Особливості методики проведення уроку у системі розвивального навчання

• Створення атмосфери відкритості, доброзичливості, співтворчості у спілкуванні.

• Включення емоційної сфери дитини в навчальний процес, звернення до почуттів, збудження інтересу до теми.

• Рівність учителя й учнів у пошуку нової навчальної інформації.

• Спонукання учнів до постановки питань.

• Подання інформації не в повному обсязі з метою провокування почуття інформаційного голоду.

• Вилучення офіційного оцінювання діяльності учнів, яке здійснюється в опосередкованій формі під час афішування робіт учнів.

Особистісно орієнтоване навчання і виховання.

Мета: Познайомити студентів з сутністю та особливостями особистісно орієнтованих технологій, їх відмінностями від традиційних навчальних технологій. Формувати вміння проектувати педагогічний процес на основі особистісно орієнтованих технологій.

План:

1 .Особистісно орієнтований підхід у педагогіці: історія виникнення.

2.Особистісно орієнтовані технології навчання і виховання.

З.Мета і завдання особистісно орієнтованого навчання і виховання.

4.Принципи особистісно орієнтованого навчання.

Література:

Ягупов В.В. Педагогіка, с.269 -273. Пєхота О.М. Сучасні педагогічні технології. Якиманская И.Я.Личностно ориентированное обучение.

Особистій підхід у педагогіці: історія виникнення.

Одним із стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я .Розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обгрунтування змісту і методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учня. Гуманістичну традицію - прагнення до возвеличення людини, найбільш повного втілення в ній людської суті - було б несправедливо вважати явищем педагогічної думки нашого часу. Своїм корінням вона сягає глибоких витоків людської культури. Це і роботи Протагора («міра всіх речей - людина»), Сократа, Платона, Аристотеля і пізніших римських мислителів : Плутарха, Сенеки. Розквіт гуманізму пов'язують з подоланням релігійно-канонічних та тоталітарних систем середньовіччя -епоха Відродження. Цю епоху пов'язують з іменами Томаса Мора, Томмазо Кампанелли, Франсуа Рабе, Яна Коменського, які вважали людину найвищою цінністю творіння.

У вітчизняній педагогіці гуманістична традиція знайшла втілення в роботах представників всіх історичних епох: К.Д.Ушинського, С.Т.Шацького, П.Ф.Каптєрева та інших. На сьогоднішній день світова наука повязує питання особистісно орієнтованого гуманістичного підходу з іменами К.Гольдштейна, А.Маслоу, Дж.Олпорта, К.Роджерса, Р.Мея, Е.Фрома, К.Хорні, В.Франкла, Р.Бернса.

У 70 -90 роки питання необхідності особистісного підходу у психології та педагогіці неодноразово порушувалось у працях В.О.Сухомлинського, І.С.Кона, А.В.Петровського, Б.О.Федоришина, І.Д.Беха.

Сучасні підходи до особистісного підходу визначилися у дослідженнях таких відомих вчених як К.О.Абульханова-Славська, В.В.Давидов, В.О.Моляко, Л.М.Проколієнко, І.С.Якиманська. О.Г.Асмолов, О.Я.Савченко, В.В.Сериков, І.Д.Бех, В.В.Рибалка

До особистісно орієнтованих технологій відносять

1. Вальфдорську педагогіку.

2. Методику Марії Монтессорі

3. Групову форму організації навчальної діяльності.

4. Систему розвивального навчання.

5. Роботу над навчальним проектом.

6. Сугестивну технологію.

7. Технологію колективного творчого виховання.

8. Педагогічну технологію «Створення ситуації успіху».

9. Технологію збагаченого виховного середовища.

10. «Школу радості» Селестена Френе.

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку дитини, підготовки її до життстворчості тощо.

Завдання :

• розвинути індивідуальні здібності кожної дитини;

• максимально виявити, ініціювати, використати , «окультурити» індивідуальний (суб 'єктивний) досвід дитини;

• допомогти особистості пізнати себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;

• сформувати в особистості культуру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будувати своє повсякденне життя, правильно визначати лінії життя.

Призначення особистісно орієнтованого підходу до освіти полягає в тому, щоб сприяти становленню людини, її неповторної індивідуальності, духовності, творчого начала. О.Бондаревська зазначає, що створити людину – це допомогти їй стати суб’єктом культури, навчити життєтворчості, що припускає залучення в цей процес самої дитини.

