Оцінка ефективності лікувальної фізкультури

Визначення ефективності ЛФК проводять, як правило, загальноприйнятими методиками клініко-лабораторних та інструментальних досліджень хворих травматологічного профілю в умовах стаціонарного й амбулаторного лікування. У разі ушкоджень опорно-рухового апарату для визначення обсягу рухів у суглобах, м'язової сили і напруження м'язів, швидкості та координації рухів, витривалості проводять кутові виміри амплітуди рухів у суглобах за допомогою кутоміра. Амплітуду рухів розглядають як різницю між максимально можливим розгинанням і згинанням у суглобах.

Лінійні заміри проводять'сантиметровою" стрічкою, визначають довжину й обсяг ушкодженої та здорової кінцівок.

Гоніометричні заміри кривизни і рухів хребта, кути нахилу таза — за допомогою гоніометра Гамбурцева, маятникоподібного дистанційного електрогоніометра та ін.

М'язову силу досліджують за п'ятибальною шкалою.

Тонус м'язів (пружність) визначають за допомогою тонусометрів (Сермаї, Уфлянда, електротонусометра та ін.). За різницею показників „у спокої” та „в напруженні” судять про скоротливу здатність м'язів.

Витривалість м'язів визначають за часом утримання м'язового напруження за допомогою динамографів (статична робота) чи ергографів (динамічна робота).

Зміни біоелектричної активності м'язів оцінюють за допомогою елек-троміогвафічного методу дослідження.

Для визначення функціонального стану серцево-судинної системи, ступеня фізичної адаптації хворого, динамічного спостереження за ходом фізичної реабілітації та оцінки професійної придатності застосовують тести з дозованим фізичним навантаженням.

Лікувальна фізкультура в педіатрії

КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ

Вимушений спокій або різке обмеження рухової активності дитини дуже несприятливо впливають як на її загальний стан, так і на перебіг хвороби. Всяке обмеження рухів діти завжди переносять дуже важко, оскільки потреба в рухах складає одну із основних фізіологічних особливостей їх організму, його нормального формування і розвитку, а саме м'язові рухи є важливим біологічним стимулятором життєвих функцій ростучого організму в усі періоди дитинства. Доведено, що рухи в будь-якій формі, адекватні фізіологічним можливостям дитячого організму, завжди є оздоровчим чинником. Цим, певно, можна пояснити високу ефективність найрізноманітніших засобів ЛФК, коли вони грунтуються на принципові загального впливу на організм дитини.

В основі лікувальної дії фізичних вправ стосовно хворих та ослаблених дітей слід розуміти цілеспрямований процес відновлення порушених функцій організму в цілому, а також окремих його органів і систем. Основним підсумком впливу 'фізичних вправ є відновлення порушених хворобою нервових і нервово-гуморальних регуляцій. Тривале систематичне застосування фізичних вправ зумовлює функціональну адаптацію організму до навантажень, що призводить до усунення порушень, які з'явилися внаслідок хвороби. Лікувальна дія фізичних вправ насамперед полягає в тому, що вони допомагають коригувати змінені і спотворені під час хвороби функції ЦНС і кортико-вісцеральні взаємовідносини, сприяють гальмуванню патологічних рефлексів. Водночас вони допомагають створенню нових умовнорефлекторних зв'язків, прискорюють репа-ративні процеси.

Сучасні уявлення про основні механізми лікувальної дії фізичних вправ—тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації тимчасовими і постійними засобами ЛФК і відновлення функції — повністю можна віднести і до дитячого організму. Саме в дитячому віці ЛФК сприяє найбільш швидкому і надійному впливу всіх цих механізмів.

ЛФК у практиці лікарів-педіатрів слід розглядати в плані широкого комплексу різних засобів, які включають в себе фізичні вправи, організацію рухових режимів, трудових процесів, використання природних чинників для загартовування організму і масаж, який, особливо у ранньому дитячому віці, є невід'ємною частиною ЛГ. Використовуючи з терапевтичною та виховною метою адекватні віку і характеру захворювання засоби ЛФК, можна досягти найбільшого лікувального ефекту лише за умови додержання деяких дидактичних і методичних принципів проведення ЛФК, а саме: принцип систематичності, принцип від простого до складного, принцип поступового підвищення вимог, принцип індивідуального підходу до кожної дитини, принцип доступності, принцип урахування розвитку рухів залежно від віку дитини, принцип поєднання фізичних вправ загальної дії та спеціального характеру принцип чергування («розсіювання») м'язового навантаження і, нарешті, принцип свідомості й активності, який допомагає посилити дію засобів ЛФК, підвищити психотерапевтичний ефект, тим більше, що для вирішення лікувально-педагогічних завдань необхідна свідома, активна участь дитини у заняттях. Розуміння завдань і можливостей фізичних вправ в обсязі, що відповідає психофізіологічним особливостям хворого, сприяє підвищенню емоційного рівня, активізує і дисциплінує дітей.

