Мануальна терапія

Нині мануальна терапія оформилась у самостійний напрямок і широко впроваджується в практику лікувальних закладів, використовуючи досвід зарубіжних фахівців і одночасно накопичуючи свій. Але і в тому, і в іншому випадку відсутність систематичної підготовки лікарів, які проводять мануальну терапію, таїть у собі небезпеку помилок, здатних мати серйозні наслідки. Тому кожний лікар, котрий збирається присвятити своє життя мануальній терапії, передусім повинен добре зважити свої можливості, ще і ще раз перевірити свої знання, ніколи не забуваючи, що до кожного хворого повинен бути суворо індивідуальний підхід залежно від його конституції, віку, стану м’язового корсета, характеру тощо. Треба знати, де як і з якою силою нанести удар по хребту або суглобах, а де слід застосувати лише силову дію на ту чи іншу ділянку хребта.

Лікар, який виконує маніпуляції на хребті або суглобах, повинен відчувати хворого, розуміти йог стан, його емоції, ї окремих випадках, повинен навіть говорити дотепами або розповісти доречний анекдот з метою розслабити хворого, відволікти його на декілька секунд від болю і в цей час провести необхідну маніпуляцію,

Якщо маніпуляція проведена за всіма правилами, вона ніколи не зашкодить хворому. І навіть у тих випадках, коли на 2-й або 3-й день у хворого ніби посилюється біль або трохи погіршав його загальний стан, лікар не повинен зневірятися. Адже в окремих хворих виникають реакції на проведені маніпуляції. Пройде ще 2—3 дні, і біль мине, стан хворого поліпшиться. Необхідно тільки перевірити правильність проведеної мануальної терапії ї лея вірну пораду хворому. Якщо лікар, який проводить маніпуляції, буде відчувати, що хворий йому довіряє, це вже початок успіху в лікуванні.

Показання до мануальної терапії у хворих на остеохондроз хребта:

1. Больовий синдром у І стадії остеохондрозу хребта: так звана дискалгія, люмбаго, люмбалгія, торакалгія, цервікалгія, коли розвивається функціональна рефлекторна блокада хребтового сегмента.

2. Больовий синдром у ІІ—III стадії остеохондрозу, який характеризується незначним змііцєнееж хребців, переважно в шийному відділі, псевдоспондилолістезами, випинанням фіброзного кільця міжхребцевого диску, „сублюксацією” з розвитком різноманітних неврологічних синдромів, у тому числі й рефлекторного спазму м'язів, трофічного розладу в брадитрофних тканинах: плечелопатковий періартрит, епікондиліт плеча стилоїдит, кульшовий і колінний періартрити тощо. Необхідно зважати на тривалість больового синдром від гостроти якого залежить техніка виконання маніпуляцій.

3. Больовий синдром як наслідок поширеного остеохондрозу (І— III стадії) з урахуванням переважаючого сегмента ураження.

4. Вегетативно-вісцеральні порушення, які залежать від рівня дегенеративно-дистрофічного ураження хребта: синдром хребтової артерії, який проявляється вертебройялярною недостатністю, синдром Мен'єра, функціональні порушення зору, слуху, серцево-судинної системи (псевдо-стенокардія тощо), дискінезією жовчних шляхів за відсутності органічних уражень відповідного oргана.

Відносними показаннями є:

1) больовий синдром за наявності інволютивних нечітко виражених дегенеративно-дистрофічних змін у хребті в похилому віці, які не супроводжуються остеопорозом і застенілістю передньої поздовжньої зв'язки; 2) грижі міжхребцевого диска; 3) гострий больовий синдром на тлі тривалого перебігу захворювання (1 міс і більше).

Протипоказаннями до мануальної терапії служать: 1) природжені аномалії розвитку хребтового сегмента, зокрема, атланта (С_І) і осьового хребця (С_ІІ), конкресценція тіл та інші, які супроводжуються остеохондрозом; 2) природжені системні захворювання хребта, які супроводжуються остеохондрозом (спондилоепіфізарна дисплазія, недосконалий остеогенез); 3) надмірна рухливість хребтового сегмента; 4) судинні порушення системи кровообігу спинного мозку; 5) масивна закостенілість передньої поздовжньої зв’язки (спондильоз ІІІ ступеня) в поєднанні з остеохондрозом суміжних відділів; 6) спондилоліз і спондилолістез II— III ступеня; 7) остеопороз хребта різної етіології; 8) важкі захворювання внутрішніх органів; 9) ураження головного мозку; 10) запальні процеси в хребті (туберкульоз, остеомієліт, інфекційний спондиліт); пухлини хребта і м'яких тканин; 12) стани після хірургічних втручань на хребті і спинному мозку; 13) травматичні ушкодження хребта.

Перш ніж приступити до мануальної терапії, необхідно провести старанне диференціально-діагностичне дослідження і встановити етіологію вертеброгенного болю. Для цього необхідно провести повне клінічне обстеження хворого в стаціонарних умовах, починаючи з правильного збору анамнезу, оцінки ортопедичного і неврологічного статусу, функціональної рентгенографії і, за показаннями, електрофізіологічних досліджень.

Це зумовлено тим, що мануальна терапія повинна проводитися за суворими показаннями, диференційовано, залежно від клінічних проявів а урахуванням стадії патологічного процесу і тривалості захворювання.