4. Поняття "першого робочого місця молоді".

Визначення першого робочого місця дається у ст. 1 Закону "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні": "Перше робоче місце — місце роботи молодих громадян після закінчення або припинення навчання у будь-якому навчальному закладі, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення з дійсної строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби". Воно надається не менш як на два роки. Проте дворічний строк першого робочого місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до призову на дійсну строкову військову (альтернативну) службу на тому ж підприємстві.

Гарантія молоді на перше робоче місце полягає у праві молоді звернутись в пошуку роботи до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця і здійснює вибір першого робочого місця.

Державна служба зайнятості надає місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, молодіжним центрам праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад).

6. Моделі, форми та види зайнятості громадян.

Аналіз праці молоді має здійснюватися відповідно до існу­ючих концепцій, моделей зайнятості населення, а саме:

• повної зайнятості працездатного населення, під якою ро­зуміють використання усіх придатних для виробництва ресурсів (кожен, хто хоче і може, має бути забезпеченим роботою);

• примусової зайнятості, яка полягала в конституційному закріпленні (наприклад, у колишніх соціалістичних краї­нах) не лише права на працю, а й обов'язку працювати. У першому випадку йшлося про гарантію кожній люди­ні робочого місця, а в другому — про необхідність робо­ти "від дзвоника до дзвоника". Використовувалися при цьому і різні стимули до праці (черга на квартиру, маши­ну, дачу, місце у дитсадочку, заохочення різними путів­ками тощо);

• добровільної зайнятості — складного явища, яке пов'я­зане з можливостями забезпечення роботою та ставлен­ням окремо взятої людини до праці.

Існують різні види і форми зайнятості громадян. Основні види зайнятості виокремлюють за такими ознаками:

• характером діяльності (робота на підприємствах, в органі­заціях, установах; робота за кордоном, на спільних під­приємствах; виконання державних і громадських обов'яз­ків; служба в армії; індивідуальна трудова діяльність; навчання (стаціонарне); ведення домашнього господарс­тва; виховання дітей; догляд за хворими, інвалідами, людьми похилого віку; інші, встановлені законодавством види діяльності);

• соціальною належністю (робітники, службовці, управлін­ці (менеджери), підприємці, фермери;

• галузевою належністю (матеріальне виробництво; неви­робнича сфера; окремі галузі і підгалузі виробництва);

• статевою ознакою (чоловіки та жінки; молодь; особи се­реднього та похилого віку) тощо.

Основними формами зайнятості є:

• повна зайнятість (зайнятість упродовж робочого дня, тижня, сезону, року);

• неповна (видима і невидима, вимушена і добровільна);

• первинна (основне місце роботи) і вторинна.

• постійна і тимчасова та ін.

Питання зайнятості молоді має розглядатися в тісному по­єднанні з проблемою безробіття.