Заняття ЛФК з дітьми завжди повинні являти собою творчий процес і відповідати не тільки вимогам поставлених завдань, але й змісту призначеного лікарем рухового режиму. Переводячи дітей з одного режиму на інший, необхідно керуватися клінічними показниками і визначенням функціонального стану хворих, для чого обов'язково треба використовувати функціональні проби.

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗКУЛЬТУРА ДЛЯ ХВОРИХ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

Протипоказання: важкий загальний стан дитини, токсикоз, висока температура тіла, захворювання крові, гострі шлунково-кишкові розлади, вади серця з явищами декомпенсації, запальні процеси на шкірі, відсутність у дитини реакції на навколишній світ.

Гімнастика для дітей грудного віку передбачає, масаж, рефлекторні, пасивні й активні вправи (мал. 22, 23, 24).

Рахіт

Завдання ЛФК. у період розпалу захворювання: нормалізація основних нервових процесів, поліпшення обміну речовин, відновлення порушених функцій органів дихання та системи кровообігу, запобігання можливим Деформаціям опорно-рухового апарату.

Основними засобами розв'язання цих завдань є погладжуючий маса/:;

(спини, живота, кінцівок) та пасивні фізичні вправи, які виконуються після масажу з додержанням необхідних методичних правил (теплими руками, повільно, в межах фізіологічної амплітуди рухів у суглобі). За наявності, безумовних рухових рефлексів можна використовувати рефлекторні вправи. У разі спроб до самостійних рухів використовують активні вправи з допомогою та з полегшених в. п. Заняття проводять індивідуально, тривалістю 10—12 хв. В. п.—тільки лежачи. Для запобігання деформаціям опорно-рухового апарату дитину в ліжку кладуть на плаский матрац. Обов'язкова часта зміна положення хворого.

Завдання ЛФК у період реконвалесценції: до завдань, які були перераховані вище, додаються ще такі: ліквідація м'язової гіпотонії, вирів-нення порушень психомоторного розвитку, відновлення втрачених або затриманих рухових навичок, корекція деформацій опорно-рухового апарату.

З дитиною проводять індивідуальні заняття ЛГ тривалістю 12—

Мал. 22. Рефлекторні вправи для дітей грудного віку

Мал. 23. Пасивні вправи для дітей грудного віку

Мал. 24. Активні вправи для дітей грудного віку

Завдання ЛФК у період залишкових явищ: нормалізація функцій органів і систем, які були уражені рахітом, нормалізація психомоторного розвитку, корекція деформацій рпорно-рухового апарату (наскільки це можливо), підвищення неспецифічних захисних сил.

Залежно від віку дитини призначають PIT, спеціальні заняття ЛГ тривалістю 18—20 хв, індивідуальні завдання, які виконують з допомогою матері або медичного персоналу. Використовують масаж, фізичні вправи, які відповідають рівню психомоторного розвитку дитини. Для розвитку затриманих рухових навичок використовують спеціальні вправи, спочатку пасивні з елементами відповідних рухів, вправи для спеціального тренування ослаблених м'язових груп, а також вправи із полегшених в. п. та з підтримкою. Спеціальне завдання зменшити або ліквідувати деформації опорно-рухового апарату вирішується коригуючими вправами в поєднанні з масажем.

Із фізичних методів у комплексне лікування включають загальне УФО; із 6-місячного віку використовують соляно-хвойні ванни (після курсу УФО).

Орієнтовний зміст лікувальної гімнастики та масажу в період реконвалесценції рахіту (для дитини 3—6 міс)

1. Масаж рук (погладжування). 2. Відведення рук в сторони, схрещування їх на грудях (пасивне або з допомогою). 3. Масаж ніг (погладжування та розтирания). 4. Ковзаючі рухи. 5. Масаж живота. 6. Поворот зі спини на живіт (активний або з допомогою). 7. Масаж спини. 8. Вправи для стимуляції повзання. 9. Вибірковий масаж сідничних м'язів (погладжування, розтирання, розминання). 10. Піднімання ніг з в. п. лежачи на животі з опорою на передпліччя та про гинання спини. 11. Колові рухи руками. 12. Згинання та розгинання ніг почерго во. 13. Поворот зі спини на живіт. 14. Викладання на живіт на жорсткій площині.