Можна вважати, що ціль особистісно орієнтованої освіти полягає в тому, щоб «закласти в дитині механізми самореалізації саморозвитку, пристосування, саморегуляції, самозахисту, самовиховання й інші, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу і діалогічної взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією». Виходячи з цієї трактовки мети особистісно орієнтованої освіти, визначаються її основні людино утворюючі функції. Назвемо їх :

• гуманітарна, суть якої полягає у визнанні самоцінності людини і забезпеченні її фізичного й етичного здоров’я . усвідомлення сенсу життя і активної позиції в ньому, особистісної свободи і можливості максимальної реалізації власного потенціалу. Засобом (механізмами) реалізації цієї функції є розуміння, взаєморозуміння, спілкування і співпраця;

• культуроутворююча, спрямована на збереження, передачу, відтворення і розвиток культури засобами освіти. Механізмами реалізації є культурна ідентифікація як установлення духовного взаємозв’язку між людиною і її народом, як переживання відчуття належності до національної культури, ухвалення її цінностей як своїх і побудова власного життя з їх урахуванням;

• соціалізації, яка припускає забезпечення засвоєння і відтворювання індивідом соціального досвіду , необхідного і достатнього для безболісного входження людини в суспільство. Механізмами реалізації цієї функції є рефлексія, збереження індивідуальності, творчість як особиста позиція в будь-якій діяльності і засіб самовизначення.

В особистісно орієнтованій освіті передбачається інша позиція педагога :

• оптимістичний підхід до дитини і її майбутнього як прагнення педагога бачити перспективи розвитку особистісного потенціалу дитини й уміння максимально стимулювати цей розвиток нею самою за допомогою адекватних засобів;

• ставлення до дитини як суб’єкта власної навчальної діяльності, як до особи, здатної вчитися не з примусу, а добровільно, за власним бажанням і вибором і виявляти власну активність;

• опора на особистісні сенси й інтереси (пізнавальні і соціальні) кожної дитини в навчанні, сприяння їх отриманню і розвитку.

Зміст особистісно орієнтованої освіти визначається її спрямованістю на задоволення екзистенцій них потреб людини, тобто потреб і сенсу її буття й особистого існування : свобода і вільний вибір себе, свого світогляду, позицій, вчинків, самостійність і особиста відповідальність, саморозвиток і самореалізація, самовизначення і творчість. Зміст особистісно орієнтованої освіти покликаний допомогти людині у вибудовуванні власної особистості, визначенні власної особистісної позиції в житті : вибрати значущі для себе цінності, оволодіти певною системою знань, виявити коло наукових і життєвих проблем, які є справді цікавими, освоїти способи їх вирішення, відкрити рефлексивний світ власного «Я» і навчитись керувати ним. Відповідно до цього зміст особистісно орієнтованої освіти має включати такі компоненти : аксіологічний ( має на меті введення учнів у світ цінностей і надання їм допомоги у виборі особистісно значущої системи ціннісних орієнтацій); когнітивний (забезпечує учнів системою наукових знань про людину, культуру, історію, природу, ноосферу як підвалини духовного розвитку); діяльнісно-творчий (має на меті формування в учнів різноманітних способів діяльності, творчих здібностей); особистісний (забезпечує самопізнання, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння способами саморегуляції, самовдосконалення і самовизначення, формування життєвої позиції).

В особистісно-педагогічному плані різноманіття освіти створює умови для реалізації особистісного вибору і для учня, і для вчителя. Воно забезпечує реалізацію права дитини на вибір власної траєкторії освіти і розвитку, відкриває можливості для самореалізації вчителя, для здійснення ним у ході педагогічного процесу різнобічного вибору.

Учень може досягти успіху в навчальній діяльності, якщо взаємостосунки вчитель-учень будуватимуться на основі їх партнерства і взаємодії, готовності вчителя допомогти дитині знайти впевненість у собі. Увагу слід зосередити на сьогоднішніх проблемах школяра, звертаючись до його минулого досвіду тільки у пошуках позитивних моментів , сконцентрувавши увагу на прагненні досягти успіху.

Особистістісно орієнтоване навчання передбачає такий спосіб засвоєння суб'єктом змісту освіти, під час якого відбувається своєрідне «зняття» об'єктивного значення матеріалу та виявлення в ньому суб'єктивного сенсу особистісно стверджувальних цінностей. Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого стає особистість дитини, її самобутність, самоцінність, суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Основний зміст особистісно орієнтованої освіти певною мірою близький цільовим устремлінням індивідуального підходу до учнів. Індивідуальність учнів в освітньому процесі виявляється :

• в різному ступені засвоєння учнями попереднього матеріалу. Різний рівень попередньої підготовки учнів, а отже , різний ступінь готовності їх до засвоєння нового матеріалу вимагають, щоб учитель одночасно використовував різні варіанти подачі нового матеріалу для успішного розуміння і засвоєння учнями на можливих для них рівнях складності.

• В індивідуальному темпі, швидкості просування учнів у навчанні.

• У різному ступені сформованості соціальних і пізнавальних мотивів і як наслідок – різний ступінь зацікавленості учнів у вивченні конкретних тем того або іншого предмета і в цілому навчальної дисципліни.

• У різному ступені сформованості навчальної діяльності. Учителю необхідно забезпечити освоєння і закріплення основних компонентів навчальної діяльності : навчальне завдання, навчальна дія, самоконтроль і самооцінка.

• В індивідуально-типологічних особливостях учнів (темперамент, характер, особливості емоційно-вольової сфери).Урахування цих особливостей , як правило, здійснюється шляхом різноманітності форм виконання навчальних завдань (дозована допомога з боку вчителя, надання різного часу для виконання завдання, використання різних форм контролю – фронтального, індивідуального; організація групової роботи учнів, можливість виконувати ті види діяльності, які для певного учня є найбільш успішними – письмова чи усна відповідь, теоретичне або практичне завдання, інформаційне повідомлення, аналіз відповідей інших учнів. Діагностичні методики, що дають змогу виявити індивідуально типологічні особливості учнів, достатньо поширені і доступні. Їх використання дає вчителю можливість побудувати освітній процес з урахуванням знання реальних особливостей дітей і «підлаштуватися» під них. Особистісно орієнтований підхід до освіти припускає й іншу модель взаємодії всіх учасників освітнього процесу. Вона характеризується такими рисами.

Мета спілкування : забезпечити дитину відчуттям психологічної захищеності, довірою до світу, радістю існування (психічне здоров’я); формувати начала особистості – базис особистісної культури; розвивати її індивідуальність. Педагог у цьому випадку не підганяє розвиток дітей під наперед задані вимоги дорослих, а попереджає виникнення можливих тупиків у їх особистісному розвитку, співвідносить і коригує свої очікування і вимоги, що висуваються до дитини , із завданням створити максимально сприятливі умови для забезпечення найбільш повного розвитку здібностей дітей. Не «програмування», а сприяння розвитку особистості; не реалізація первинного задуму, а динамічне проектування.

Тактика спілкування : розуміння, визнання і схвалення особистості дитини, засновані на здатності дорослих до децентрації (умінні ставати на позицію іншого, враховувати точку зору дитини, не ігнорувати її відчуття й емоції).

Способи спілкування : співпраця, створення і використання ситуацій, що вимагають від дітей вияву інтелектуальної й моральної активності, самостійності; використання різноманітних стилів спілкування з дитиною і їх варіювання.

Позиція педагога в спілкуванні : погляд на дитину як на повноправного партнера в умовах співпраці, заперечення маніпулятивного підходу до дітей, орієнтація на інтереси дитини і перспективи її розвитку. Реалізація особистісно орієнтованої моделі взаємодії вчителя з учнями припускає опору на так зване правило трьох «П»: порозуміння, похвала, підтримка.

На відміну від традиційного уроку, на якому вчитель бачить своє призначення в тому, щоб передати учням знання і способи дії, на особистісно орієнтованому уроці стратегічними цілями вчителя слід вважати:

• сприяння освоєнню учнями суб’єктної позиції;

• надання учню необхідної психологічної підтримки (за О.Газманом – спільне з дитиною визначення її інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод, проблем, що заважають досягти позитивних результатів у навчанні, самовихованні, спілкуванні і способі життя);

• забезпечення розвитку особистості учня.

За усвідомлення стратегічних цілей вчителя на особистісно орієнтованому уроці йде вибір ним психолого-педагогічних засобів, за допомогою яких ці цілі досягаються. Тактичних позицій можна виділити кілька : позитивна співпраця; індивідуалізація освітнього процесу; опора на самостійну пізнавальну діяльність і активність учнів.

Описуючи та характеризуючи особистість дитини через її функції, важливі для організації педагогічного процесу, В.В.Сериков виділяє такі з них:

• функція вибірковості (здатність людини до вибору);

• функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);

• функція буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості;

• формувальна функція (формування образу «Я»);

• функція відповідальності («Я відповідаю за все»);

• функція автономності (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів).

