якого прилучає до осягнення традицій і звичаїв свого народу; - національна символіка, яка консолідує націю в єдину етнографічну, культурно-історичну спільноту; - народні прикмети, вірування, які одухотворяють природу, вчать берегти та пізнавати її особливості, закони розвитку.

Билет 20

Методи організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки

Діяльність — основа здорового способу життя, важливе джерело збагачення досвідом суспільних відносин і суспільної поведінки. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім до управління діяльністю. Відомо, що учні включаються у такі види діяльності: навчальну, самообслуговуючу, громадсько-корисну, продуктивну, ігрову, творчу. Виховують усі види діяльності, тому потрібно використовувати їх у комплексі. Кожна діяльність повинна мати особистісне значення, а учень повинен бути підготовлений до вибору мети і способів діяльності.

Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки

У формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності вирішальну роль відіграє діяльність. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається у педагогіці як серцевина виховного процесу.

До групи методів організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки належать методи тренування, привчання, педагогічної вимоги, ситуацій вічьного вибору, ігровий метод. Усі вони базуються на практичній діяльності вихованців. Управляти цією діяльністю педагоги можуть завдяки поділу її на складові частини - конкретні дії і вчинки, а інколи на ще менші частини - операції. Виховний процес полягає в тому, що педагог здійснює перехід від управління операціями до управління діями, а потім - до управління діяльністю вихованців

Тренування - метод формування необхідних якостей особистості шляхом багаторазового повторення дій і вчинків учнів.

У сучасній школі тренування як загальний метод виховання використовується для вирішення найрізноманітніших завдань громадянського, морального, естетичного, трудового, фізичного розвитку учнів: формування патріотизму, громадянськості, відповідальності, працелюбності, милосердя, культури поведінки, фізичного загартування, санітарно-гігієнічної культури, розвитку художніх здібностей та ін.

Привчання— організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведін­ки (не розмовляти на уроці, прибирати зі столу, дотримуватися режиму тощо).

Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення способів дій як стійкої основи суспільної поведін­ки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку пев­них навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами як цілеспрямованими і багаторазо­вими діями. Тому вправи являють собою систему організованих вихователем правильних вчинків вихованця, розраховану на три­валий час. Учень, підкоряючись певним вимогам, коли виконує якусь конкретну справу, відчуває виховний вплив.

Ігровий метод включає ігрові моделі діяльності, в яких вихованці проявляють високу активність мислення і поведінки, вступають у взаємодію між собою, набувають звичок поведінки за відносно короткий термін.

Ігровий метод сприяє організації життя і діяльності вихованців шляхом включення їх в умовні захоплюючі події, ситуації, виконання ролей. В колективній грі відтворюються обставини, правила поведінки, які відповідають потребам дітей, їх інтересам і прагненням. Тому гра викликає у них високу психологічну активність, ініціативність, полегшує складний процес засвоєння норм і правил, умінь, звичок поведінки; включає дітей у вільну творчу діяльність, спілкування, формує зацікавленість у спільній справі, колективність, співробітництво, партнерство.

Гра може бути використана у будь-якому виді діяльності вихованців: трудовій, соціально-комунікативній, громадсько-корисній, фізично-оздоровчій, художньо-естетичній, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичній тощо.

Билет 21

Сутність понять “метод виховання” “прийом виховання” “засоби виховання”.Вибір методу та ефективність його застосування

Виховання як цілеспрямований процес формування осо­бистості здійснюється за допомогою методів виховання.

Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихо­вателів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні при­йоми.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необ­хідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використо­вують засоби виховання.

Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впли­вати на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, за­соби масової інформації, шкільний режим та ін.

Вибір методу та ефективне його використання залежать від:

— вікових особливостей школярів та їх життєвого дос­віду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями відда­ють перевагу привчанню і вправам, перед переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній ро­боті зі старшокласниками;

— рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує метод вимог у кате­горичній безпосередній формі, у згуртованому — можна вдатися до таких методів, як громадська думка, прийом паралельної дії;

— індивідуальних особливостей школярів. На ці особ­ливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних за­ходів. Підібраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

— поєднання методів формування свідомості та пове­дінки. Підбираючи методи виховання, слід розумно поєд­нувати методи формування свідомості й методи формуван­ня суспільної поведінки з урахуванням принципу вихован­ня єдності свідомості та поведінки;

— ефективності методів виховання, яке забезпечуєть­ся за умови, що вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра. Учень реагує на виховний вплив по­зитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педа­гога вміння «вловити» реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання.