9. Експертні методи дослідження соціально-політичних процесів

Експертні методи використовуються в дослідженні соціально-економічних і політичних явищ і процесів у тих випадках, коли не вистачає достовірної статистичної інформації про досліджуване явище або є вельми невизначені уявлення про умови його функціонування, що буває досить часто, а також при дефіциті часу для дослідження даного явища або при проведенні його в екстремальних ситуаціях .

Експертні методи дослідження найчастіше мають форму експертних опитувань (усних бесід (інтерв'ю) або письмових анкетних опитувань). При усному опитуванні дослідник вступає в безпосередній контакт з експертом (респондентом), фіксує його ставлення до обговорюваної проблеми, контролює і направляє бесіду. При цьому він повинен уникати будь -або психологічного тиску на експерта, не заважаючи йому вільно висловлювати свої судження. При письмовому опитуванні респонденти заповнюють анкету, розроблену дослідником, і повертають її йому. В окремих випадках анкети можуть доводитися до експертів за допомогою ЗМІ - газет, журналів, радіо, телебачення. В якості експертів залучаються висококваліфіковані фахівці в галузі економіки, політики чи іншої сфери діяльності. Їм дається якась первісна інформація про досліджуване явище або процесі і в разі необхідності повідомляється додаткова інформація про нього.

10. Сутність політики

Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою.

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший.

11. Форми реалізації та напрямки політики.

Форми реалізації правової політики можна визначити як сукупність об'єктивно виражених, взаємозалежних відносин, урегульованих на основі права за допомогою політичних засобів, прийомів для досягнення конкретних цілей формування й розвитку правової, соціальної, демократичної держави, правління права та верховенства закону.  На нинішньому етапі розвитку Української держави можна виділити такі форми реалізації правової політики в Україні: правотворча, правозахисна, правове забезпечення органів державної влади, доктринальна, правове виховання, розвиток юридичної науки.

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктомполітичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

економічну політику; національну політику; соціальну політику; демографічну політику;

культурну політику; аграрну політику; науково-технічну політику; екологічну політику;

військову політику, антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин^[6].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером їївнутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.