Особистісно орієнтована освіта повинна створити умови для повноцінного розвитку цих функцій.

Головні вимоги до особистісно орієнтованих технологій І.С.Якиманська

сформулювала так:

1. навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктивного досвіду учня, включаючи досвід попереднього навчання;

2. виклад знань у підручнику (вчителем) повинен бути направленим не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а також на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

3. у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

4. активне стимулювання учня до самоцінної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учневі можливість самоосвіти, саморозвитку, самоствердження в ході оволодіння знаннями;

5. конструювання та організація навчального матеріалу , який дає змогу учню вибирати його зміст, вид та форму виконання завдань, розв'язування задач , тощо;

6. виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими користується учень самостійно , стійко, продуктивно;

7. необхідно забезпечувати контроль і оцінку не тільки результату, але голвним чином процесу учіння;

освітній процес повинен забезпечувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності.

О.Я.Савченко визначає такі ознаки особистісно орієнтованого навчання:

• діагностична основа навчання;

• зосередження на потребах дитини;

• гуманізація навчального спілкування;

• співробітництво, співтворчість вчителя та учнів;

• переважання навчального діалогу;

• турботу про фізичне та емоційне благополуччя учнів;

• пристосування методики до навчальних можливостей дитини; стимулювання розвитку, саморозвитку та відповідальності учнів.

Терапевтична основа особистісно орієнтованого підходу у навчанні та вихованні полягає в тому, що турбота про емоційне благополуччя дитини повинна стати однією з головних для педагога. Дитина повинна відчувати симпатію вчителів і товаришів, вірити в доброзичливе ставлення до себе, у справедливе бажання допомогти і підтримати.Саме тому особистісно орієнтоване навчання повинно бути зорієнтоване не лише на розв'язання завдань навчання і виховання, але й збереження, зміцнення та формування фізичного, психічного, соціального та духовного здоровя особистості.

Принципи особистісно орієнтованого навчання:

1. Предметом освіти є особистість дитини, як така, і проекція цієї особистості, як соціальне адаптивної.

2. Свобода вибору особистістю змісту, способів і форм діяльності в рамках соціальне заданих норм. Варіативність навчального процесу.

3. Формування суб'єктності дитини в освітній діяльності. Освітній процес будується з опорою на особистий досвід дитини. Дитина - суб'єкт діяльності.

4. Педагогічна підтримка, допомога в розвитку, врахування досягнень, їх позитивна оцінка. Досягнення оцінюються і цінуються у відповідності з нормами, але і в порівнянні з дитиною.

5. Дитина творець діяльності до визначення норм і цілей в освітньому

процесі.Функція навчання - допомогти кожному учневі з урахуванням його досвіду пізнання і практичних дій удосконалювати свої індивідуальні здібності, розвиватися як особистість.

6. Індивідуалізація навчання: врахування індивідуального темпу пізнання, розвиток задатків дитини.

7. Максимальне наближення навчального матеріалу до реалій життя.

8. Спіралевидна побудова навчального матеріалу: повернення до вивченого і розгляд його з різних сторін на більш високому рівні.

9. Постійна самооцінка учнями власної навчальної діяльності.

10. Реалізація цілісного навчально-виховного процесу , що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і позаурочний час.

Ефективність особистісно орієнтованого навчання залежить від успішного виявлення та максимального розвитку індивідуально значущих позитивних задатків кожного школяра на підставі надбаного ним до школи і в процесі шкільного навчання досвіду, а також формування інтересу до пізнання, бажання та вміння навчатися. Вони повинні дати можливість підростаючій особистості визначитися та реалізуватися у тій галузі діяльності, яка найбільш відповідає її потенційним здібностям.

Основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку: - пріорітет особистості учня в організації освітнього процесу;

орієнтація на процес навчання;

орієнтація на особистісні досягнення учнів;

створення емоційно-інтелектуального фону уроку;

чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

раціональна єдність словесних, наочних і практичних методів навчання;

використання активних методів навчання;

зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

формувати в учнів уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на

практиці;

заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним

матеріалом.

Засоби досягнення мети особистісно орієнтованого уроку (виявлення пізнавальної

активності учнів):

• використання різноманітних форм та методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктивний досвід учнів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь;

• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, дозволяє учневі вибрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевими результатами;

• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;

• створення на уроці педагогічної ситуації спілкування, яка б дозволяла кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність способу роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.