16. Модели создания коллетива

наиболее развернутая концепция формирования коллектива принадлежит А. В. Петровскому. Он рассматривает группу как состоящую из трех страт (слоев). В первом слое реализуются прежде всего непосредственные контакты между людьми, основанные на эмоциональной приемлемости или неприемлемости. Во втором слое эти отношения опосредуются характером совместной деятельности. В третьем слое, названном ядром группы., развиваются отношения, основанные на принятии всеми членами группы единых целей групповой деятельности. Этот слой соответствует высшему уровню развития группы, и следовательно, его наличие позволяет констатировать, что перед нами коллектив.

В настоящее время психологи предпочитают рассматривать уровни групповой структуры в обратном порядке, начиная с характеристики ядерных отношений.Центральное звено групповой структуры образует сама предметная деятельность группы, причем это обязательно социально-позитивная деятельность. Второй слой групповой структуры представляет собой фиксацию отношения каждого члена группы к групповой деятельности, ее целям и задачам. Этот слой описывается как совпадение ценностей, касающихся совместной деятельности и развития определенной мотивации членов группы, эмоциональной идентификации с группой. Третий слой фиксирует собственно межличностные отношения, опосредованные деятельностью. Четвертый слой групповой структуры фиксирует поверхностные связи между членами группы, это та часть межличностных отношений, которая построена на непосредственных эмоциональных контактах.

Образование организованной малой группы представляет собой двухступенчатый процесс: сначала группа формально объявляется, а затем имеющиеся вакансии заполняются конкретными людьми. Появление разнообразных малых групп связано с потребностями и тенденциями общественного развития. Возникшая в процессе развития общества структура, называемая малой группой, на начальном этапе не является группой в психологическом понимании. Преобразование внешне заданной структуры в психологическую общность происходит по мере её развития в процессе совместной деятельности. Малая группа в своем развитии проходит несколько уровней (этапов): от номинальной группы до коллектива. Коллектив рассматривается отечественными психологами как высший уровень группового развития, характеризующийся общественно полезной деятельностью, высокой организованностью, подготовленностью к осуществлению групповой деятельности, ценностно-ориентационным единством и социально-психологическим единством. Развитие малой группы представляет собой, по мнению отечественных психологов, процесс постепенного сплочения группы на основе всё более глубокого включения её членов в совместную деятельность.

17.Двомірні моделі розвитку групи.

Дані моделі розвитку групи передбачають виок¬ремлення двох головних сфер її життєдіяльності – ділової (інструментальної) та емоційної (експресивної). Подібна точка зору реалізована в низці підходів до вивчення стадійності групоутворення.

Один із таких підходів, що набув поширення на заході, пов'язаний з іменем Б.Такмена. Запропонована ним двовимірна або двофакторна модель описує динаміку групового процесу з урахуванням умов формування групи; наявності двох сфер(факторів) групової активності -- ділової (розв'язання групового завдання) і міжособистісної (розвиток групової структури); місця групи в гіпотетичній послідовності розвитку, тобто на відповід¬ній стадії. Згідно з цією моделлю, в кожній із зазначених сфер передбачається проходження групою чотирьох стадій.

У сфері міжособистісної активності виокремлюються на¬ступні стадії:

- «перевірки і залежності», яка включає орієнтування членів групи щодо характеру дій кожного і пошуку взаємоприйнятної міжособистісної поведінки в групі;

- «внутрішнього конфлікту», головна особливість якої -- порушення взаємодії і відсутність єдності між членами групи;

- «розвитку групової згуртованості», яка досягається шляхом поступової гармонізації відносин, усунення міжособистісних конфліктів;

- «функціонально-рольової співвіднесеності», що переважно пов'язана з утворенням рольової структури групи -- своєрідного резонатора, за допомогою якого «програється» групове завдання.

У сфері ділової активності Б.Такмен виокремлює такі стадії:

- «орієнтування у завданні», тобто пошук членами групи оптимального способу розв'язання завдання;

- «емоційної відповіді на вимоги завдання», яка полягає у протидії членів групи вимогам, що ставляться перед ними змістом завдання внаслідок незбігу особистих намірів індивідів з вимогами завдання;

- «відкритого обміну релевантними інтерпретаціями», де має місце максимальний інформаційний обмін, що дає змогу партнерам глибше проникнути в наміри один одного і запропо¬нувати альтернативну трактовку інформації;

- «прийняття рішення», що характеризується конструктивними спробами успішного розв'язання завдання.